2.3.3. Форми професійної діяльності психолога

До основних форм роботи психолога, як уже зазначалося, за­раховують: психодіагностику, психокорекцію, психопрофілак­тику, психологічне консультування.

Психодіагностика — це процедура обстеження психіки інди­віда за допомогою спеціальних методик з метою встановлен­ня психологічного діагнозу.

Психологічний діагноз — це опис індивідуальних особли­востей психіки конкретної людини. Психологічний діагноз слід відрізняти від медичного та педагогічного. Медичний діагноз — це резолюція лікаря про наявність чи ненаявність тієї чи іншої хвороби або наслідків її перенесення (наприклад, оліго­френія, шизофренія, психастенічний невроз, нестійка психопа­тія тощо). Педагогічний діагноз — це оцінка можливостей на­вчання або виховання дитини (наприклад, затримка психічно­го розвитку, розумова відсталість, соціально-педагогічна зане­дбаність, важковиховуваність, обдарованість тощо). Психоло­гічний діагноз — це, по суті, психологічна характеристика інди­віда, в якій описуються притаманні тільки йому особливості інтелектуальної, емоційно-вольової сфер, риси характеру, си­стема цінностей, інтересів, механізми формування та функціо­нування тих чи інших психологічних утворень тощо.

У психодіагностиці використовуються традиційні методи психології, такі як спостереження, бесіда, а також специфічні психодіагностичні методики, до яких, зокрема, належать те­сти та проективні техніки.

Загальні питання психології розумово відсталої дитини

П сиходіагностичне обстеження може проводитись в індиві­дуальній та груповій формах. Вибір форми обстеження зале­жить від мети та від методик, що використовуються. Є такі пси­ходіагностичні методики, які можна проводити тільки індиві­дуально.

Комплекс діагностичних та корекційних методик, якими користується спеціальний психолог, є своєрідним. Наприклад, непридатними тут є особистісні тести, які широко застосовують­ся в масових школах. Причина цього полягає не лише в їхній нерепрезентативності для категорії розумово відсталих дітей. Особистісні тести побудовані за принципом самозвіту і потре­бують від обстежуваного самоаналізу та об'єктивного ставлен­ня до себе. Інтелектуальна недостатність та особистісна незрі­лість учнів допоміжної школи призводять до того, що резуль­тати їхнього обстеження за такими методиками виявляються недостовірними.

Для вивчення психіки учнів з вадами інтелекту за допомогою психодіагностичних методик іноді необхідно здійснити їхню ада­птацію — спростити інструкцію, змінити форму подачі стимуль-ного матеріалу, провести спеціальну пропедевтичну підготовку дітей до виконання завдань, передбачених методикою тощо.

Одним із важливих принципів, якого слід дотримуватися спе­ціальному психологу, є принцип доступності: вся наочність, об­ладнання, прийоми діагностики та корекції мають бути присто­совані до можливостей учнів з інтелектуальною неповноцінністю.

Добір методик залежить також від ситуації обстеження. У психодіагностиці розрізняють ситуацію експертизи і ситуацію клієнта. У першому випадку обстеження проводиться з метою прийняття певного рішення щодо подальшої долі досліджува­ного залежно від результатів. Таким чином, досліджуваний може бути зацікавлений у тому, щоб спотворити результати. Тому в ситуації експертизи слід підбирати методики, захищені иід спотворення. Очевидно, що ситуація експертизи в допо­міжній школі зустрічається частіше, ніж у масовій, оскільки кожна дитина проходить відбір через психолого-медико-педа-гогічну консультацію. Здійснення диференційної діагностики, иииначення перспектив розвитку потребують від спеціального психолога особливої підготовки.

98

99

Розділ 2

Я кщо досліджуваний з власної ініціативи звертається до психолога і зацікавлений в об'єктивності результатів, можна використовувати відкриті тестові методики. Якщо у масовій школі учні досить часто з власної ініціативи звертаються до психолога, то у допоміжній такі звернення є опосередковани­ми, через пораду педагога, а ще частіше запит щодо проблем вихованця йде від учителя, оскільки сама дитина цих проблем не усвідомлює.

Виняткове значення психодіагностика має для психопрофі­лактики, оскільки до неї вдаються, коли необхідно виділити "групу ризику", тобто дітей, що мають схильність до появи тих чи інших відхилень в особистісному розвитку, які можуть при­звести до зниження успішності в навчанні або девіантної по­ведінки.

Діагностична програма містить два блоки: діагностику пси­хічного розвитку дитини та діагностику соціального середови­ща, в якому вона зростає.

Як уже зазначалося, кінцевим результатом діагностики є психологічний діагноз, на основі якого складається програма психокорекції. Ця програма містить напрями та конкретні прийоми і залежно від складності може реалізовуватися самим психологом через систему корекційних занять або педагогом. У будь-якому разі психолог відстежує ефективність корекцій­них заходів, а педагог дбає про те, аби щонайменші позитивні зміни у психіці дитини одержували позитивне підкріплення у її повсякденному житті.

Психокорекційні заняття відрізняються від навчальних тим, що мають виключно корекційну мету, є суворо індивідуалізо­ваними, а зміст кожного наступного заняття залежить від успі­хів учня на попередньому. Вони можуть проводитися в індиві­дуальній або груповій формі. Вибір форми занять залежить від мети. Наприклад, якщо об'єктом корекційного впливу є навич­ки спілкування з однолітками, то більш ефективною, очевид­но, буде групова форма. А корекцію вад пізнавальних процесів зручно проводити в індивідуальній формі. Крім того, при пев­них медичних і психологічних діагнозах є протипоказання до групової форми занять (аутизм, грубе порушення поведінки тощо). Кількість учнів у корекційній групі не має перевищува-

100

Загальні питання психології розумово відсталої дитини

т и п'яти осіб. За такої умови психолог може виразно усвідом­лювати все, що відбувається у психіці кожної дитини. Групову психокорекцію слід відрізняти від соціально-психологічних тренінгів. Під час тренінгу психолог працює з групою (7—12 уч­нів), а під час психокорекції — окремо з кожною дитиною.

Є такі методи психокорекції, якими може користуватися шкільний психолог: ігротерапія, арттерапія, психогімнастика, дидактичні та рухливі ігри.

Психокорекція не націлена на зміну поглядів, внутрішнього світу особистості й може здійснюватися навіть тоді, коли дитина не усвідомлює своїх проблем і психологічного змісту корекцій­них вправ. На наш погляд, психокорекція — це процес розши­рення діапазону реагування учня на ті чи інші подразники, фор­мування навичок, що роблять його поведінку більш гнучкою, підвищують адаптивні можливості його особистості.

Психологічне консультування — це процес створення пси­хологом таких умов спілкування, за яких клієнт, здійснюючи дослідження власної особистості, починає краще розуміти себе та свої стосунки з іншими людьми, по-новому бачить та оцінює свої проблеми і знаходить альтернативні варіанти їх розв'язан­ня, бере відповідальність за своє життя на себе. Основне завдан­ня психологічного консультування полягає у тому, щоб допо­могти клієнтові подивитися на свої проблеми збоку, змінити його установки на інших людей та на форми взаємодії з ними. Па відміну від психокорекції, за якої психолог активно формує у клієнта певні навички, при психологічному консультуванні клієнт сам працює над своїми проблемами, а психолог лише створює для цього умови. Якщо результатом психокорекції є нміна зовнішньої поведінки, то результатом психологічного консультування (як і психотерапії) — перебудова внутрішньо­го психологічного життя індивіда.

Психологічне консультування використовується у тих випад­ки х, коли потрібно змінити погляди клієнта на життя і своє місце в ньому, на стосунки з іншими. Воно ефективне у роботі з особами, які здатні до глибокого самоаналізу, можуть критич­но поставитися до себе. Тому цей вид психологічної допомоги є ефектним при роботі з учнями підліткового та юнацького віку, вчителями, батьками.

101

Розділ 2

П сихологічне консультування слід відрізняти від рекомен­дацій (Р.В. Овчарова називає їх консультаціями), які надають­ся батькам, учителям, дітям і сутність яких зводиться до того, що психолог радить вдатися до конкретних дій, змін поведін­ки, стосунків з метою впливу на інших учасників навчально-виховного процесу. Досвід роботи показує, що такі консульта­ції рідко бувають ефективними, оскільки клієнти сприймають прямі поради як звинувачення у тому, що вони поводять себе неправильно, припускаються помилок, що, в свою чергу, викли­кає опір. Клієнти починають запевняти, що всі ці рекомендації вони виконують, але це не допомагає.

Психологічне консультування може мати позитивний ефект за умови, що воно проводиться за бажанням самого клієнта. Тоб­то клієнт усвідомлює наявність проблеми, прагне її розв'язати і вірить, що йому в цьому допоможе психолог.

Враховуючи особистісну незрілість учнів з розумовою від­сталістю, яка робить неможливим глибокий аналіз власного внутрішнього світу, що лежить в основі консультування, остан­нє у допоміжній школі застосовується лише в роботі з вчите­лями та батьками. З іншого боку, і вчителі допоміжної шко­ли, і батьки дітей з вадами інтелекту частіше потребують до­помоги психолога у формі консультування, ніж учасники на­вчально-виховного процесу масових освітніх закладів. Щодо впливу на свідомість дітей з вадами інтелекту ефективними можуть бути бесіди психотерапевтичного характеру, в яких ви­користовується властива цій категорії учнів підвищена навію­ваність. Подібні бесіди проводяться в інтимній невимушеній обстановці та спрямовані на актуалізацію прагнення дитини бути кращою, заслужити похвалу авторитетного дорослого.

Іноді у практиці роботи шкільного психолога бувають випад­ки, коли до нього звертаються занадто пізно, коли в учня ма­ють місце виразні ознаки неврозу, психопатії, адиктивної та кримінальної поведінки. Надання психологічної допомоги та­ким дітям потребує багато часу та особливих умов, які у школі створити неможливо. Значній частині таких дітей потрібна до­помога психіатрів та психотерапевтів. У зоні особливої уваги психолога допоміжної школи в зв'язку з цим мають бути учні з

Загальні питання психології розумово відсталої дитини

п линною деменцією, хвороби яких часто супроводжуються пси­хопатичними розладами.

Соціально-психологічна профілактика — це система за­ходів, спрямованих на охорону психічного здоров'я; попере­дження неблагополуччя у розвитку людини, групи; створення психологічних умов, сприятливих для нормального розвитку (3. Кісарчук). Така профілактика починається тоді, коли ще немає особливих складностей у житті дитини. Проте психолог, вивчаючи умови індивідуального розвитку особистості, соціаль­но-психологічні зміни у житті мікро- та макросоціуму, прогно­зує можливість появи тих чи інших ускладнень і проводить по­переджувальну роботу.

Психопрофілактична робота у школі проводиться у двох на­прямах:

1. Створення таких умов навчання й виховання, які сприя­ ли б гармонійному особистісному розвитку кожного учня. Для реалізації цього напряму особливу увагу психолог приділяє пер­ шим крокам дитини у школі та наступним перехідним етапам у шкільному житті (перші, п'яті та випускні класи), допомагаю­ чи вчителям та батькам успішно адаптувати її до змін соціаль­ ної ситуації.

Психолог також допомагає педагогам реалізовувати принцип диференційованого навчання та індивідуального підходу, ство­рювати сприятливий психологічний клімат у школі й у кожно­му класі, розв'язувати конфліктні ситуації.

2. Виявлення "групи ризику", тобто дітей з "психологічною готовністю" до дезадаптивної поведінки, і створення для неї умов, які б зменшили вірогідність виникнення відхилень у роз- нитку. Найчастіше до "групи ризику" потрапляють учні з пси­ хопатичними виявами у поведінці, з патологією потягів, наявні­ стю виразного, загостреного комплексу неповноцінності, схиль­ ністю до делінквентної (протиправної) або адиктивної (нарко­ тичної) поведінки. Одразу до "групи ризику" потрапляють діти м сімей асоціальної спрямованості. Особливої уваги психолога потребують також учні з плинною деменцією.

Психолог повинен виявити таких дітей, скласти програми психопрофілактичної роботи для кожної з них і реалізувати їх.

102

103

Розділ 2

Д о цієї роботи обов'язково залучаються батьки та педагоги. За потреби зміни ставлення до такої дитини з боку найближчого оточення проводиться консультування з батьками та вчителями.

У психопрофілактиці використовуються тренінги, релак­саційні техніки, аутотренінги, консультації, ті самі методи та прийоми, які використовуються для психокорекції, але вже не з корекційною, а з розвивальною метою.

Оскільки вірогідність появи психічних відхилень в учнів до­поміжної школи досить висока, велике значення має психопро­філактична робота, яка має проводитись у кожному класі.

Спеціальний психолог також бере участь у роботі шкільної психолого-медико-педагогічної комісії, яка здійснює експерт­не обстеження дітей. Ефективність роботи спеціального психо­лога значною мірою залежить від тісної взаємодії з педагогіч­ним колективом.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Яка ознака у визначенні поняття "розумова відсталість" здається вам не обов'язковою?

2. Назвіть види розумової відсталості та порівняйте їх за по­ дібністю і відмінністю.

3. Поясніть взаємозв'язок первинних і вторинних ознак де­ фекту при олігофренії.

4. Які типи органічної деменції у дітей виділила Г.Є. Суха- рева? Що є спільного у дітей, які належать до 3-ї та 4-ї груп?

5. При якій деменції — резидуальній чи плинній — більш оптимістичним є прогноз розвитку дитини? Обґрунтуйте свою відповідь.

6. Назвіть та охарактеризуйте ступені розумової відсталості, виділяючи основні ознаки кожного з них.

7. На підставі яких ознак недорозвинення — моторних, мов­ леннєвих, пізнавальних чи емоційних — розрізняють такі сту­ пені розумової відсталості, як ідіотія (глибокий), виразна чи лег­ ка імбецильність (важкий та помірний), дебільність (легкий)?

Загальні питання психології розумово відсталої дитини

8. Обґрунтуйте практичне значення і складність вирішення проблеми диференціальної діагностики порушень пізнавальної діяльності у дітей.

9. За якими основними ознаками диференціюють розумову відсталість від інших видів порушень психічного розвитку?

10. Дайте загальну характеристику основних психологічних вимог (принципів) до корекційно-розвивальної роботи з розу­ мово відсталими дітьми.

11. Які головні закономірності психічного розвитку дитини необхідно врахувати при корекційній роботі з розумово відста­ лими дітьми?

12. Розкрийте сутність поняття інтеріоризації, важливість її забезпечення у формуванні психічної діяльності розумово від­ сталих дітей та шляхи реорганізації.

13. На які психологічні характеристики розумово відсталих дітей слід спиратися, як на активні, у корекційній роботі з ними?

14. Обґрунтуйте необхідність побудови корекційної роботи з розумово відсталими дітьми у два етапи — пристосування до дефекту і власне корекції. Чи у всіх випадках це є необхідним? Наведіть приклади для пояснення вашої думки.

104

105

Особливості психічного розвитку розумово відсталих дошкільників

Розділ З

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ РОЗУМОВО ВІДСТАЛИХ ДОШКІЛЬНИКІВ ТА КОРЕКЦІЯ ЙОГО ПОРУШЕНЬ