Іі. Навчально-методичне забезпечення дисципліни

2.1. Теоретичний модуль Змістовний модуль 1.

“Облік зобов’язань підприємства”

Зобов’язання, що відображаються у бухгалтерському обліку, мають юридичний та економічний зміст. Як юридична категорія господарське зобов’язання – це господарські відносини, що регулюються правом. В силу цих відносин одна сторона уповноважена вимагати від іншої здійснення господарських операцій: передачі майна, виконання робіт, надання послуг тощо, а інша сторона зобов’язана виконувати вимоги щодо предмету зобов’язання і має при цьому право вимагати відповідну винагороду – сплату грошей, зустрічні послуги тощо.

Підходи до визначення зобов’язань різні. Їх розглядають як борг, як суму витрат, як залучений капітал, як розрахункові відносини та як частину вартості майна.

Юридичним джерелом договірних господарських зобов’язань є господарський договір.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов’язання та розкриття її у фінансовій звітності визначаються П(С)БО 11 „Зобов’язання”.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов’язання визнається і відображається у бухгалтерському обліку за умови, що:

- його оцінка може бути достовірно визначена;

- існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Зобов’язання характеризуються:

- конкретними економічними ресурсами (поверненню підлягають ресурси, або їх грошовий еквівалент – залежно від умов договору);

- адресністю (ресурси повертаються позикодавцю або іншій третій особі за дорученням позикодавця);

- строком погашення;

- винагородою за користування ресурсами;

- санкціями за порушення договірних зобов’язань за термінами і сумами погашення заборгованості.

Класифікація зобов’язань:

1. за складністю:

• прості – погашаються одним платежем;

• складні – включають первинне зобов’язання та набір вторинних зобов’язань;

2. за визначеністю у часі:

• обмежені у часі – строк виконання визначений;

• безстрокові – строк виконання не визначений;

3. за забезпеченістю виконання зобов’язань:

• забезпечені;

• незабезпечені;

4. залежно від підстави виникнення зобов’язань:

• договірні – постають з угоди, домовленості сторін;

• позадоговірні - виникають незалежно від волі учасників угоди;

5. за способом погашення:

• монетарні – відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам;

• немонетарні – зобов’язання поставити товари та послуги визначеної кількості та якості;

6. за часом виникнення:

• теперішні – виникають в результаті операцій та інших подій у минулому періоді (придбання товарів, отримання банківського кредиту);

• майбутні – визнаються рішенням керівництва придбати активи в майбутньому (виникають за умови, коли актив доставлено або коли укладено договір, який не підлягає скасуванню, а також, якщо зобов’язання базуються на щорічних закупках або носять постійний характер);

7. за терміновістю погашення:

• короткострокові;

• довгострокові;

8) за можливістю оцінки:

• фактичні (реальні) – виникають як наслідок договірних відносин або законодавчих актів, їх суму можна оцінити досить точно. Як правило, сума заборгованості по них є конкретною, вона відома і прямо вказується у відповідних документах або розраховується на підставі встановлених правил (ставок, норм, тарифів) Вони поділяються на два види: документальні та нараховані;

• оціночні – сума по них не може бути визначена до настання визначеної дати (як правило, дати складання фінансового звіту).. величину таких зобов’язань можна обчислити тільки на кінець звітного періоду, коли відомі показники облікового прибутку, майна, що оподатковується;

• умовні (неіснуючі, потенційні) - сума платежу за якими залежить від подальших подій і визнається за умови, що вона може бути виміряна з певною мірою достовірності та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Відповідно до П(С)БО 11 з метою бухгалтерського обліку зобов’язання поділяються на:

- довгострокові;

- поточні - зобов’язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу;

- забезпечення – це зобов’язання з невизначеною сумою або часом погашення на дату балансу.;

- непередбачені зобов’язання – це:

• зобов’язання, що можуть виникнути внаслідок минулих подій та існування яких буде підтверджене лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або

• теперішні зобов’язання, що виникають внаслідок минулих подій, але не визнаються, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язань потрібно буде використовувати ресурси, які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.

Погашення зобов’язання може здійснюватися:

• сплатою грошових коштів;

• передачею інших активів;

• наданням послуг;

• зміною одного зобов’язання на інше;

• перетворенням зобов’язання на капітал.

Передача кредитором своїх прав за зобов’язанням іншій особі називається поступкою вимоги, або цесією.

Похідним від основного зобов’язання може виступати забезпечення, яке гарантує інтереси кредитора встановленням певної додаткової відповідальності боржника чи, у певних випадках, третьої сторони, котра береться виконати зобов’язання боржника.

Види забезпечень (згідно ст. 546 ЦКУ):

1. неустойка – покарання за порушення, не звільняє боржника від виконання обов’язку. До вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність тільки 1 рік. Має два підвиди:

• штраф – обчислюють у відсотках від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов’язання (за несвоєчасність передавання майна);

• пеня – розраховують у відсотках від боргу за кожен день прострочення грошового зобов’язання (за затримку з оплатою);

2. порука – третя особа – поручитель – поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку;

3. гарантія – своєрідна варіація поруки, із тією різницею, що гарантом може бути тільки банк, інша фінансова станова, страхова організація. Обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію (тоді як порукою забезпечується все основне зобов’язання);

4. застава (специфічні види: іпотека (нерухоме майно) та заклад (рухоме майно);

5. притримання – кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові чи особі, указаній боржником, у разі невиконання останнім у строк зобов’язання щодо сплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних із нею витрат та інших збитків має право притримати її себе до виконання боржником зобов’язання;

6. завдаток – грошова сума чи нерухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних із нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання й на забезпечення його виконання.