49. Кила капусти.

Кила — поширене захворювання у північних районах України, переважно в низинних місцях І заплавах. Уражується коренева система молодих і дорослих рослин капусти, ріпи, кольрабі, гірчиці, турнепсу, інколи редису і брукви. Характеризується утворенням на коренях наростів і здуттів, які Інколи досягають на дорослих рослинах значної величини. Зовні на молодих ростучих рослинах килу виявити дуже важко. Це можна зробити лише при ретельному огляді коренів розсади. У дорослих уражених рослин листки жовтіють, в'януть, головки недорозвивагаться, а при сильному ураженні не утворюються.

Збудником хвороби є плазмодіфороміцетний гриб Plasmo-d'tophora brassicae Wor. порядку Piasmodiophorales. Він належить до облігатних паразитів, розвивається тільки у живих рослинах. Цикл його розвитку дуже складний і відбувається переважно в диплоїдному стані. У грунті зберігаються спочиваючі спори, з яких навесні утворюються зооспори з одним джгутиком І проникають у рослини через кореневі волоски. В останніх кожна зооспора перетворюється в амебоїд, який має вигляд кулястого тіла. Згодом такі тіла розпадаються на кілька частин, які перетворюються у зооспорангІЇ. В них відбувається мейозис диплоїдних ядер з утворенням гаплоїдних зооспор. Ці зооспори у порожнині кореневих волосків швидко копулюють й перетворюються в диплоїдні амебоїди, що механічно, в процесі поділу клітин рослини-живителя, поширюються по камбію, серцевинних променях І паренхімі вторинної кори. Кілька амебоїдів зливаються, утворюється багатоповерховий плазмодій, в якому відбувається подвійний поділ ядер (кількість їх збільшується у 4 рази) і формуються диплоїдні, спочиваючі спори.

Наприкінці вегетації рослин, а також навесні, під впливом ґрунтових організмів нарости руйнуються, І спори потрапляють у грунт, який є джерелом інфекції. Спори проростають при температурі 6-28Х (оптимум 18-25Т), при цій же температурі зооспори заражають рослини. Вологість грунту повинна знаходитись в межах 50-97% (оптимум 75-90%). Насиченість грунту вологою 98-100% перешкоджає розвитку паразита, оскільки він є аеробом.

У грунті спори проростають не одночасно. Вони залишаються життєздатними 6-7 років, швидше проростають за умов підвищеної лужної реакції. На знезаражені ділянки гриб може заноситись ураженою розсадою, Іноді потоками води, дощовими червами і комахами, що живуть у грунті.

М.О.Наумов довів, що зараження рослин відбувається при наявності в 1 см3 грунту, багатого на гумус, 200 тис. спор, а в глинистому, бідному на гумус — 20 тис. спор. Інтенсивне зараження рослин спостерігаєтья при наявності в 1 см3 грунту 400 тис. спор.

Шкідливість кили полягає а тому, що вона пригнічує рослини, оскільки корені не забезпечують надземну масу достатньою кількістю води і поживних речовин. За сильного розвитку кили урожай капусти може знизитись на 30-40% і більше.

З вирощуваних сортів підвищену стійкість до кили мають Скоростигла та ін.

50. Пероноспороз , шийкова гниль, біла гниль денця та мокра гниль цибулі та часнику.

Пероноспороз. Дуже поширене захворювання цибулі. Найбільше уражується цибуля звичайна, хоч спостерігають ураження й інших сортів. Проявляється хвороба на листках і квіткових стрілках у вигляді сіруватих суцільних плям, які вкриваються сірувато-фіолетовим нальотом. У цих місцях нагромаджується пил, тому наліт часто здається брудно-сірим. Уражені органи рослин швидко жовтіють і засихають. При ранньому розвитку хвороби рослини не розвиваються й гинуть.

Збудником хвороби є ооміцетний гриб Peronospora destructor Casp. порядку Peronosporales. Його грибниця несептована, ендофітна, у рослині поширюється дифузно. На поверхні уражених тканин утворюється наліт, який складається із конідієносців з конідіями. Перші стирчать через продихи поодиноко або групами; З—7-разово дихотомічно розгалужені, їх кінцеві гілочки дугоподібно зігнуті. Конідії одноклітинні, яйцеподібні, сірувато-фіолетові, розміром 35-60 х 22-35 мкм (рис.36). Рясне конідіальне спороношення утворюється рано вранці, коли випадають роси.

Конідії гриба зберігають життєздатність у вологому повітрі протягом кількох днів, а в посуху під дією сонячних променів гинуть через 1,5-2,0 год.

Поширюються конідії повітряними течіями і крапельками дощу, а проростають гіфальним ростком,який проникає у рослину через продих. Оптимальні умови для їх проростання: вологість повітря — 99-100%, температура — 13°С (мінімум 4, максимум 25°С).

Гриб з уражених надземних органів рослини проникає в цибулину, де зосереджується переважно у верхній частині. У цибулинах він зимує у вигляді грибниці. В місцях уражень інколи утворює ооспори, але їх роль поки ще не з'ясована, проростити їх також не вдалося.

Джерелом інфекції є уражені цибулини, а також багаторічні сорти, у коренях яких зберігається грибниця, а навесні поширюється у листки й утворює конідіальне спороношення. Насінням і під час зберігання цибулі хвороба не розповсюджується. Є дані про можливість зберігання грибниці на рештках рослин у полі, проте роль цього джерела інфекції незначна.

Шкідливість несправжньої борошнистої роси цибулі дуже велика. Інколи від хвороби гине 15-20% і більше рослин.

Передчасне засихання листків призводить до недорозвиненості цибулини і зниження валовогозбору врожаю. Насіння з уражених насінників щупле або зовсім не утворюється. Стійких до хвороби сортів серед культурних немає. Імунними є дикі цибулі, що дає підставу вважати можливим виведення стійких сортів способом віддаленої гібридизації.

Шийкова гниль. Хвороба дуже поширена й особливо шкідлива під час зберігання цибулі. Частіше уражуються цибуля-ріпка і цибуля-шалот. Захворювання виявляють інколи в період збирання цибулі або росту насінників.

Характерні прояви — розм'якшення й ослизнення шийки (стеблового кінця), на якій з'являється сірий пухнастий наліт. Пізніше він стає порохуватим і на ньому утворюються дрібні чорні склероції, що з'єднуються в суцільну чорну кірочку.

За інтенсивного розвитку шийкової гнилі нальотом вкривається майже вся цибулина. На окремих сірий наліт з'являється не біля шийки, а збоку чи біля денця цибулини, що пояснюється виникненням захворювання у місцях пошкодження. На розрізі тканина уражених цибулин має вигляд вареної.

Листки висаджених у полі уражених цибулин бліді, швидко в'януть, гниють або засихають. У вологу погоду на квітконосах і суцвіттях з'являється рясна сіра плісень, внаслідок чого пагони надламуються, суцвіття поникають, насіння в них не визріває або не утворюється.

Збудником шийкової гнилі є незавершений гриб Botrytis allii Mann, порядку Hyphomycetales. Його грибниця спочатку безбарвна, а потім темнішає і на ній утворюється велика кількість конідієносців з конідіями (див. рис.36). У верхній частині конідієносці мають коротке дво- чи триразове гілкування. Вони спочатку безбарвні, а згодом стають коричнево-сірими. Конідії утворюються на кінцях конідієносців у вигляді скупчених головок. За формою еліптичні, рідше округлі, одноклітинні, світло-сірі, 6-15 х 4-8 мкм. Проростають однією ростковою трубкою при температурі 20-25°С і через 48 год утворюють добре розвинену грибницю. Склероції В.аІІіі діаметром понад 1,5 мм.

Крім В.аІІіі, збудниками шийкової гнилі можуть бути Botrytis byssoidea Walk, і Botrytis squamosa Walker. В. byssoidea утворює оберненояйцеподібні конідії, 8-19 х 5-11 мкм, а склероції діаметром 1-5 мм.У гриба В.squamosa конідії бувають еліптичні чи оберненояйцеподібні, 13-22 х 10-17 мкм, а склероції діаметром 0,4-0,5 мм.

Конідії збудників шийкової гнилі лишаються життєздатними протягом кількох тижнів, але не зимують. Склероції добре переносять морози, й навесні на них з'являються конідієносці з конідіями, які легко розносяться вітром на посіви цибулі.

У польових умовах зараження рослин можливе під час збирання врожаю, в момент видалення листя, а також у місцях пошкодження цибулин.

Під час зберігання цибулі гриб поширюється від хворих цибулин до здорових грибницею. Не виключена можливість його розповсюдження конідіями. Гриб добре розвивається при температурі від 3 до 33°С, а зараження відбувається при 15-20°С.

Джерелом інспекції можуть бути уражені цибулини, висаджені у поле, склероції, що перезимували на поверхні грунту, а також заражене насіння.

Шийкова гниль може викликати втрати цибулі до 50% і більше. Доведено, що найінтенсивніше шийкова гниль розвивається на цибулі, яку вирощували у заплаві, а найменше — в супіщаному грунті. Велике значення у підвищенні стійкості цибулі до шийкової гнилі має площа живлення і застосування добрив. За умов вологого клімату цибуля загущених посівів уражується менше. При внесенні гною безпосередньо під цибулю стійкість її до хвороби знижується, а при внесенні фосфорних добрив підвищується.

Біла гниль денця. Хвороба розвивається на цибулі і часнику в полі та під час зберігання. У молодих рослин листя жовтіє й відмирає. Захворювання починається з кінчиків листя і розповсюджується донизу. Рослини швидко в'януть і гинуть. На коренях і лусочках молодих цибулин утворюється біла пухнаста грибниця та напівводяниста гниль. На поверхні останньої з'являються чорні сферичні склєроції розміром з макове зерно. При пізньому ураженні рослин у полі відмирання листя спостерігається рідше й захворювання виявляють лише під час збирання урожаю. На денці цибулини добре помітна біла грибниця з дрібними склероціями. Особливо інтенсивно біла гниль розвивається при зберіганні цибулі та часнику.

Захворювання викликає незавершений гриб Sclerotium cepivorum Berk, порядку Mycellia sterilia. У природних умовах він утворює тільки грибницю та склєроції.

Останні можуть зимувати у грунті і легко проростають з утворенням грибниці. Оптимальнатемпература для цього 20-24°С. Сильніше біла гниль розвивається на менш зволожених грунтах (40% повної вологоємності).

Мокра гниль. Дуже поширене захворювання цибулі першого року вирощування, особливо під час зберігання і на насінниках у полі. Первинне зараження відбувається ще в полі. Частіше уражується цибуля-ріпка, може уражуватись і часник. Навколо стеблового кінця ураженої цибулини утворюється велика, світла або трохи рожевувата пляма. Тканина на її місці розм'якшується й набуває вигляду ніби насиченої води. У таких цибулин перший зовнішній шар соковитих лусок здоровий, а наступні два набувають жовто-бурого забарвлення. За інтенсивного ураження вся цибулина розм'якшується, ослизнюється і набуває неприємного запаху.

Під час зберігання уражених цибулин мокра гниль поширюється на сусідні цибулини і викликає їх загнивання.

Збудниками хвороби є бактерії Erwinia carotovora pv. carotovora (Jones) Bergey та ін. Вони проникають у рослини ще в полі через різні пошкодження.

Шкідливість хвороби полягає у великому відході цибулі при зберіганні. Висаджені уражені цибулини не проростають.

СИСТЕМА ЗАХОДІВ ПРОТИ ХВОРОБ ЦИБУЛІ

Дотримання правильної сівозміни. У районах поширення сажки вирощувати цибулю на одному й тому ж полі дозволяється тільки через 5-6 років, в інших регіонах — через 2-3.

Гній слід вносити під попередню культуру, а мінеральні добрива з підвищеними дозами фосфору — безпосередньо під цибулю і часник, що посилює стійкість рослин до мокрої і шийкової гнилей.

Зволожене протруювання насіння цибулі ТМТД 80%-м з.п. (4 г препарату + 10 мл води на 1 кг насіння проти хвороб сходів). Насіннєву цибулю та зубчики часнику за 1-3 доби до садіння на 20 хв занурюють у 3%-ну суспензію бенлату 50%-го з.п. або ТМТД 80%-го з.п., що запобігає захворюванню на білу та шийкову гнилі, пліснявіння.

Проти несправжньої борошнистої роси та інших хвороб цибулю-сіянку і цибулю-ріпку прогрівають при температурі 40-45°С протягом 8-16 год (чим більша партія, тим більше часу потрібно для прогрівання).

Дезинфекція інвентаря розчином формаліну (1:40).

Висівання цибулі-чорнушки якомога далі від насінників.

При виявленні несправжньої борошнистої роси, іржі та інших хвороб ефективне обприскування рослин 0,4%-ю суспензією 60%-го з.п. арцериду (2,5 кг/га), або 80%-го з.п. полікарбацину (2,4 кг/га) чи іншими замінниками. Повторні обприскування проводять через 10-14 днів після попередніх. Норма витрати рідини —300-350 л/га на цибулі першого року вирощування, насінниках —600-900 л/га.

Під час прополювання рослини, хворі на вірусні хвороби, несправжню борошнисту росу та інші, видаляють з поля і знищують.

Вчасне збирання врожаю цибулі й часнику. Під час обрізування листя залишають довгу шийку, завдяки чому цибулини менше уражуються гнилями під час зберігання.

Збирання насіння і цибулі-сіянки тільки з неуражених ділянок.

Знищення післязбиральних решток й оранка поля плугом з передплужником.

Зберігання цибулі і часнику в дезинфікованих приміщеннях при температурі 1-2°С і вологості повітря 70-80%.

При виявленні гнилі перебирають й видаляють уражені цибулини і головки часнику. Насіннєвий часник і цибулю після збирання перед закладанням на збереження занурюють на 10 секунд у 0,2%-ну суспензію ботрану 75%-го з.п.

51. Плямистості листя томатів.

Септоріоз, або біла плямистість листків. Хвороба дуже поширена в районах з достатньою вологістю. Здебільшого спостерігається на томаті у парниках і відкритому грунті, в теплицях зустрічається рідко, вогнищами.

Проявляється переважно на листках, інколи на інших надземних органах рослин. На нижніх листках спочатку з'являються поодинокі дрібні, брудно-білі плями з темно-бурою облямівкою, які згодом збільшуються. За посиленого розвитку хвороби плями зливаються і в них утворюються безладно розміщені кралки-пікніди. Пізніше плямистість поширюється на середні й верхні листки. Уражене листя буріє, скручується, засихає й відпадає.

Збудником хвороби є незавершений гриб Septoria tycopersici Speg. порядку Sphaeropsidales. Він утворює безбарвну грибницю, яка поширюється в тканинах рослин у міжклітинниках, а біля поверхні ураження формує нестатеве спороношення у вигляді пікнід з пікноспорами. Пікиіди кулясті, чорні, 150-200 мкм у діаметрі, мають продихи. Пікноспори безбарвні, лінійно-циліндричні, з одного кінця трохи потовщені, прямі або ледь зігнуті, з 3-11 перетинками, 50-120 х 2-3 мкм (рис.35).

Гриб уражує переважно томат, менше картоплю, баклажан та чорний паслін.

Заражуються рослини від пікноспор, які, проростаючи, утворюють інфекційну гіфу й проникають у тканину рослин безпосередньо через кутикулу.

Розвивається септоріоз при температурі 15-27Х і відносній вологості повітря 77-94%. Інкубаційний період хвороби триває 8-14 днів. Джерелом інфекції є уражені неперегнилі рештки рослин, у яких зберігаються пікніди з пікноспорами.

При ранньому розвитку шкідливість хвороби проявляється більше, оскільки передчасне засихання листків затримує розвиток рослин; частина пластичних речовин витрачається на формування нових листків, що позначається на швидкості утворення і росту плодів.

В окремі роки септоріоз знижує врожай на 30-40 і навіть 50%. Відносно стійкі до хвороби сорти томату Застава, Лікуріч та ін.

Бура, або суха, плямистість. Спочатку хвороба проявляється на нижніх, а потім на верхніх листках, утворюючи концентричні, округлі, 7-15 мм у діаметрі, коричневі плями із слабопомітним чорним нальотом. При вологій погоді кількість плям збільшується, іноді вони зливаються і тоді виглядають кутастими, листки відмирають. На плодах як зелених, так і достигаючих, утворюються темні, більш-менш округлі, вдавлені плями з чорним оксамитовим нальотом.

Збудником хвороби є незавершений гриб Altemaria solani Sorauer (Maerosporium solani Ell. et Mart.) порядку Hyphomycetaies. Його грибниця розмішується в тканині рослини, а наліт, який утворюється на поверхні ураження, складається із конідієносців з конідіями. Конідієносці короткі, зігнуті або трохи вузлуваті, багатоклітинні. Конідії темні, зворотно-булавоподібні, багатоклітинні (з поперечними і поздовжніми перетинками), розміром 90-140 х х 12-20 мкм.

Інтенсивно хвороба розвивається при чергуванні посушливої й дощової погоди.

Збудник сухої плямистості може зберігатися у формі грибниці й конідій на рештках рослин або сухих уражених плодів.

Фітофтороз, або бура гниль. На томаті фітофтороз проявляється через 10-15 днів після виявлення його на картоплі. Уражуються листки, стебла й особливо сильно плоди. На листках утворюються бурі плями (з нижнього боку білуватий або сіруватий наліт), на стеблах — темно-бурі смуги, а на плодах — темно-бурі, великі, трохи вдавлені, тверді плями з нерівною поверхнею, хоч гниль проникає глибоко в плід. Особливо інтенсивно гниль розвивається при достиганні, транспортуванні та зберіганні плодів.

Збудником хвороби частіше є нижчий гриб Phytophthora infestans dBy. порядку Peronosporales. Захворювання можуть викликати й інші гриби роду Phytophthora dBy.

На плодах вони спороношення не утворюють. Розвитку хвороби У полі сприяють холодні ночі й порівняно теплі дні при високій вологості повітря (часті дощі, тривалі тумани та великі роси).

Джерелом інфекції можуть бути уражене насіння і рештки уражених рослин. Під час вегетації індзекція здебільшого потрапляє з картоплі на томат. За інтенсивного розвитку хвороби багато плодів непридатні для споживання у свіжому вигляді і переробки.

З метою обмеження розвитку фітофторозу томат слід вирощувати якомога далі від полів картоплі і тих полів, де в минулому році вирощували ці культури. Просторова ізоліція має становити не менше 500 м. Насіння збирають із здорових плодів і протруюють його.

При виявленні хвороби видаляють з поля уражені плоди, обприскують рослини чЬунгіцидами. В окремих випадках при значному розвитку хвороби рекомендується робити декілька обприскувань з інтервалом 8-10 діб. Відносно стійкими до фітофторозу вважають сорти Застава, Світанок, Лія та ін.

Буруватість листків. Найбільш поширене захворювання томату у теплицях. В парниках і відкритому грунті виявляють при підвищеній вологості повітря (понад 80%).

Хвороба здебільшого проявляється на початку цвітіння рослин. На верхньому боці листка з'являються спочатку світло-зелені, а потім бурі плями, на нижньому — бурий наліт. Уражені листки буріють, засихають й відмирають. Інколи буруватість і наліт зустрічаються на плодах, і це погіршує їхні товарні якості.

Збудником хвороби є незавершений гриб Fuivia fuh/a (Cooke) Ciferri (Cladosporium fulvum Cooke) порядку Hyphomycetales. Його грибниця розмішується у міжклітинниках, а на поверхню виходять конідієносці, на яких утворюються конідії. Конідієносці зібрані в пучки, трохи розгалужені, жовто-бурі, 120-145 х 4,3-5,0 мкм. Конідії еліптичні або зворотно-яйцеподібні, на кінцях округлі, з 1-4 перетинками, світло-бурі, 10-28 х 4-8 мкм. Гриб зберігається на рештках рослин, часто у щілинах тепличної споруди.