37. Чорна парша картоплі.

Дуже поширене захворювання картоплі. Найбільшої шкоди завдає у Поліссі України. Частіше уражуються бульби, стебла І корені дорослих рослин. На поверхні бульб утворюються тверді, чорні, неправильно окреслені коростинки різної величини, що зовні нагадують грудочки прилиплої землі. При захворюванні на паростках І коренях спостерігаються добре помітні, трохи вдавлені бурі плями й виразки величиною до 1 см і більше, Іноді замість них з'являється бурувата штрихуватість. Уражена ділянка відмирає.

При розгляді шкірки бульби під мікроскопом у місці прикріплення склероцію видно червоно-цеглясті гіфи, які є тільки у поверхневому шарі пробкових клітин, а склероції формуються тільки на поверхні.Збудником захворювання є базидіальний гриб Hypochnus solani Pr. et Del. У базидіальній стадії він уражує стебла картоплі, викликає так звану білу ніжку. Здебільшого гриб розвиває грибницю і склероції (коростинки на бульбах}, тому його часто називають Rhizoctonia solani Kuehn. і відносять до незавершених грибів порядку Mycelia sterilia. Через родову назву гриба чорну паршу часто називають ризоктоніозом. Гриб розвивається при високій вологості і температурі від 9 до 27°С (оптимум 15-2ГС).

Rh. solani — факультативний паразит, який може жити у грунті на рештках рослин. Зимує у вигляді склероціїв на бульбах і в грунті. Крім картоплі, уражує буряк, редьку, щавель, капусту, моркву, огірки, салат, гарбузи, тютюн тощо, всього понад 160 видів.

Ураження, пов'язане з утворенням на бульбах склероціїв, майже не змінює смакових якостей картоплі. Але при значному ураженні її товарні якості знижуються. Особливо великої шкоди завдає під час проростання бульб і появи сходів. Розвиваючись на ростках, гриб викликає їх загнивання І відмирання, а отже, зрідження насаджень.На піщаних грунтах захворювання розвивається сильніше, ніж на суглинкових.Протруювання бульб сприяє зниженню уражуваності рослин у полі.Пізнє збирання урожаю призводить до збільшення уражуваності бульб. Стійких до чорної парші сортів немає.

38. Порохувата парша картоплі..

Захворювання поширене в деяких районах Полісся України. Уражуються бульби, корені, столони і стебла, що знаходяться у грунті. На свіжо вибраних бульбах основні прояви порохуватої парші — наявність виразок, обривків перидерми і шкірки, вигнутих зовні, що надає ураженню форми зірчастості. На дні виразок помітна порошкоподібна бура спорова маса. Під час зберігання бульб явні ознаки порохуватої парші зникають, і вона багато в чому нагадує звичайну паршу. На коренях, столонах і стеблах захворювання проявляється у вигляді наростів різної величини та форми, розміщених поодиноко й групами. Спочатку вони білі, а згодом темнішають і розпадаються.

Збудником захворювання є гриб Spongospora subterranea (WaiIn) класу плазмодіофороміцетів, порядку Plasmodiophorales, внутрішньоклітинний паразит. У вегетуючому стані являє собою безформну, мікроскопічно малої величини грудочку протоплазми без оболонки у вигляді амебоїда, який може самостійно пересуватись. Досягаючи підземних органів рослини, амебоїд проникає в їхні клітини, де поступово розростається у плазмодій, в якому відбувається поділ ядра, і навколо кожного вторинного ядра відокремлюються ділянки протоплазми. На таких новоутвореннях формуються самостійні оболонки, що є одноклітинними, дрібними, багатокутними спорами діаметром 2-4 мкм. Спори склеєні у порожнисті, неправильно-кулясті купки розміром 40-50 мкм у діаметрі. Такими спорокупками заповнюються виразки ураження. Вони не тільки можуть бути на бульбах, а й потрапляють у грунт ] зберігаються в ньому до п'яти років. Пройшовши через травну -систему тварин, спори зберігають свою життєздатність. Тому гній худоби, якій згодовували уражені бульби, може бути резерватором інфекції. Оптимальними умовами для розвитку порохуватої парші є підвищена вологість грунту (70%) І температура 12-18°С з моменту зараження до появи перших ознак хвороби (утворення інфекційної плями) минає близько 12 діб, а до повного формування спор —29. Уражені бульби втрачають товарні якості, вони загнивають під час зберігання, бо в місцях виразок не утворюється пробкового шару, що сприяє посиленню й розвитку гнилісних грибів і бактерій. Виразки порохуватої парші утворюються здебільшого у вічках, тому уражені бульби мають понижену схожість. Захворювання особливо інтенсивно розвивається в роки з надмірною вологістю і зниженою температурою. Значне ураження бульб спостерігають на торфових і важких грунтах з рН 4,7-5,4. Крім картоплі, порохувата парша розвивається на деяких видах родини пасльонових. Стійких до порохуватої парші сортів немає.

39. Звичайна парша картоплі.

Поширена скрізь, її ознакою є утворення на поверхні бульб різних неглибоких виразок неправильно округлої форми, розміром від кількох міліметрів до 1 см і більше в діаметрі. Паршею можуть уражуватися столони й корені.

Розрізняють чотири типи звичайної парші: плоску, опуклу, глибоку і сітчасту. - Плоска парша зустрічається переважно на молодих бульбах. Характеризується ураженням тільки шкірки або поверхневого шару перидерми. На бульбах утворюються іржасто-коричневі струпоподібні виразки.

Опукла парша має вигляд опуклих ступів або бородавок.

Глибока парша. утворює вдавлені у м'якоть (до 0,5 см) виразки, їхні краї часто припідняті, дно червонувате або фіолетове. Цей тип парші, як правило, спостерігається оід час збирання картоплі.

Сітчаста парша характеризується тим, що поверхня бульб стає суцільно жорсткою внаслідок утворення неглибоких канавок, що взаємно перетинаються у різних напрямках і нагадують сітку.

Розвиток різних типів звичайної парші залежить від глибини дії патогена, що, в свою чергу, визначається сортовими особливостями картоплі й умовами навколишнього середовища.

Збудником здебільшого уражуються сочевики бульб, які, розростаючись, розривають шкірку в різних напрямках, іноді зірчасто. При цьому більша частина перидерми відділяється від розміщених нижче здорових тканин шаром спробковІлих мертвих клітин.

Збудником звичайної парші є променеві гриби, або актиноміцети. Найчастіше зустрічається Streptomyces scabies Waks. et Henr. (Actinomycetes scabies Grussow), який добре розвивається на штучних середовищах, утворюючи горбкуваті, складчасті, щільні колонії жовтуватого або жовто-бурого кольору. На основних нитках грибниці виростають повітряні гіфи з гвинтоподібно закрученими слороносіями, на яких розвиваються дрібні, циліндричні, довгасті спори розміром 1,2-1,5 х 0,8-1,0 мкм. Патоген—аероб, оптимальна температура його розвитку — 26-27"С.

При збиранні картоплі з вологого грунту в глибині виразок парші часто можна бачити сіруватий, зеленуватий або іншого кольору наліт променевих грибів, який на повітрі швидко зникає.

Актиноміцети, що викликають звичайну паршу, живуть у грунті на різних органічних рештках. Більше уражують бульби на легких і суглинкових грунтах із слабко/тужною реакцією. На торфових грунтах, які мають кислу реакцію, хвороба майже не зустрічається.

Уражені бульби мають непривабливий вигляд. Смакові й товарні їдкості їх знижуються, вони містять менше крохмалю І при їх очищенні утворюється більше відходів. Лежкість їх знижується, тому під час зберігання вони значно швидше загнивають внаслідок поселення інших мікроорганізмів у місцях ураження. Дуже уражені бульби непридатні для садіння, оскільки мають понижену схожість і І дають низький урожай.

Осіннє внесення гною підвищує уражуваність бульб звичайною паршею, а весняне, безпосередньо під картоплю, призводить до і незначного посилення хвороби. Використання сидератів гальмує •розвиток звичайної парші.

Вапнування грунту підвищує, а внесення мінеральних добрив, особливо з кислою реакцією, знижує уражуваність бульб. Тому При потребі вапнування під картоплю рекомендується вносити вапно невеликими порціями (по 4-5 ц/га) з обов'язковим доданням навесні підвищених доз мінеральних добрив. Зниженню розвитку звичайної парші сприяє також протруювання бульб.

Інтенсивний розвиток звичайної парші спостерігається у посушливі роки.

Не всі сорти картоплі однаково стійкі до звичайної парші. Підвищену стійкість мають сорти Чарівниця, Ізора, Лугозська, Вітязь та ін.