59. Поняття і функції юридичної відповідальності за порушення законодавства.

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення є важливим засобом забезпечення законності в екологічній сфері. Вона виступає різновидом юридичної відповідальності в цілому, а тому їй властиві всі ознаки останньої.

Юридична відповідальність за екологічні правопору­шення — це застосування до фізичних і юридичних осіб, які їх вчини­ли, передбачених законодавством санкцій, виконання яких у не­обхідних випадках забезпечується силою державного примусу.

Специфіка юридичної відповідальності за екологічні правопору­шення проявляється у функціях, які вона виконує. Можна виділи­ти такі функції юридичної відповідальності за екологічні правопору­шення:

забезпечувальна — забезпечує охорону і збереження належ­ного стану навколишнього природного середовища, окремих його компонентів;

превентивна — проявляється в запобіганні новим правопору­шенням, їх профілактиці;

компенсаційна — спрямована на поновлення порушеного стану природного середовища, відшкодування шкоди, заподіяної відповідним природним ресурсам, об'єктам чи умовам;

стимулююча — стимулює виконання і додержання вимог еко­логічного законодавства всіма громадянами та юридичними особа­ми незалежно від форм власності;

виховна — є засобом виховання людей, підвищення їх еко­логічної культури, формує у громадян впевненість у стабільності існуючого правопорядку, в захищеності їх екологічних прав та інтересів;

каральна — полягає в обмеженні прав і свобод правопоруш­ника або покладенні на нього додаткових обов'язків, настанні не­гативних наслідків.

Застосування санкцій зрештою фокусується на покаранні осіб, винних у вчиненні екологічних правопорушень, відшкодуванні за­подіяної шкоди та відновленні попереднього стану відповідних природних компонентів.

Підсумовуючи розгляд особливостей юридичної відповідаль­ності за екологічні правопорушення, можна констатувати, що, по-перше, вона виникає у випадках вчинення екологічного правопо­рушення, тобто правопорушення з особливим об'єктом посягання, по-друге, вона містить у собі практично весь комплекс механізмів, притаманних різним видам юридичної відповідальності: залежно від виду екологічного правопорушення (злочин, адміністративний проступок, дисциплінарний проступок, цивільно-правовий делікт) вступає в дію той чи інший механізм, характерний для конкретно­го виду відповідальності.

60. Поняття, види та структура екологічних правопорушень.

Основною підставою юридичної відповідальності є пра­вопорушення. Відповідно правопорушення є підставою і юри­дичної відповідальності за порушення екологічного законодав­ства. Такі порушення характеризуються особливими, специфіч­ними ознаками і називаються екологічними правопорушеннями. Це поняття визнано і на законодавчому рівні. В статті 70 Зако­ну України «Про охорону навколишнього природного середови­ща» вживаються поняття «екологічне правопорушення» та «еко­логічний злочин».

Кожен вид екологічних правопорушень характеризується притаманними йому специфічними ознаками і властивостями. Так, з урахуванням суб'єктного складу можна виокремити три види екологічних правопорушень: 1) вчинені власниками природних ресурсів; 2) вчинені природокористувачами; 3) вчинені особами, які не є власниками природних ресурсів або природокористувачами.

Окреме місце належить екологічним правопорушенням, пов'язаним, наприклад, з порушенням суб'єктивних прав власників природних ресурсів (права володіння, права користування і права розпорядження) і із завданням шкоди, збитків самим об'єктам права власності. Найпоширенішим правопорушенням першого різновиду є незаконні угоди з природними ресурсами, а також самовільне їх використання. Серед другого різновиду екологічних правопорушень перше місце як критерій має посісти стан об'єкта природи (його знищення, псування, погіршення).

Поняття, ознаки, склад екологічного правопорушення базу­ються на загальних характеристиках правопорушення. Зокрема, ознаками екологічного правопорушення, як і будь-якого, можна визначити наступні:

з об'єктивної (зовнішньої) сторони воно проявляється у вигляді дії чи бездіяльності. В екологічних правовідносинах це досить часто невиконання встановлених законодавством обо­в'язків, недотримання заборон, екологічних вимог тощо;

за соціальними наслідками ця поведінка є соціальне шкід­ливою чи небезпечною, тобто спричиняє чи може спричинити шкоду нормальному функціонуванню суспільних відносин. Еко­логічне правопорушення порушує нормальні природні відноси­ни взаємодії природи і суспільства по забезпеченню раціональ­ного використання і охорони природних об'єктів;

за психологічною ознакою, як і інші правопорушення, та­ке діяння має свідомо-вольовий характер, є винним хоча у ви­падку заподіяння шкоди джерелом підвищеної екологічної не­безпеки цивільно-правова відповідальність власника цього дже­рела настає незалежно від наявності його вини);

за юридичною ознакою — це протиправне діяння, тобто за­боронене правовою нормою;

за наслідками правопорушення породжує виникнення пра­вовідносин по застосуванню до правопорушника заходів юри­дичної відповідальності.

Як зазначається в літературі, екологічне правопорушення характеризується в першу чергу такими рисами, як екологічна спрямованість, екологічна небезпека, екологічна протиправність.

Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, Щ° поведінка правопорушника спрямована на негативну зміну стану навколишнього природного середовища, порушен­ня правового режиму природних ресурсів. Екологічна небезпека включає не лише ймовірність порушення екологічних інтересів суспільства, але й підвищену небезпеку для існуючих екологіч­них зв'язків у самих екосистемах. Екологічна протиправність по­лягає в повному або частковому невиконанні вимог, ігноруванні правил, закріплених нормами екологічного законодавства1.

Не вдаючись до детального аналізу наведених вище ознак, хотілося б підкреслити, що головна ознака, яка дозволяє відме­жувати екологічне правопорушення від інших (в тому числі тих, які пов'язані з природними об'єктами) і дає підстави визнавати його самостійним видом в системі правопорушень, полягає в за­подіянні ним шкоди природі, природним об'єктам, екосистемам (а через них і людині).

Склад екологічних правопорушень традиційно містить чотири елементи: 1) об'єкт, 2) об'єктивна сторона, 3) суб'єкт, 4) суб'єк­тивна сторона.

Об'єктом екологічного правопорушення є ті суспільні відно­сини, на які воно посягає і яким заподіює шкоду. Розрізняють загальний і спеціальний об'єкт. Загальним об'єктом екологіч­них правопорушень є екологічний правопорядок, тобто коло су­спільних відносин по охороні довкілля і раціональному викорис­танню природних ресурсів. Екологічний правопорядок визна­чають як систему принципів і правил, які регулюють взаємодію суспільства і природного середовища в інтересах раціонально­го використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища, здоров'я і благополуччя людей2. Загальний об'єкт диференціюється на спеціальні. Спеціальними об'єктами є су­спільні відносини по охороні і раціональному лісів, вод, земель, надр, тваринного світу, і т. д. Іноді ще додається факультативний об єкт — життя і здоров'я людини.

Об'єктивна сторона екологічного правопорушення характе­ризується трьома ознаками:

протиправною поведінкою особи, яка полягає у порушен­ні або невиконанні встановлених вимог екологічного законодавства (досить часто це якраз протиправна бездіяльність);

шкодою, що заподіяна, або наявність реальної загрози заподіяння шкоди. В даному випадку це шкода, заподіяна довкіл­лю в цілому, окремим природним об'єктам, і може полягати в забрудненні, виснаженні, знищенні чи пошкодженні компонен­тів довкілля. Значна кількість екологічних правопорушень ма­ють формальний склад, тобто відповідальність наступає за сам факт порушення екологічних вимог незалежно від факту настан­ня наслідків;

причинний зв'язок між протиправною поведінкою особиі заподіяною шкодою.

Суб'єктом екологічного правопорушення можуть бути як юридичні, так і фізичні деліктоздатні особи. Серед юридичних осіб — це виробничі підприємства, проектні установи, державні органи тощо. Часто суб'єктами екологічного правопорушен­ня, особливо адміністративних, є посадові особи. Відповідно до чинного законодавства адміністративна і кримінальна відпо­відальність фізичних осіб за екологічні правопорушення настає з 16-річного віку. У порядку цивільного судочинства громадя­ни несуть обмежену відповідальність з 14 до 18 років, повну — з 18 років. Багато екологічних правопорушень можуть бути вчи­нені лише спеціальним суб'єктом, тобто особою, що наділена спеціальними правами й обов'язками в галузі здійснення функ­цій, завдань, видів діяльності, пов'язаних з природокористуван­ням чи іншою діяльністю, що впливає на довкілля.

Суб'єктивна сторона екологічного правопорушення виража­ється ознакою вини, яка може бути у формі умислу чи необе­режності, причому у більшості випадків це непрямий умисел або протиправна самовпевненість. Традиційною є змішана форма вини, тобто ставлення до порушення встановлених норм вира­жається у формі умислу, а до наслідків, що виникли, — у формі необережності. Відповідальність без вини можлива у випадку, коли відшкодовується шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки (що прямо передбачено ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).