- •1. Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні.
- •2. Еколого-правова політика України на сучасному етапі. Гарантування екологічної безпеки – мета екологічної полі-тики держави.
- •3. Становлення та розвиток екологічного права України.
- •4. Поняття та предмет екологічного права.
- •5. Об`єкти екологічного права.
- •6. Методи правового регулювання екологічних відносин.
- •7. Принципи екологічного права.
- •8. Система екологічного права. Місце екологічного права в системі права України.
- •9. Екологічне право як наука та навчальна дисципліна.
- •10. Поняття, особливості та загальна характеристика джерел екологічного права.
- •11. Класифікація джерел екологічного права.
- •12. Конституційні основи регулювання відносин у сфері охорони довкілля.
- •13. Закони як джерела екологічного права, зростання їх ролі в правовому регулюванні екологічних відносин.
- •14. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" як інтегроване джерело екологічного права.
- •15. Поресурсові закони як джерела екологічного права.
- •16. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел екологічного права.
- •17. Значення локальних нормативно-правових актів для правового регулювання екологічних відносин.
- •18. Міжнародні договори як джерела екологічного права.
- •19. Роль судової практики в регулювання екологічних відносин.
- •20. Загальна характеристика еколого-правового статусу людини та громадянина.
- •21. Поняття та види екологічних прав громадян. Конституційні екологічні права громадян.
- •22. Право на безпечне для життя та здоров`я довкілля.
- •23. Право вільного доступу до інформації про стан довкілля.
- •24. Право на відшкодування шкоди, заподіяної негативним впливом на довкілля.
- •25. Право громадян на участь в прийнятті екологічно значимих рішень.
- •26. Гарантії екологічних право громадян.
- •27. Способи захисту екологічних прав громадян.
- •28. Обов`язки громадян у сфері охорони довкілля.
- •29. Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •30. Принципи державного управління природокористування та охороною довкілля.
- •31. Основні функції управління у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •32. Ведення кадастрів та обліку як функції управління.
- •33. Екологічне планування, прогнозування та програмування
- •34. Екологічне ліцензування і квотування.
- •35. Екологічне нормування та стандартизація.
- •36. Екологічний моніторинг.
- •37. Екологічний аудит.
- •38. Екологічний контроль.
- •39. Система органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
- •40. Органи загальної компетенції та їх повноваження у сфері управління природокористуванням та охороною довкілля.
- •41. Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у сфері охорони довкілля.
- •42. Участь громадськості в управлінні природокористуванням та охороною довкілля.
- •43. Правове регулювання оцінки впливу на довкілля. Співвідношення овнс і екологічної експертизи
- •44. Завдання та об`єкти оцінки впливу на навколишнє природне середовище, її зміст.
- •45. Поняття, зміст та види екологічної експертизи.
- •46. Об’єкти та суб’єкти екологічної експертизи.
- •47. Порядок проведення екологічної експертизи. Висновок екологічної експертизи.
- •48. Державна екологічна експертиза.
- •49. Участь громадськості у проведенні державної екологічної експертизи.
- •50. Громадська екологічна експертиза.
- •51. Загальна характеристика економіко-правового механізму у сфері екології.
- •52. Заходи екологічного стимулювання раціонального природокористування та охорони довкілля.
- •53. Екологічна безпека, як складова національної безпеки України.
- •54. Поняття та зміст екологічної безпеки.
- •55. Поняття і види екологічної безпеки.
- •56. Вимоги екологічної безпеки щодо планування та забудови територій.
- •57. Вимоги екологічної безпеки щодо продуктів харчування та продукції сільськогосподарського виробництва.
- •58. Екологічні вимоги щодо використання атомної енергії та забезпечення раціональної безпеки.
- •59. Поняття і функції юридичної відповідальності за порушення законодавства.
- •60. Поняття, види та структура екологічних правопорушень.
- •61. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •62. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •63. Цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •64. Поняття та особливості еколого-правової відповідальності.
- •65. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю.
- •66. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.
39. Система органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
Органами державного управління, які здійснюють ці функції, є: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади та їх територіальні підрозділи, місцеві державні адміністрації, а також органи виконавчої влади сільських, селищних та міських рад, яким делеговані певні повноваження органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Ці суб'єкти відрізняються один від одного масштабом, напрямами, характером діяльності, з урахуванням чого здійснюється розмежування їх повноважень.
За територіальним масштабом діяльності суб'єкти державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища поділяють на загальнодержавні та місцеві.
Загальнодержавними органами державного управління є: Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. На ці органи покладається формування та реалізація національної екологічної політики, розробка і здійснення загальнодержавних екологічних програм, прийняття у випадках та в порядку, передбачених законами, нормативно-правових актів з питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів.
До місцевих органів державного управління належать: Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районні та обласні державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади (зокрема, підпорядковані: Мінприроди України — державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, Державна інспекція охорони Чорного моря; Держкомзему України — обласні, районні, міські управління (відділи) земельних ресурсів; Держводгоспу України — обласні управління по меліорації і водному господарству та басейнові управління водних ресурсів; Міністерству охорони здоров'я України — санітарно-епідеміологічні служби Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст Києва та Севастополя, міст з районним поділом тощо). Ці органи забезпечують реалізацію екологічної політики із урахуванням екологічних інтересів населення областей, районів, міст, селищ, сіл при прийнятті рішень щодо розвитку продуктивних сил, розміщення, реконструкції, будівництва виробничих та інших господарських об'єктів, надання дозволів на спеціальне природокористування і будь-яких інших питань економічного і соціального розвитку відповідних територій.
За характером, напрямами роботи, повноваженнями розрізняють органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища загальної, спеціальної, функціональної та галузевої компетенції.
40. Органи загальної компетенції та їх повноваження у сфері управління природокористуванням та охороною довкілля.
Органами загальної компетенції, тобто органами, для яких повноваження з питань охорони навколишнього природного середовища є лише складовими загальних повноважень щодо вирішення питань економічного і соціального розвитку держави та окремих регіонів, є Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах делегованих повноважень органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Конституція України (ст. 92) передбачає, що виключно законами визначаються, зокрема, питання екологічної безпеки, запроваджується режим зон надзвичайної екологічної ситуації. Правомірно, що до повноважень вищого законодавчого органу України – Верховної Ради України – належить законодавче регулювання вище наведених відносин, а також затвердження протягом 2 днів з часу звернення Президента України його указу про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації. Центральне місце у системі правового забезпечення екологічної безпеки належить Президенту України. На нього Конституцією покладається забезпечення державної незалежності, національної безпеки, здійснення керівництва у сфері національної безпеки у тому числі екологічної). Президент України оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням такого рішення ВР України, очолює Раду національної безпеки і оборони, яка створюється для координації питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Рада національної безпеки та оборони України, має повноваження щодо визначення основних напрямів стратегії національної, в тому числі екологічної, безпеки; здійснення нормотворчих робіт та практики застосування нормативно-правових актів; здійснення аналітично-інформаційної діяльності; координації та контролю. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.
У справі організації забезпечення екологічної безпеки важливу роль виконує Кабінет Міністрів України та його спеціально створені спеціалізовані функціональні структури. КМ України забезпечує розробку загальнодержавних і регіональних екологічних програм, регламентує порядок визначення плати та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, ухвалює рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду, припиняє або забороняє діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядкування в разі порушення ними вимог екологічного законодавства і виконує інші управлінські функції в галузі охорони навколишнього середовища.
Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, призначена оперативно вирішувати питання, пов’язані із запобіганням надзвичайним ситуаціям та реагування на них, а також координації і контролю в цій сфері. Для оперативного вирішення питань екологічної безпеки при КМ України створено відділ з питань техногенної, екологічної, ядерної безпеки та природокористування.
Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій створено при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях. Так, у Київській міській державній адміністрації відповідні функції покладено на Управління з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, у Київській обласній державній адміністрації діє аналогічне за назвою управліня.
Чільне місце у системі організаційно-правового забезпечення відводиться обласним та районним радам як повноважним представникам органів місцевого самоврядування, представницьким органам місцевого самоврядування – сільським, селищним і міським радам та їх виконавчим органам.
