- •1. Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні.
- •2. Еколого-правова політика України на сучасному етапі. Гарантування екологічної безпеки – мета екологічної полі-тики держави.
- •3. Становлення та розвиток екологічного права України.
- •4. Поняття та предмет екологічного права.
- •5. Об`єкти екологічного права.
- •6. Методи правового регулювання екологічних відносин.
- •7. Принципи екологічного права.
- •8. Система екологічного права. Місце екологічного права в системі права України.
- •9. Екологічне право як наука та навчальна дисципліна.
- •10. Поняття, особливості та загальна характеристика джерел екологічного права.
- •11. Класифікація джерел екологічного права.
- •12. Конституційні основи регулювання відносин у сфері охорони довкілля.
- •13. Закони як джерела екологічного права, зростання їх ролі в правовому регулюванні екологічних відносин.
- •14. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" як інтегроване джерело екологічного права.
- •15. Поресурсові закони як джерела екологічного права.
- •16. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел екологічного права.
- •17. Значення локальних нормативно-правових актів для правового регулювання екологічних відносин.
- •18. Міжнародні договори як джерела екологічного права.
- •19. Роль судової практики в регулювання екологічних відносин.
- •20. Загальна характеристика еколого-правового статусу людини та громадянина.
- •21. Поняття та види екологічних прав громадян. Конституційні екологічні права громадян.
- •22. Право на безпечне для життя та здоров`я довкілля.
- •23. Право вільного доступу до інформації про стан довкілля.
- •24. Право на відшкодування шкоди, заподіяної негативним впливом на довкілля.
- •25. Право громадян на участь в прийнятті екологічно значимих рішень.
- •26. Гарантії екологічних право громадян.
- •27. Способи захисту екологічних прав громадян.
- •28. Обов`язки громадян у сфері охорони довкілля.
- •29. Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •30. Принципи державного управління природокористування та охороною довкілля.
- •31. Основні функції управління у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •32. Ведення кадастрів та обліку як функції управління.
- •33. Екологічне планування, прогнозування та програмування
- •34. Екологічне ліцензування і квотування.
- •35. Екологічне нормування та стандартизація.
- •36. Екологічний моніторинг.
- •37. Екологічний аудит.
- •38. Екологічний контроль.
- •39. Система органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
- •40. Органи загальної компетенції та їх повноваження у сфері управління природокористуванням та охороною довкілля.
- •41. Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у сфері охорони довкілля.
- •42. Участь громадськості в управлінні природокористуванням та охороною довкілля.
- •43. Правове регулювання оцінки впливу на довкілля. Співвідношення овнс і екологічної експертизи
- •44. Завдання та об`єкти оцінки впливу на навколишнє природне середовище, її зміст.
- •45. Поняття, зміст та види екологічної експертизи.
- •46. Об’єкти та суб’єкти екологічної експертизи.
- •47. Порядок проведення екологічної експертизи. Висновок екологічної експертизи.
- •48. Державна екологічна експертиза.
- •49. Участь громадськості у проведенні державної екологічної експертизи.
- •50. Громадська екологічна експертиза.
- •51. Загальна характеристика економіко-правового механізму у сфері екології.
- •52. Заходи екологічного стимулювання раціонального природокористування та охорони довкілля.
- •53. Екологічна безпека, як складова національної безпеки України.
- •54. Поняття та зміст екологічної безпеки.
- •55. Поняття і види екологічної безпеки.
- •56. Вимоги екологічної безпеки щодо планування та забудови територій.
- •57. Вимоги екологічної безпеки щодо продуктів харчування та продукції сільськогосподарського виробництва.
- •58. Екологічні вимоги щодо використання атомної енергії та забезпечення раціональної безпеки.
- •59. Поняття і функції юридичної відповідальності за порушення законодавства.
- •60. Поняття, види та структура екологічних правопорушень.
- •61. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •62. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •63. Цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •64. Поняття та особливості еколого-правової відповідальності.
- •65. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю.
- •66. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.
41. Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у сфері охорони довкілля.
Органами державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища спеціальної компетенції є центральні органи виконавчої влади та урядові органи державного управ-ління із підпорядкованими їм територіальними підрозділами, для яких забезпечення реалізації екологічної політики на загальнодержавному та місцевому рівнях є єдиним, головним призначенням. Такими органами є:
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України), що призначене здійснювати комплексне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення природних ресурсів, забезпечувати належне функціонування державної гідрометеорологічної служби, а також координувати діяльність центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та ор-ганізацій у цій галузі (Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України затверджено Указом Президента України від 10 лютого 2004 р.);
Державний комітет України по земельних ресурсах (Держкомзем України), призначений для реалізації державної політики в галузі земельних відносин, у тому числі з питань охорони, раціонального використання земель (Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 р.);
Державний комітет України по водному господарству (Держвод-госп України), який відповідальний за формування та реалізацію державної політики розвитку водного господарства та меліорації земель в Україні, здійснення заходів щодо раціонального використання водних ресурсів (Положення про Державний комітет України по водному господарству затверджено Указом Президента України від 14 липня 2000 р.);
Державний комітет лісового господарства України (Держкомліс-госп України), на який покладено здійснення державного управління і контролю у галузі ведення лісового господарства з метою забезпечення водоохоронних, захисних, санітарно-гігієнічних, оздоровчих та інших функцій лісу і високоефективного використання лісових ресурсів, організація ведення мисливського госпо-дарства та державного контролю за полюванням (Положення про Державний комітет лісового господарства України затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 р.);
урядові органи державного управління із спеціальними повноваженнями:
Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція), основним завданням якої є здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, екологічну безпеку (Положення про Державну екологічну інспекцію затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р., в ред. від 16 червня 2004 р.);
Державна інспекція з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів (Держлісінспекція), яка діє у складі Мінприроди і йому підпорядковується. її основними завданнями є: участь у межах своєї компетенції у реалізації державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів (Положення про Державну інспекцію з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2004 р. № 770);
Державна служба заповідної справи, яка має сприяти реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів (Положення про Державну службу заповідної справи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р., зі змінами від 16 жовтня 2004 р.);
Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет), на яку покладено: здійснення управління і контролю у сфері гідрометеорологічної діяльності; організація гідрометеорологічного та кліматичного вивчення території України, функціонування системи гідрометеорологічних спостережень і прогнозування, здійснення в установленому порядку гідрометеорологічного забезпечення та обслуговування, ведення галузевого державного архіву даних спостережень (Положення про Державну гідрометеорологічну службу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р.);
Державний департамент рибного господарства (Укрдержрибгосп, який діє у складі Мінагрополітики і йому підпорядковується (Положення про Державний департамент рибного господарства затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р.). Його основним завданням є участь у реалізації державної політики у сфері рибного господарства, охорони, відтворення і раціонального використання водних живих ресурсів.
Спеціальні повноваження в галузі охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки мають також:
Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України), яке відповідає за забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в країні (Положення про Міністерство охорони здоров'я України затверджено Указом Президента України від 24 липня 2000 р.);
Державна санітарно-епідеміологічна служба (Держсанепідемслуж-ба), яка діє у складі МОЗ і йому підпорядковується. Основними завданнями Держсанепідемслужби є: участь у реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, безпеки для здоров'я і життя людини середовища життєдіяльності; узагальнення практики застосування законодавства у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, розроблення пропозиції щодо вдосконалення актів законодавства; визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності тощо (Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2004 р. № 1272);
Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомре-гулювання України), основним завданням якого є забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснення в межах своєї компетенції державного регулювання безпеки використання ядерної енергії, додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснення державного нагляду за додержанням законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії, вимог ядерної та радіаційної безпеки (Положення про Державний комітет ядерного регулювання України затверджено Указом Президента України від 6 березня 2001 р.);
Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, яке утворене внаслідок реорганізації Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у та Державного комітету України з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до Указу Президента України «Про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи» від 20 квітня 2005 р. № 681/2005.
Це міністерство є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, рятувальної справи, пожежної безпеки, з питань захисту населення і територій від наслідків Чорнобильської катастрофи, в тому числі з питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, перетворення об'єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему, реабілітації забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій.
Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється також іншими центральними органами виконавчої влади, завданням яких є забезпечення реалізації державної політики в окремих галузях економіки (зокрема, у галузях енергетики, будівництва, промисловості, сільського господарства, транспорту, космічної діяльності тощо) чи сферах управління (зокрема, в сфері інформації, освіти, статистики, стандартизації, фінансів тощо). Для цих органів (Міністерство економіки України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство палива та енергетики України, Міністерство промислової політики України, Міністерство транспорту України, Міністерство фінансів України, Державний комітет статистики України, Державний комітет України з будівництва та архітектури, Державний комітет України з енергозбереження, Державний комітет України з питань житлово-комунального господарства, Національне космічне агентство України та інші) управління охороною навколишнього природного середовища є складовою основної функції щодо забезпечення реалізації державної політики з певних питань.
У загальних рисах повноваження зазначених центральних органів виконавчої влади визначені у Загальному положенні про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади, затвердженому Указом Президента України від 12 березня 1996 р. Зокрема, на центральні органи виконавчої влади покладено забезпечення формування та реалізації державної політики як у цілому, так і за відповідними напрямами, включаючи охорону довкілля, розробку механізму її реалізації; прогнозування розвитку економіки у виробничій, науково-технічній, мінерально-сиро-винній, паливно-енергетичній, фінансовій та інших сферах; підго-товку пропозицій щодо забезпечення екологічної безпеки тощо.
