1.Походження і загальна характеристика ius praetorium. Поступово, поряд з цивільним правом і правом народів, виникає ще одна система правових норм, які регулювали майнові відносини, під назвою jus praetorium - преторського права. Преторське право виникло в результаті практичної діяльності преторів та інших магістратів. Воно регулювало майнові відносини як між римськими громадянами, так і перегринами, але застосовувалося переважно в тих випадках, коли норми названих вище двох систем виявилися неспроможними врегулювати нові відносини. Оскільки преторське право виникло і розвивалося в процесі практичної діяльності преторів та інших магістратів, внаслідок специфіки свого виникнення воно мало багато переваг перед цивільним правом і правом народів. Воно більш повно відображало найновіші соціальні зміни в римському суспільстві, передбачало спрощення багатьох процедур, містило чіткість і ясність правових приписів, було гнучким та надійним засобом захисту інтересів населення. Не слід вважати, що преторське право виникло на порожньому місці. Воно постало, розвивалося і досягло вершин досконалості на основі цивільного права та права народів, було їх дітищем, увібрало в себе все позитивне, що вони мали. Разом з тим римське цивільне право стало всесвітньо відомим значною мірою завдяки діяльності преторів і створеному ними преторського права.

2.Види рецепції римського приватного права: 1)Пряма (безпосередня) рецепція — безпосереднє сприйняття ідей, правових пам’яток римського приватного права певною цивілізацією (застосувала лише Візантія). 2)Опосередкована (похідна) рецепція — запозичення окремих ідей, принципів, положень із правової системи певної країни, яка вже запозичила їх з римського приватного права, тобто застосувала рецепцію раніше. Так, деякі країни запозичили положення Кодексу Наполеона або Германського цивільного уложення. 3)Латентна (прихована) рецепція — запозичення принципів римського приватного права в процесі правотворчості, при офіційному проголошенні відмови від застарілого права (прикладом є кодифікація цивільного законодавства колишнього СРСР).

3.Дайте загальну характеристику ius civile. Споконвічне і найдавніше право Риму було цивільне право -jus civile. Це система національно-римських правових норм, які застосовувалися тільки до римських громадян (civis). Оскільки українська мова зберегла римську термінологію, то звідси і назва галузі - цивільне право. Предметом регулювання цивільного права з самого початку його виникнення і в наступні епохи є майнові відносини, які складаються у сфері матеріального виробництва, подальшого обороту товарів, будівництва різних об'єктів, їх ремонту, в сфері побуту і обслуговування тощо. Саме в цих сферах виробництва і побуту зайнята значна частина людей. Терміном jus civile, як уже зазначалося, насамперед позначали споконвічне національне давньоримське право, яке поширювало свою дію тільки на римських громадян - квіритів. Тому це право називають ще квіритським правом. Зрозуміло, що воно не могло протягом довгого часу задовольняти потреби тогочасного суспільства, яке бурхливо розвивалося. Jus civile неспроможне було регулювати майнові відносини між римськими громадянами, з одного боку, та іноземцями (так званими перегринами), які приїжджали до Риму, - з іншого. А тим часом потреба в цьому зростала, оскільки римляни вели жваву торгівлю зі своїми сусідами.

4. Дайте загальну характеристику ius gentium Існують дві самостійні правові системи - внутрішньодержавна і міжнародна. Термін“міжнародне право” склався історично. У середні віки, коли виникла ідея створення права, щорегулювало б відносини між державами, юристи звернулися до авторитету римського права. Протеостаннє не знало подібного поняття. Воно оперувало поняттям “jus gentium” (право народів), доякого включалися норми, що регулювали відносини римських громадян з іноземцями і відносиниостанніх між собою на території Риму, а також норми, спільні для країн, залежних від Римськоїімперії. Згодом назву було модифіковано - “jus inter gentes” (“право між народами” чи “міжнароднеправо”). Слід, проте, зауважити, що назва “міжнародне право” досить умовна, оскільки це праворегулює відносини не між народами, а між державами та їх об’єднаннями. Міжнародне право – це сукупність юридичних норм та принципів, створених шляхомспільного волевиявлення держав з метою регулювання їх взаємних правовідносин та іншихправовідносин, що виникають у сфері інтересів міжнародного співтовариства.

5.Які структурні елементи інституційної системи римського права? Право у Стародавньому Римі структурно вибудовувалося за так званою «інституційною» системою, суть якої полягає в тому, що норми групуються за певними ознаками (однорідність відносин, що регулюються) в інститути, що розташовують затим у логічній послідовності. Однак римські правознавці поділяли за інституційною системою не тільки приватне, а й усе право в цілому. Наприклад, Гай зазначав, що все право, яким ми користуємося, стосується або осіб, або речей, або позовів (Гай. 1.1.8). Отже, можна припустити, що норми права публічного також розглядалися як такі, що стосуються осіб (суб'єктів права), речей (як найважливішого виду об'єктів права) і позовів (засобів захисту суб'єктивних прав, що використовуються за ініціативою зацікавлених осіб). Термін actio охоплював у Стародавньому Римі дві категорії дій: придбання речей (договори) і захист суб'єктивних прав. Якщо перша з цих категорій стосувалася виникнення прав щодо речей, то друга — питань процедурних, того, що нині ми називаємо «судовим процесом». До речі, це відображено і в структурі Інституцій Гая, що складаються не з трьох, а з чотирьох книг. Ці книги не мають назви, перша з них присвячена загальним положенням права та статусу особи, друга — речевим правам і спадкуванню, третя — спадкуванню і зобов'язанням, а четверта — позовам, інтердиктам, засобам забезпечення виконання судових присудів тощо. Складені набагато пізніше Інституції Юстиніана теж мають чотири книги, структура перших трьох з яких приблизно відповідає Інституціям Гая, а четверта містить положення про позадоговірні зобов'язання та судочинство. Отже, інституційна система побудови римського права виглядає таким чином: 1. Становище особи. 2. Речі (об'єкти права). 3. Договори та інші юридичні дії. 4. Захист суб'єктивних прав. Судочинство.

6. В чому суть рецепції римського права на першому її етапі (XI – XII ст.)? Після падіння Римської імперії в 476 р. римське приватне право продовжувало існувати і навіть розвиватися в його східній частині — Візантії. Саме там була зроблена спроба врятувати рабовласницький спосіб виробництва шляхом кодифікації римського права, що була вжита імператором Юстініаном. Однак невмолиме колесо історії остаточно роз­валило колись могутню рабовласницьку імперію Стародав­нього Риму. З її падінням для римського п іава настала епо­ха забуття. На тривалий час воно ніби знікло. Його пере­стають вивчати, губляться нечисленні записи. Здавалось, остаточна загибель і втрата неминучі. Про ге римське право продовжувало жити у свідомості римське о народу, підко­реного варварами. Поступово його починають застосовува­ти у відносинах між римським населенням , а потім і вивча­ти. З розвитком ремесел, торгівлі і торгови відносин попит на римське право зростає. Наприкінці XI ст. в Болоньї був заснований університет, який набув всесвітньої слави зав­дяки вивченню римського права. Він став центром юрис­пруденції, що відроджувалась. У другій половині XIII ст. на зміну глосаторам рийшли коментатори, що привнесли у вивчення римського права певні схоластичні риси. Вони більше уваги приділяли тлу­маченню глос, ніж безпосередньо джерелам. Проте вже на початку XVI ст. знову настає епоха активного відродження римського права. Однак римське приватне право було правом рабовласниць­кого суспільства, основою якого був рабовласницький спосіб виробництва. Його правові інститути треба було перероби­ти з урахуванням потреб нового економічного ладу, шо за­роджувався. Рецепції римського приватного права значною мірою сприяли абстрактний характер, відмежування від ос­нови, що його породила, здатність приживатися в будь-яких економічних умовах. Головний інтерес римлян був спрямова­ний на розвиток і визначення тих відносин, які є абстрактни­ми відносинами приватної власності. Ці якості дозволили римському приватному праву стати чинним загальним правом ряду європейських держав. Найбільшою активністю відзначався процес рецепції римського приватного права в Німеччині. Багато висновків, висловлювань римських юристів з ча­сом не тільки не втратили свого правового значення, а й стали крилатими, перетворилися в юридичні презумпції (по­ложення. що не потребують доведення).

7. Поясніть зміст таких характерних рис римського приватного права як консерватизм і прогресивність. Консерватизм. Претор і юристи ставилися з підкресленою повагою до постанов закону, правилам едикту, думок старих авторитетних юристів. Римський юрист любить показати, що його висновок, навіть з другорядних питань, відповідає поглядам його попередників. Це повага до старого права є не випадковим: воно має на меті підкреслити непорушність права, незмінність існуючого соціального ладу, неприпустимість будь-яких нововведень, які можуть виявитися шкідливими для верхівки класу рабовласників. Римський юрист нерідко віддавав перевагу вдатися до натяжкам при тлумаченні норми, лише б не відкидати колишнього, не виявляти мінливості права. Прогресивність. Але якщо розвиваючі виробничі відносини не вміщалися, ні при якому тлумаченні в колишні норми, якщо сучасні інтереси панівного класу не захищалися стародавніми правилами, якщо виявляв прогалину в праві, то юрист не боявся сформулювати новий початок. Але не шляхом скасування старого закону або звичаю: на таке скасування римські магістрати і юристи не були уповноважені, і така ломка могла б вселити шкідливу для пануючого класу думку про мінливість права. Римський юрист робив обхідний рух. Поряд зі старим правом і без скасування останнього вироблялися нові норми шляхом внесених претором доповнень колишнього едикту або шляхом формулювання юристами нових поглядів. І життя починало текти по новому руслу, хоча старе русло не засипалося - воно просто висихало. Так, поряд з цивільною власністю була створена так звана бонітарная, або преторська власність (не носила назви власності, але давала уповноваженій особі всі права власника) , поряд з цивільною спадковим правом була створена преторська система успадкування

8. В чому суть рецепції римського права на другому етапі її розвитку? Для другого етапу типово поширення рецепції на території ряду держав і практичне застосування римського права в діяльності суддів-практиків.  І хоча на другому етапі тривала наукова обробка римського права, все ж вирішальне значення мала практична діяльність юристів. У Франції легісти, отримавши освіту в університетах і цілком повіривши в римське право як «єдине джерело правди і справедливості», підтримували короля в його боротьбі проти духовних і світських феодалів. Легісти виступали за політичну централізацію, за розширення повноважень апеляційних судового парламенту в Парижі; легісти були супротивниками сепаратизму місць, особливих привілеїв дворянства і міст. Вони ж, спираючись на римське право, зміцнювали право приватної власності.  У той час у Німеччині юристами створювалися правові збірники, що містили в більш-менш систематизованому вигляді діючі норми місцевого і римського права. Таким збіркою було Саксонське зерцало (XIII ст.). У ньому, зокрема, для регулювання земельних відносин феодально залежного населення з поміщиками використовувався римський інститут емфітевзису. З'являється значна кількість творів, більш-менш повно і точно викладає римське право. Ці твори іменувалися пандектамі, а перероблене римське право - Пандектна правом, або «сучасним римським правом» (usus modemus pandec-tarom). Різко зростає і значення юристів у судах. Займаючи посади переписувачів, секретарів, нотаріусів, адвокатів, вони починають робити істотний вплив на хід судового процесу та формулювання рішень. У судовій діяльності все частішим стає напрям складних справ на укладання юридичних факультетів. У XVII ст. в Німеччині вже більшість цивільних справ проходило через юридичні факультети, їх починають розглядати як особливого роду судову інстанцію. Часом їм доручалося і вирішення питань державного права.

9. Поясніть зміст таких характерних рис римського приватного права як  індивідуалізм та універсальний характер Розширивши свої землі і зміцнивши свою могутність Рим змінюється і внутрішньо: старий патріархальний лад руйнується, примітивне натуральне господарство замінюється складними економічними відносинами, успадковані від давнини соціальні перегородки утрудняють. Нове життя вимагає найвищого напруження всіх сил, всіх здібностей кожного окремого індивіда. Відповідно до цього римське право міняє свій характер, перебудовуючись по початках індивідуалізму: свобода особистості, свобода договорів і заповітів робляться його наріжними каменями.  З розвитком Риму на його території безперервно зав'язувалися нескінченні ділові відносини, в яких брали участь торговці різних національностей; римські магістрати повинні були розбирати суперечки, що виникають з цих відносин, повинні були виробляти норми для вирішення цих суперечок. Старе римське національне право для цієї мети не підходило; необхідно було нове право, яке було б вільне від всяких місцевих і національних особливостей, яке могло б однаково задовольнити римлянина і грека, єгиптянина і гала. Потрібно було не яке-небудь національне право, а право всесвітнє, універсальне. І римське право переймається цим початком універсальності; воно вбирає в себе ті звичаї міжнародного обігу, які до нього віками вироблялися в міжнародних зносинах, воно надає їм юридичну ясність і міцність.

10. В чому суть рецепції римського права на третьому етапі її розвитку. Історично процес рецепції права відбувався поступово. Третій етап - це більш повна переробка і засвоєння досягнень римського права. Шляхом рецепції римське право увійшло спочатку до системи права і практику середньовічних держав, а потім буржуазних. Найбільшого обсягу рецепція досягла в Німеччині. У Швабському зерцалі 1275 року налічується близько Ч 150 запозичень з кодифікацій Юстиніана. Зазнали впливу і такі пам'ятки німецького права, як Саксонське зерцало, Кароліна та ін. До кінця XIX ст. в Німеччині римське право було невичерпним джерелом і класичним зразком для створення норм німецького права. Зокрема, вплив римського права позначився на структурі німецького цивільного Уложення 1900 року. Його фундамент становило те німецьке право, в якому асимілювались досягнення римської правової форми. Та чи не найширше використали римське право укладачі класичного буржуазного кодексу Наполеона 1804 р. Кодекс, як і римське класичне право, містить чіткі, лаконічні формулювання, написаний простою мовою..  11. Які два правові інститути були особливо досконало розроблені в римському приватному праві?  Це інститут індивідуальної приватної власності та інститут договору. Приватна власність на засоби виробництва, передусім на раба і землю, становила економічну основу рабовласницького ладу. Договори були основним правовим інститутом і регулятором господарського обігу.

12. Дайте загальну характеристику етапів рецепції римського приватного права.  Рецепція римського приватного права – це важливе і складне явище суспільного життя, ланка, яка поєднує правовий розвиток Стародавнього світу, Середньовіччя і Нового часу. Receptio - термін латинського походження, стосовно римського права означає відновлення дії, запозичення, переробка, засвоєння. Внаслідок рецепції римське право відродилось і вдруге підкорило світ. Історично процес рецепції права відбувався поступово. Перший етап рецепції характеризується переважно вивченням римського права в окремих міських центрах Італії. Для другого етапу типовим є розширення рецепції на території ряду держав і практичне застосування римського права в діяльності суддів-практиків. Третій етап - це більш повна переробка і засвоєння досягнень римського права. Треба мати на увазі, і це цілком ясно, що пристосування римського права до потреб практики частково мало місце і на першому етапі, а його вивчення - і на другому. Початок рецепції відноситься до ХІ-ХІІ ст. У кінці ХІ ст. у Болоньї засновано університет, який незабаром стає всесвітньо відомим центром відроджуваної юриспруденції і рецепції римського п.п. Найбільшого обсягу рецепція досягла в Німеччині. У Швабському зерцалі 1275 року налічується близько 150 запозичень з кодифікацій Юстиніана. найширше використали римське право укладачі класичного буржуазного кодексу Наполеона 1804 р. Кодекс, як і римське класичне право, містить чіткі, лаконічні формулювання, написаний простою мовою. Рецепційоване римське приватне право протягом тривалого часу було чинним у багатьох країнах Європи як загальне. Воно залишило глибокий слід у правосвідомості, цивільному законодавстві, в науці і практиці цивільного права 13.В чому полягає рецепція римського приватного права? Рецепція римського приватного права – це важливе і складне явище суспільного життя, ланка, яка поєднує правовий розвиток Стародавнього світу, Середньовіччя і Нового часу. Receptio - термін латинського походження, стосовно римського права означає відновлення дії, запозичення, переробка, засвоєння. Внаслідок рецепції римське право відродилось і вдруге підкорило світ. 14.Причини рецепції римського приватного права Початок рецепції римського права пов’язаний з активізацією у ХІІ-ХІІІ ст. міст, насамперед Італії, а згодом і всієї Європи. Саме в цей час спостерігається економічне піднесення, швидко розвиваються товарно-грошові відносини.Рецепції сприяли католицька церква., хоч іноді вона виявляла відкриту ворожість римському праву. Церква була найбільш раннім провідником знання римського права у феодальному світі, її релігійне право складалося під безпосередньою дією римської правової культури. Сприяння рецепції виявляла й феодальна держава, оскільки римська правова концепція була міцно поєднана з ідеєю сильної державної влади, яка стоїть над індивідами й соціальними групами. У потребі рецепції були й суто юридичні причини - це, з одного боку, високий рівень римського права, з іншого - архаїчність, партикуляризм, численні прогалини, неясність і суперечливість звичаєвого права, яке не забезпечувало регулювання нових 

15.Які Ви знаєте критерії для поділу римського права на приватне і публічне? Визнання існування разом з публічним правом приватного (тобто права людини) сягає часів Давнього Риму. Протягом всієї історії розвитку юриспруденції здійснювалося багато спроб визначити чіткі критерії розмежування публічного і приватного права.У XVIII-XIX ст. деякі правознавці пропонували так званий матеріальний критерій.відповідно до якого певну норму можна віднести до сфери публічного або приватного права залежно від змісту регульованих відносин. Так, до сфери приватного права повинні належати норми, що регулюють майнові відносини.У XIX ст. було запропоновано новий критерій розмежування приватного і публічного права, відповідно до якого зазначені галузі права розрізняються за методом правового регулювання. Для публічного права характерним є регулювання відносин розпорядженнями імперативного характеру, що не можуть бути змінені ніякою приватною волею окремої особи.У сфері відносин приватноправового характеру, тобто відносин між приватними особами, діє зовсім інший метод регулювання: їм надається право певною мірою вільно визначати характер і зміст відносин між собою, вступати в будь-які відносини.

16. Який критерій для поділу римського права на приватне і публічне

запропонував римський юрист Ульпіан?

Спочатку римське приватне право протиставлялося публічному.В період становлення республіки римська правова система складалася з 2 галузей -права приватного та права публічного.Давньоримський юрист Ульпіан критерієм розмежування приватного і публічного права є характер інтересів.Сучасне поняття приватного права включає в себе такі галузі:цивільне,торговельне,сімейне.Всі решта галузі такі як,наприклад,конституційне,адміністративне,фінансове право є публічними.

17. Що є предметом римського приватного права?  по-перше предметом римського приватного права має бути римське публічне і римське приватне право, взяті у їхній су¬купності як складові частини (галузі) римського права. по-друге, предметом вивчення мають бути вчення: 1) про сутність, значення та систему права; 2) про основи правопорядку в державі; 3) про статус особи; 4) про майнові та пов'язані з ними відносини; 5) про дії, що мають пра¬вове значення. 18. Які правові категорії римського права використовуються в сучасному українському праві?  Віндикаційному позову присвячена ч. 1 ст. 50 Закону України "Про власність", у якій зазначається, що "власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння". Проте у такій редакції ст. 50 виявилася малоефективною для застосування у практиці, оскільки в ній немає юридичних критеріїв для здійснення повернення майна власнику. Тому при вирішенні справ за віндикаційними позовами суди нині застосовують ст. 145 ЦК України. Іншою такою категорією є негаторний позов. Право на такий захист передбачене ч. 2 ст. 48 Закону України "Про власність", згідно з якою "власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків". Згадується в українському законодавстві і така категорія як правова презумпція, тобто закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів(презумпція невинуватості -ч. 1 ст. 62 Конституції України, презумпція добросовісності – ст.12 ЦК України).

19. Характерні риси римського приватного права. Характерні риси приватного права: 1) регулює відносини приватних осіб; 2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовираженні та рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; 3) забезпечує вільне волевиявлення суб´єктів при реалізації їхніх прав; 4) припускає широке використання договірної форми регулювання; 5) містить норми, що «звернені» до суб´єктивного права і забезпечують судовий захист; 6) характеризується переважанням диспозитивних норм. 20.Чому римське приватне право називають системою позовів? У римському праві позов позначався терміном actio.Поділяли позови: позови речові (actio in rem) і позови особисті (actio in personam).Римляни вважали, що право власності, сервітутне, заставне та інше речове право може бути порушено будь-якою третьою особою. Позов у такому випадку називається actio in rem - речовий позов.  Позов, який мав назву actio in personam - особистого позову, давався для захисту правовідносин особистого характеру між двома або декількома певними особами. Позов строгого права (actio stricti juris). У цих позовах суддя вирішує справу на підставі букви закону або договору і не має права це порушити, навіть якщо допущена явна помилка.  Позов, що ґрунтується на добросовісності і справедливості (actio bone fidei).  Позов за аналогією (actio utilis). Цей позов був одним із засобів здійснення правотворчості претора без зміни букви закону Позов з фікцією (actio ficticio).  21. Предмет курсу римського приватного права. Римляни ще в стародавні часи поділили сферу правових відносин і приписів на дві великі основні галузі права: право публічне і право приватне. Класичне розмежування публічного і приватного права дав відомий римський юрист Ульпіан. Споконвічне і найдавніше право Риму було цивільне право - jus civile. розумінню сучасного цивільного права в Римі відповідало три існуючих (діючих) системи: jus civile - цивільне право; jus gentium - право народів; jus praetorium - преторське право. Найбільш вдалим єдиним терміном для всієї цієї сукупності систем є jus privatum - приватне право, яке є предметом вивчення римського при.права.

22. Назвіть послідовно теми курсу. 1)Предмет Римського приватного права 2) Джерела римського приватного права 3) Особи (суб’єкти права) в Римі 4) Врегулювання сімейних відносин у Римському праві 5) Речове право 6 ). Спадкове право 7) Загальне вчення про зобовязання і договір 8 ). Окремі види договорів 9 ).Вчення про позов

23. Назвіть латинською мовою три системи, які складають римське приватне  право. jus civile ; jus gentium ; jus praetorium . 24. Назвіть види рецепції. Пряма рецепція римського права Опосередкована( похідна) рецепція 25. Назвіть форми рецепції. До форм рецепцій відносять – вивчення,коментування,засвоєння,  безпосереднє застосування норм та положень тієї чи іншої системи права. 26. Чим відрізняється звичай від звичаєвого права? Звичай — це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного  застосування протягом тривалого часу. Він був основною формою  регулювання поведінки в додержавному суспільстві за умов  родового ладу. Додержання звичаїв забезпечувалось засобами  громадського впливу на порушника. Звичай стає формою права з  виникненням держави. Звичаєве право представляло собою найдавнішу форму утворення  римського права. Норми звичаєвого права позначаються в римському  праві термінами "звичаї предків", "звична практика", а в  імператорський період - власне - "звичай". Початковим джерелом права,початковою формою його утворення в  Римі був звичай,тобто норми,правила поведінки,які склалися в  самій повсякденній практиці.Такі правила поведінки були в  додержавному житті,але тоді вони,природно,ще не мали характеру  правових.Якщо такі правила поведінки,які склалися в практиці,  не набувають визнання і захисту від держави,то вони залишаються  простими звичаями,якщо ж звичаї визнаються і захищаються  державою як вигідні і необхідні їй,вони стають юридичними  звичаями.  27.Дайте визначення звичаєвого права. Звичаєве пра́во — система усталених, як правило, письмово не  фіксованих і частково санкціонованих Верховною владою правил у  певному суспільстві. 28. Назвіть кодифікації римського права. 1. Закони ХІІ таблиць. 2. Кодифікація преторського едикту. 3. Кодифікація імператорських конституцій 4. Кодифікація Юстиніана 29. Назвіть кодифікації імператорських конституцій. 1. Кодифікація 295р.-Кодекс Грегоріана(зібрані імператорські конституції від Адріана до діоклетіана 196-295рр.).2.Кодекс Гермогеніана-доповнення від 295-324 рр. 3.Робота кодифікаційної комісії, скликана імператором Феодосієм(9 ос.)-16 книг.

30. Назвіть джерела пізнання римського приватного права. Джерелами пізнання римського приватного права є численні пам'ятки давньоримської та інших культур, археологічні розкопки, нумізматика, папірусологія, книги. На цей час зібрано і систематизовано багато написів, знайдених в різних частинах Римської імперії, внаслідок археологічних розкопок.У визначенні хронології правових подій істотну допомогу надає нумізматика. На монетах зазначаються роки правління відповідного правителя, що допомагає визначити дату прийняття того чи іншого закону, едикту .Немало цікавих відомостей про зміст окремих інститутів римського приватного права, особливо земельної власності, містять папіруси.Дуже важливою і цікавою пам'яткою права є юридичні твори римських істориків, граматиків (Варрона, Феста, Валерія Проба та ін.). Велику цінність мають твори римських письменників III—II ст.ст. до н.е. Плавта і Теренція. Багато цінних відомостей містять твори римських ораторів.

31. Хто із римських юристів дав визначення шлюбу. Римський юрист Модестин дав таке визначення шлюбу: «Шлюб – це союз чоловіка і жінки, поэднання всього життя, спільного божого і людського права». Це явно ідеалістичне формулювання шлюбу маскувало цілковите підкорення жінки владі чоловіка. І як би не змінювався її правовий статус протягом усієї історії Риму, вона завжди залежала від батька, брата, чоловіка, опікуна. Йдеться не про моральну, фактичну залежність, а про правову нерівність. 32. Які органи державної влади в різні періоди розвитку Риму мали повноваження видавати закони. Закони в Римі приймалися народними зборами. У період республіки існувало 3 види народних зборів: куріатні коміції, збори по центуріях, збори по торибах. Відбувалася пряма законодавча діяльність народу. У джерелах є посилання на деякі сенату-консульти. Проте сенат у період республіки не мав законодавчої влади. Імператорські конституції. 33. Назвіть форми діяльності римських юристів. Формами діяльності римських юристів були (за Цицероном): 1) respondere – консультаційна робота. 2) cavere – вироблення найчіткіших формул для різних юридичних актів, допомагали приватним особам під час укладення договорів. 3) agree – поради стосовно постановки позовів і процесуального ведення справи.

34 . Що таке aequitas в римському праві? Aequitas – це уявлення про добро та справедливість, яке не тільки дозволяло, а й вимагало відступати від норм формального права в разі, коли вони не відповідали уявленням про добро і справедливість. Aequitas так само як і звичай відносять до джерел римського права. 35. Дайте визначення звичаю. Звичай – це безпосередній прояв народної правосвідомості,норма,  яка свідчить про своє існування самим фактом свого неухильного застосування. Звичай є одним із найважливіших джерел римського права.

36. Якими засобами претор впливав на розвиток права в Римі? Претори, вступаючи на посаду, публікували вироблені ними правила і норми, які дістали назву преторських едиктів. Це була певна програма дій преторів у  сфері судочинства .В ній претор визначав у яких випадках він надаватиме громадянам  для захисту своїх інтересів позов. В едиктах претори виходили за межі старих звичаїв,понять старого права. Саме едикти стали підставою виникнення і розвитку преторського  права. Хоча претори не мали законодавчої влади, вони використовували певні  засоби , які вносили значні зміни до попередніх законів – фікцію та аналогію. Таким чином старі закони нібито й не відмінялись але за допомогою цих засобів обслуговують уже нові суспільні потреби.

37.Назвіть види імператорських конституцій. 1) Edicta - загальні розпорядження, які були обов'язковими як для службових осіб, так і для населення; 2) Decreta - імператорські рішення в судових справах; 3) Mandata - інструкції чиновникам і правителям провінцій; 4) Rescripta - відповіді імператора на запитання службових і приватних осіб. 38.Причини кодифікації Юстиніана. Досвід приватних і офіційних кодифікацій показав важливість укладення зводу, в якому було б як. цивільне, так і преторське законодавство і який міг би служити твердою основою під час здійснення правосуддя. Законодавство(закони, едикти,твори) знаходилось у хаотичному стані. Деякі з них застаріли, інші суперечили один одному, потребуючи упорядкування, приведення у відповідність до нових соціально-економічних умов.Панівний клас Римської імперії був зацікавлений в анулюванні застарілих норм-і в оновленні права. Юстиніан вважав одним із засобів збереження рабовласницького ладу удосконалення законодавства. Шляхом кодифікації мріяв відродити колишню римську імперію. 39.Які збірники складають кодифікацію Юстиніана? 1.Кодекс Юстиніана. 2.Дигести чи Пандекти. 3.Інституції Юстиніана. 4.Новели. Кодифікація юстиніана в 12 ст. дістала назву Зводу цивільного права.(Corpus juris civilis).

40. Значення кодифікації Юстиніана. Була необхідність створення єдиного збірника права, укладення зводу, міг би служити твердою основою під час здійснення правосуддя. Тексти Зводу Юстиніана поширювалися як латиною, так і по-грецьки і довгі століття були основним джерелом для держав, які дотримувалися римської юридичної традиції. Звід Юстиніана став узагальненням не тільки більш ніж тисячолітньої римській юстиції і практики юриспруденції, але і синтезом усієї римської юридичної культури, включаючи важливі для становлення є вропейської правової культури загальні положення про Право, Закони та завдання Юстиції. 41.Що таке senatus consulta?  Постанови сенату 42.Як латинською мовою позначається ―закон? Закон (lex, leges)

43. Головний зміст закону ―Про цитування юристів У 426 р. був прийнятий закон "Про цитування юристів", згідно з яким в основу судового рішення можна було покласти твори Папініана, Павла, Ульпіана, Гая, Модестіна і тих юристів, на кого вони посилались у своїх творах

44.Твори кого з римських юристів могли бути покладені в основу судового  рішення? У 426 р. був прийнятий закон "Про цитування юристів", згідно з яким в основу судового рішення можна було покласти твори Папініана, Павла, Ульпіана, Гая, Модестіна і тих юристів, на кого вони посилались у своїх творах.

45. Назвіть джерела права в Римі. Римський історик Тит Лівії назвав закони XII таблиць "fons omnis publici privatique iuris" джерелом усього публічного і приватного права. У римському праві протягом його історії формами правоутворення служили: звичаєве право; закон (у республіканський період - постанови народних зборів; в епоху принципату - сенатусконсульти, постанови сенату, якими вуалювалася воля принцепса; у період абсолютної монархії - імператорські конституції); едикти магістратів; діяльність юристів (юриспруденція)

46. Поняття особи (суб’єкта права) в Римі. У Римі особа познач. терміном persona-це істота, здатна мати права.Суб'єктом права були фізичні і юридичні особи. Але не всі люди у Рим. державі були суб'єктами права, наприклад раби-об'єкти права.Повнота якості суб'єкта права передбачає наявність правоздатності і дієздатності, хоча для самого поняття суб.права суттєвішою є правоздатність. Правоздатність виникає з моменту народження і припиняється із смертю. Для того щоб володіти повною правоздатністю в усіх галузях політ., мйнових, сімених відносин особа повинна відповідати трьом станам:1)стан свободи;2)стна громадянства;3)сімейни стан. Отже, почна правоздатність передбачала свободу, громадянство, самостійне становище в сім'ї. Втрата одного із станів, тягнула за собою втрату правоздатності. Наявність правоздатності лише одна сторона правосуб'єктності, потрібна ще і дієздатність-здатність своїми діями набувати права і нести певні обов'язки. Дієздатність розмежовувалась за віком на три групи. 1-ша група це недієздатні( діти до 7 років). 2-га група це обмежено дієздатні(жінки 7-12 років; чоловіки 7-14 років). 3-тя група це дієздатні, але неповнолітні( жінки 12-25 років; чоловіки 14-25 років). 47. Особливості правового становища вільновідпущеників. Вільновідпущеник(Libertini)-це раб, відпущений на волю. За заг. правилом вільновідпущеник набував правового статусу особи, яка дарувала йому волю, тобто, залежно від того, хто був його попереднім власником. Вільновідпущеники були вільними, але обмеженими в своїй правоздатності. Вільновідпущеник не поривав повністю зв'язки зі своїм попереднім господарем, він був зобов'язаний поважати свого патрона, а прояв неповаги міг призвести до повернення у рабство. За потребою вільновідпущеник і далі був зобов'язаний надавати патрону різні послуги, а також матеріальну допомогу. Він також не міг звертатися до свого патрона з штрафним позовом. У сфері публічних правовідносин вільновідпущеники обмежувалися в праві служити в римських легіонах, а в Іст. втратили право брати участь у роботі народних зборів і голосувати.

48. Види суб’єктів права. Суб'єкти права у Римській державі поділялися відповідно до трьох станів. 1) За станом свободи розрізняли вільних і рабів. 2) За станом громадянства - римські громадяни і інші вільні особи(латини, перегрини), але не громадяни. 3) За сімейним станом - домовладики і підвладні йому особи.

49. Чи були наділені дієздатністю юридичні особи в Римі? Дієздатність юрд. особи була відсутня.

50. Якими трьома станами визначалася правоздатність в Римі? 1)Стан свободи; 2)Стан громадянства; 3)Сімейний стан; 51. Назвіть підстави припинення юридичної особи в Римі. 1)Досягнення мети діяльності; 2)Розпаду особового складу; 3)Протизаконного характеру діяльності; 4)Повної втрати майна;

52 Які органи займалися призначенням і звільненням опікунів (піклувальників)?  Цій меті служив інститут опіки (tutela) і піклування (cura). . Протягом тривалої історії цей інститут різко змінював свій характер. У стародавні часи, коли ще були сильні родові зв’язки, опіка над недієздатними особами була справою усієї родини. Але оскільки в той час спадкування визначалося тільки порядком агнатичної родинності, то й природним опікуном був найближчий агнат - так званий законний опікун. Однак уже Закони ХІІ таблиць дають право домовладиці у своєму заповіті призначати для своїх малолітніх дітей якогось іншого опікуна. Тоді це буде опікун за заповітом. У стародавні часи у малолітньої особи не було опікуна ні за законом, ні за заповітом, вона залишалася без опіки. У другій половині республіки справа докорінно змінюється. Закон Атілія встановив, що в таких випадках опіка призначається магістратом, зокрема претором за участю народних трибунів. Отже, поряд з двома старими видами опіки, за законом і за заповітом, з’являється третій - опікун за призначенням 53. Способи втрати римського громадянства.  Римське громадянство припинялось  1 смертю особи 2 втратою римського громадянства шляхом продажу у рабство (наприклад, дезертира, крадія, неплатоспроможного боржника) 3 полонення (якщо ж особа поверталася з полону в Рим, то вважалось, що вона ніколи не втрачала свободи, громадянства та прав),  4 засудження до найтяжчих видів кримінального покарання  5 вигнання з Риму, вигнання з Риму. 6 Римський громадянин міг сам відмовитися від прав римського громадянства, наприклад, коли переходив у статус латинів для отримання земельної ділянки у провінції.

54 На які три групи поділялися недієздатні громадяни за віком?  До першої групи відносили дітей віком до 7 років, які були повністю недієздатними. Друга група - це частково дієздатні. До них належали дівчатка віком до 12 і хлопці - до 14 р. До третьої групи відносилися особи жіночої статі віком з 12, а чоловічої з 14 і до 25 років, які визнавалися як неповнолітні, але дієздатні

55. Які ви знаєте способи виникнення рабства? 1. Захоплення у полон воїнів ворожої Риму держави. 2. Іноземці, які виявилися на території Риму і не користувалися ніякими правами чи привілеями. 3. Дитина, народжена рабинею. 4. Продаж у рабство: батьком сина, кредитором боржника, потерпілим злодія. 5. Засуджені до пожиттєвого ув'язнення або до каторжних робіт. 6. Вільні жінки, які вступали у зв'язок з рабом і не припиняли його. 56. Що таке рабський пекулій? Рабський пекулій - це земля, необхідний інвентар, що рабовласник надавав рабові в самостійне користування, зберігаючи право власності на це майно, одержуючи за це відповідний оброк. 57. Які особи вважалися недієздатними? Діти віком до 7 років.

58. Назвіть способи припинення рабства.  Раби здобували свободу різними способами: - магістрат оголошує раба вільним після урочистої заяви рабовласника перед магістратом про свою волю звільнити раба. - звільнення раба могло відбутися за заповітом  - шляхом уявного процесу, коли раб викриє вбивство громадянина - внаслідок досягнення сану єпископа - звільняли з рабства шляхом простого оголошення при свідках, проте якщо звільнення спричинило шкоду кредиторам, то воно визнавалося недійсним. 59. Які особи вважалися обмеженими в дієздатності?  - дівчатка з 7 до 12 років і хлопчики з 7 до 14 років, вони могли здійснювати тільки дрібні правочини, робити недорогі покупки, приймати незначні дарунки, проводити дрібний обмін речей. Якщо ж виникала необхідність здійснювати правочини, спрямовані на припинення прав або встановлення якого-небудь обов´язку, то треба було отримати дозвіл опікуна, який давав його у момент здійснення правочину. Правочин, здійснений без згоди опікуна, зобов´язував неповнолітнього тільки в межах збагачення, одержаного за цією угодою.  - особа з фізичними вадами, які незначною мірою впливав на її дієздатність. Наприклад, глухонімий не міг укладати такі договори, як стипуляція, чи порушувати позов в легісакційному процесі.  - марнотратники — особи, не здатні розумно розпоряджатися своїм майном.

60. В якому віці наставало повноліття в Римі?  25 років

61.Термін, яким в Римі позначали суб’єкт права? Особа (persona). 62. Скільки осіб достатньо для утв. юр. ос. Для утворення юридичної особи за Законами 12 таблиць було достатньо 3 особи.

63. Які фактори складають повну правоздатність? Повна правоздатність передбачала свободу, громадянство і самостійне становище в сім'ї. Таке становище в сім’ї займав тільки домовладика - глава сім’ї.

64. На які категорії поділялося римське населення за станом громадянства? Римські громадяни, Латини, Перегрини, Раби, Вільновідпущеники, Колони.

65. Хто такі марнотратники? Марнотратники (були обмеженими в дієздатності)- особи, нездатні розумно розпоряджатися своїм майном. Таким особам призначали піклувальників, які були зобов'язані піклуватися про їхній майновий стан. Після призначення піклувальника особа-марнотратник самостійно здійснював лише такі правочини, які були спрямовані на набуття майна, а не відчуження, і ніс особисту відповідальність за вчинені правопорушення. 66. Які обов’язки виконував в Римі опікун (піклувальник)? Головним обов'язком їх було піклуватися про майнові інтереси підопічних, тобто турбуватися про постійне прирощення цього майна, про його схоронність і розумне використання. Опікуни і піклувальники також турбувалися про особу підопічного, його виховання, здоров'я, розвиток, оберігали його від поганих впливів та інших небажаних зазіхань. Зловживання опікуна чи піклувальника визнавалося найнепоряднішим вчинком, що призводило до безчестя.

67. Як визначали момент народження римські юристи? Момент відділення плоту від матері і (першого) його крику. 68. Коли припинялася правоздатність? Правоздатність припинялася смертю людини. Римське право прирівнювало до смерті продаж у рабство, полон, засудження до тяжких видів покарання (довічна каторга). 

69. Які складові правосуб’єктності? Включала в себе: Правоздатність і дієздатність. Правосубєктність визначалася трьома станами:  1)Стан свободи (status libertatis) 2)Стан громадянства (status civitatis) 3)Сімейний стан (status familiae)

70. Способи набуття римського громадянства. Статус римського громадянства міг виникати на підставі: 1) приписів природного права, санкціонованих римськими законами; а)Шляхом народження від батьків, які перебувають у законному римському шлюбі лише між римськими громадянами; б) Шляхом усиновлення, здійсненого повноправним римським громадянином відповідно до вимог норм права і закріпленого спеціальною процедурою; в) Внаслідок звільнення з рабства. 2) Безпосередніх приписів публічного права. а)Шляхом індивідуального присвоєння статусу громадянина Риму за особисті заслуги перед римським народом (вільній особі — громадянину іншої держави або особі без громадянства); б)Шляхом надання статусу римського громадянства жителям певного міста, провінції або якійсь категорії підданих Риму; в)Шляхом придбання особою на оплатній основі (купівлі) статусу римського громадянства; г)У результаті вислуги 20 років і більше у Римській армії.

71. Що таке дієздатність? Дієздатність — це здатність здійснювати юридично значимі дії і відповідати за них

72. Дві основні групи прав, які складають правоздатність у сфері цивільно- правових відносин. jus connubii jus commercii

73.Фактори, які впливають на дієздатність. На дієздатність особи в Римі впливав її фізичний стан. Зокрема, глухонімі не могли укладати такі угоди, як стипуляція, виступати в суді під час дії легісакційного процесу, в якому необхідно було проголошувати формули, тощо. Душевно хворі та недорозвинуті на час хвороби визнавалися повністю недієздатними. Обмеженими в дієздатності були марнотратники - особи, нездатні розумно розпоряджатися своїм майном. Таким особам призначали піклувальників, які були зобов’язані піклуватися про їхній майновий стан. Після призначення піклувальника особа-марнотратник самостійно здійснював лише такі правочини, які були спрямовані на набуття майна, а не відчуження, і ніс особисту відповідальність за вчинені правопорушення. Деякі обмеження дієздатності залежали від постійного місця проживання. Крім вищеназваних факторів, повнота цивільної дієздатності і правоздатності передбачає ще стан громадянської честі. Повне позбавлення честі в результаті покарання судом, пов’язане з втратою громадянства. Приниження честі зазнавали у формі іnfamia (ганьба) або turpitudo (аморальність). 74.Понятння конкубінату Конкубінат – це співжиття чоловіка та жінки без укладення шлюбу. В римському праві конкубінатом визнавалося врегульоване законом фактичне співжиття чоловіка та жінки (на відміну від повноцінного шлюбу) з наміром встановити шлюбні відносини. Діти, що народжувалися від конкубінату, мали обмежені права спадкування. В Середні віки конкубінат та церковний шлюб існували як рівно поширені союзи. Пізніше позиція церкви, що вживала репресивних заходів до пар, які жили в «блуді», призвела до тотальної заборони конкубінату, тим не менше, так і не змогла витіснити його повністю.

75.Назвіть умови укладення шлюбу в Римі. Оскільки шлюб - це союз чоловіка й жінки, то для вступу в цей союз передбачається виконання таких умов:  * згода на шлюб нареченого і нареченої, а коли вони перебували під владою домовладики, то і його згода. Якщо з якихось причин домовладика не давав такої згоди, то його можна було примусити до цього через магістрат; * важливою умовою вступу в шлюб була наявність права вступати в шлюб j u s c o n n u b і і. Цим правом тривалий час наділялися тільки римські громадяни і деякі латини. Лише з 212 р. це обмеження було анульовано. Едиктом імператора Каракали всім підданим Римської імперії було надане римське громадянство; * додержання шлюбного віку для жінок 12 , а для чоловіків 14 років. Римляни вважали, що саме в цьому віці досягається зрілість, з чим пов’язувалася здатність народжувати дітей, і глибоке усвідомлення того, що шлюб є постійним спільним союзом і пожружня вірність жінки - це сувора умова, яка забезпечує перехід спадкового майна до безсумнівних дітей батька; * не можна було вступати в другий шлюб, не розірвавши першого. Вступ у повторний шлюб після розірвання першого упродовж усього республіканського і класичного періоду не натрапляв на перешкоди з боку закону, який не встановлював для особи, що вступила в новий шлюб, ніяких обмежень. * недопущення близького споріднення між нареченими. Споріднення по прямій лінії завжди було перешкодою для вступу в шлюб. * дотримання року жалоби. Вдова, яка вступала в новий шлюб, повинна була дотриматися так званого жалобного року, який визначався десятьма місяцями з часу припинення першого шлюбу.

76.Наслідки розриву заручин. У шлюбі c u m m a n u розлучення потребувало виконання формальностей, подібно до тих, які здійснювалися під час укладення шлюбу. Якщо шлюб укладався за допомогою релігійного акту, то і під час розлучення мали бути присутніми десять свідків, жерці і здійснені відповідні сакральні обряди. Якщо шлюб укладався шляхом удаваної купівлі жінки, то потрібна була присутність п’яти свідків, вагаря, проголошувались певні формули, передавали метал та ін. Шлюб s і n e m a n u, навпаки, міг бути розірваним не тільки за взаємною згодою обох сторін, але й односторонньою заявою як з боку чоловіка, так і жінки. Будь-яких законних причин для розлучення зовсім не вимагалося. Усе це свідчить про те, що однією з головних засад римського сімейного права було додержання принципу абсолютної свободи розлучення майже у всі часи.  Важливо зазначити, що законодавство Августа не змінило принципу свободи розлучення, хоч і були встановлені деякі формальні обмеження. Разом з тим законодавство Августа не залишило поза увагою питання про причини розлучення і за безпідставне розлучення були введені певні матеріальні штрафи. Від негативних наслідків звільняли переважно законні причини розлучення, зокрема: а) імпотенція чоловіка протягом трьох років з часу одруження; б) полон або інші причини відсутності чоловіка протягом п’яти років без будь-яких відомостей про нього; в) постриг у ченці одного з подружжя. Розриваючи шлюб s і ne m a n u сторони звільнялися від сплати штрафу, якщо розлучення відбувалося за їх взаємною згодою.

77. Шлюбний вік для осіб жіночої статі Шлюбний вік становить 12 років.

78. Підстави розірвання шлюбу sine manu. Шлюб s іne manu міг бути розірваним не тільки за взаємною згодою обох сторін, але й односторонньою заявою як з боку чоловіка, так і жінки. Будь-яких законних причин для розлучення зовсім не вимагалося.

79. Види законного шлюбу в Римі.  Римське право розрізняло (аж до часів Юстиніана): 1) законний римський шлюб, тобто шлюб між особами, які володіли правом jus connubii - між громадянами; римський законний шлюб історично поділявся на два види: cum manu - з повною владою чоловіка над жінкою і sine manu - без такої влади

80.Хто такий pater familias? особливий правовий статус господара дому, глави сім'ї у Стародавньому Римі.

81.За якою ознакою розрізняють шлюби cum manu i sine manu?  Шлюби cum manu i sine manu є видами римського законного шлюбу. cum manu – шлюб з чоловічою владою, за яким жінка підпадала в повну залежність чоловіка чи домовладики, якщо чоловік сам знаходився під владою батька. Вона займала становище дочки батьків свого чоловіка, абсолютно позбавляючись магнатських зв’язків зі своїми батьками та всіма близькими родичами. Влада чоловіка була необмеженою.  sine manu – шлюб без чоловічої влади. Цей шлюб укладався і припинявся по-іншому від шлюбу cum manu. Дружина зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб, вона була незалежною від чоловіка. Чоловік уже не мав права на її життя і свободу — продати її в рабство і вчинити інше свавілля. Так само регулювалися й майнові відносини подружжя, в основу яких покладено принцип роздільності майна чоло¬віка і дружини. Все, що було власністю дружини до вступу в шлюб або набуто нею за час шлюбу, залишалося її власніс¬тю, якщо вона юридичне була самостійною. Дружина мала право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном, не питаючи дозволу чоловіка Характерною особливістю майнових відносин подружжя при шлюбі без чоловічої влади була заборона дарування між ними, щоб недопустити матеріальної залежності жінки від чоловіка, з одного боку, забезпечити їй цілковиту майнову свободу, а з другого — зберегти щирість шлюбної угоди, яка має бути заснована на сердечному коханні, а не на матері¬альній заінтересованості. Крім дарування, подружжя могло укладати будь-які ци¬вільно-правові правочини між собою — купляти, наймати тощо Дружина мала право доручити чоловікові управління своїм майном.

82. Кого в Римі об’єднувала сім’я під владою pater familias? Давня римська сім’я (familia) об’єднувала під владою її голови (pater familias) дружину, дітей, інших родичів, які проживали разом і вели спіль- не господарство, а також кабальних і рабів.

83. Тривалість траурного року в Римі. 10 місяців

84. Яких осіб об’єднувало поняття ―сім’я? Сім"я-це соціальна група,яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі,їхніх дітей.