14. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" як інтегроване джерело екологічного права.

Найбільш чисельну і важливу за значенням групу законів, які регулюють відносини у сфері довкілля, формують спеціальні (екологічні) закони. Тут першу позицію займає, безперечно, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. Він є визначальним для усієї галузі права довкілля, оскільки містить чимало положень принципового характеру, встановлюючи цим основні напрями державної політики у сфері взаємодії суспільства і природи. Основними для права довкілля є норми цього Закону, де фактично визначається предмет правового регулювання, принципи охорони довкілля, екологічні права й обов'язки громадян, а також гарантії здійснення цих прав та забезпечення виконання обов'язків.

Важливими є також ті положення Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», якими встановлюються повноваження органів державної влади у галузі охорони й використання довкілля, а також повноваження громадських об'єднань у цій сфері.

Окремі розділи цього Закону присвячено врегулюванню відносин моніторингу навколишнього природного середовища, кадастру природних ресурсів, здійсненню екологічної експертизи та стандартизації, а також нормуванню в галузі охорони довкілля.

У Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» знайшли своє відображення також загальні засади використання природних ресурсів в Україні, заходи щодо забезпечення екологічної безпеки, загальні правила встановлення зон надзвичайних екологічних ситуацій та норми щодо відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Беручи до уваги те, що Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» був ухвалений ще до здобуття Україною незалежності, його норми за багатьма позиціями, у тому числі й назва Закону, вже не відповідають сучасному стану розвитку суспільних відносин у цій сфері, тому назріла потреба викладення його у новій редакції. Як уже зазначалося, Закон мав би називатися «Про охорону довкілля», адже сама його назва логічно випливає зі змісту ст. 50 Конституції України.

15. Поресурсові закони як джерела екологічного права.

Останню і доволі численну групу актів вищого законодавчого органу нашої держави, завдяки яким забезпечується регулювання відносин у сфері довкілля, становлять — пооб'єктні (кодифіковані) законодавчі акти. їх виокремлення в групу джерел права довкілля зумовлене насамперед предметом регульованих ними відносин та ступенем їхньої систематизації. При цьому, беручи до уваги останню ознаку, в цій групі галузевих джерел можна виокремити ще дві самостійні підгрупи. За ступенем своєї систематизації акти цієї групи формою свого зовнішнього вираження матимуть або окремі закони, або кодекси.

За допомогою кодексів здійснюється регулювання земельних водних, лісових та гірничих (надрових) відносин. Тут діють відповідно Земельний кодекс України1, Водний кодекс Україні Лісовий кодекс України3, Кодекс України про надра! Незважаючи на те, що ці кодекси мають об'єктом регулювання різні за характером та значенням природні ресурси, вони наділені багатьма спільними рисами, які зазвичай притаманні кодифікованим актам. Це - і висока внутрішня узгодженість їхніх норм, і здатність регулювати майже весь комплекс відповідних поресурсових відносин, і встановлення єдиних засад юридичної відповідальності за порушення норм охорони й використання природних об'єктів тощо.

Важливо зазначити, що розвиток суспільних відносин у сфері використання й охорони земель, водних ресурсів, лісів та надр за останні роки відбувається доволі жваво, тому законодавець зму-шении оперативно реагувати на усі ці зміни, вносячи відповідні корективи до нормативних актів, які регулюють ці відносини Саме вказані обставини зумовили перегляд майже всіх названих кодексів. Зокрема нині чинний Земельний кодекс України за роки незалежності докорінно переглядався кілька разів. Остання його редакція є чинною від 18 березня 2004 р. До Лісового кодексу України, що був ухвалений 21 січня 1994 p., суттєво вносились зміни 27 липня 2003 р. і, нарешті, востаннє він був ухвалений у новій редакції 8 лютого 2006 р.

Схожою є ситуація із рештою кодексів - Водним та Надровим іакі часті зміни цих нормативно-правових актів, що відбуваються протягом нетривалого часу, можуть бути наслідком недотримання законодавцем основних принципів права при ухваленні відповідних кодексів. Як відомо, саме невиконання або свідоме ігнорування принципів права призводять зазвичай до частих змін законодавства, а це не сприяє ефективності правового регулювання суспільних відносин.

З-поміж пооб'єктних законодавчих актів важливу роль у забезпеченні відносин охорони й використання довкілля відіграють також спеціальні закони України — «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря» та «Про рослинний світ». Вони відзначаються дещо меншим ступенем кодифікації, ніж попередні акти, проте забезпечують належний рівень регулювання відносин щодо використання й охорони тваринного й рослинного світу та атмосферного повітря. Щоправда, навіть з огляду на загалом достатньо ефективне регулювання відповідних відносин законами «Про тваринний світ», «Про охорону атмосферного повітря» та «Про рослинний світ», вважаємо за доцільне наголосити, що повнота забезпечення цих відносин досягається завдяки комплексному використанню та поєднанню норм багатьох нормативно-правових актів. Оскільки майже всі природні ресурси та об'єкти взаємозалежні та пов'язані між собою, то норми, наприклад, Земельного, Водного, Лісового кодексів та Кодексу України про надра, використовуються для регулювання відносин щодо охорони атмосферного повітря, рослинного й тваринного світу. А відповідальність за порушення цих норм залежно від її видів міститься у Кримінальному, Цивільному кодексах та в Кодексі України про адміністративні правопорушення.