Жорстокість

Мати мені не дозволяла гуляти з хлопцями нашого двору. Боялася за мене. Ці хлопчаки вішали котів, які несамовито нявчали, стріляли в них з рогаток. Мати просила дітей не робити цього. Не слухали, щоразу викидали якогось коника. Були жорстокі.

— І хто з вас виросте?— часто запитувала мати. Сусіди мало втручалися у пове­дінку підлітків.

Якось я був на риболовлі з хлопцями нашого класу. Неподалік ловили рибу, а точ-їііше билися і кричали мої сусіди. За кожним словом у них — добірна лайка. Було со­ромно слухати. Я зробив хлопцям зауваження. Ну й дісталося мені!.. Нічого не зло­вивши, вони пішли.

Пізно ввечері я повернувся додому. Мати, побачивши мене, гірко заплакала, насва­рилася, чому не сказав, що прийду пізно.

- Я пережила за дві години велике горе,— розповідала вона.— Хлопці з нашого двору сказали мені, що ти потрапив в автомобільну аварію. Що якийсь хлопчик заги­нув, збитий машиною, повідомили мені й дорослі. Хлопці описали, як ти був одягнений. Я почала дзвонити в міліцію. В одному моргу таки знайшли того хлопчика, в кедах, білій сорочечці, джинсових штанях, як у тебе. Ти уявляєш, що зі мною було! Поки я доїхала у цей морг, трохи не збожеволіла. Мені показали мертвого, але це був не ти. Страшне горе чекало когось іншого...

Мені було жаль матері і гірко від того, що у мене такі сусіди ростуть і що я не завжди уважний до найближчої мені людини.

Чи варто зразки таких творів читати учням, а тим більше радити їм писати про випадки жорстокості, байдужості до чужого горя? Наше життя, радіо- і телепередачі, публікації в пресі підказують, що робити це потрібно. Дитяча злочинність зростає. Прикро, але нерідко малоліт­німи злочинцями стають навіть дівчатка. Щоб якось виділитись, захисти­ти себе, вони часто зчиняють сварки, бійки, а то й крадуть, уживають наркотики. Багато хлопчиків І дівчаток за скоєні злочини перебувають в ізоляції у спецшколах. Про це свідчать телепередачі програм «До шіст­надцяти... І старші», «Людина І закон» та ін.

У підлітковому віці діти Ію-своєму розуміють критерії жіночності І мужності. У них з'являється потреба в самовиявленні, прагненні розкри­ти свою індивідуальність. Хлопчики Щодо цього на перше місце ставлять фізичну силу, волю, уміння захистити себе і слабкіших від себе, часто у їхньому середовищі схвалюється вміння битися, курити, грубити стар­шим, дівчаткам. У дівчат формуються свої стереотипи жіночності: в од­них відзначаються відкритість, емоційність, м'яка вдача, вміння чимось поступатися, йти на компроміси, в інших — прагнення якнайяскравішє нафарбуватися, модно вдягнутися, краще танцювати, користуватися більшою увагою хлопців і т. ін. Усі ці особливості сучасних підлітків обох статей повинні в своїй діяльності враховувати педагоги. Тактовно, не принижуючи людської гідності, дівчаткам варто нагадувати, що юність, молодість чарівна І без сумнівних прикрас, до яких вдаються окремі старшокласниці поза школою, надуживаючи макіяжем.

Дівчатам слід розкривати соціальну роль жінки, її покликання мате­рі, дружини. Споконвіку високі моральні принципи передавалися з поко­ління в покоління через жінку, матір, охоронницю домашнього вогнища. її доброта, чесність, ласкавість, милосердя до знедолених, сердечність, любов, здатність на самопожертву, вміння терпеливо чекати і бути вір­ною коханому оспівані в народних піснях, легендах. Мати пильно обері­гала дітей від духовного зубожіння. Ці риси слід виховувати в сучасних дівчат.

Старшокласники замислюються над своїм життєвим покликанням, моральними принципами молодої людини при написанні творів-роздумів на такі теми: «У чому краса юності», «У чому щастя людини», «Як я ро­зумію жіночність», «Якого хлопця (чоловіка) можна вважати мужнім, благородним?», «Особистість і самовиховання», «Про яку дівчину (жін­ку) можна сказати: «Вона чарівна»?, «Не дивися на лице, заглянь у душу», «Мода і духовність», «Що є любов?», «Друга знаходить щастя, а перевіряє біда», «Краса чоловіків — у розумі» та ін.

Такі творчі роботи сприятимуть самовихованню, яке у старших кла­сах відіграє першорядну роль.

У старшокласників є вже більше можливостей у творах-роздумах на морально-етичні теми на основі вивченого з літератури порушувати певні проблеми взаємин між поколіннями, їх спадкоємності, передачі їм, мо­лодим, загальнолюдських і національних культурних ї моральних ціннос­тей. Тематику для творчих робіт можна у старших класах брати безпо­середньо з творів майстрів слова.

Оригінальний письменник, філософ, талановитий педагог-просвітитель Г. С. Сковорода послідовно проповідував ідеї демократизму, гума­нізму, «сродної» праці, гармонійно розвиненої вільної людини. Він осу­джував безчесність, корисливість, пияцтво, порожню зарозумілість, брех­ливість, по-народному розумів поняття «доброта», «милосердя» «премуд­рість», «дружба», «добродійність», «щастя». Його ідеал — людина висо­кої гідності. У Харківському колегіумі Григорій Савич викладав основи доброчинності і навіть написав посібник з цього предмета. Дев'ятиклас­ники після опрацювання творчості Г. С. Сковороди можуть дібрати для творів-роздумів на морально-етичні теми як заголовки такі вислови пись­менника: «Освіченість, милосердя, великодушність, справедливість, пос­тійність і цнотливість —• ось ціна наша і честь»; «Похибки друзів ми по­винні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні», «Братайся не з тими, зло хто ховає, знай: лише добрий добро в серці має»; «Друг вірний — захист міцний», «Маючи друзів, вважай, що ти володієш скар­бом...», «Хто труда не докладе, той до добра не дійде»; «Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю», «Добро­сердечне слово лиш може врятувати».

Ці вислови можна використовувати і як епіграфи до творів.

Для творів-роздумів на екологічні теми пропонуємо цитати з поезій Ліни Костенко.

Ще назва є, а річки вже немає... Голос криниці, чого ти замовк?

Ліси мої, гаї мої священні! Руки шовковиць, чого ви заклякли?

Пробудьте нам вовіки незнищенні! Вікна забиті, і висить замок —

Хай буде сад, і дерево крислате, Ржава сережка над кігтиком клямки...

І кіт-воркіт, І ще багато див...

Частіше учням треба загадувати писати творчі роботи про матір. У ставленні до батьків теж відчувається дефіцит моральності, особливо тоді, коли до них приходить старість із неміччю, безпорадністю, вимушеною самотністю. Для творів такої тематики можна запропонувати такі по­етичні уривки:

Коли не вмів ще й букваря читати, Можна вибрать друга і по духу брата,

Ходив, як кажуть, пішки під столом, Та не можна рідну матір вибирати. Любить людей мене навчила мати,

І рідну землю, щоб там не було.

В. Снмоненко.

Мати як мати, крізь віття чорне

На очі синовні все небо горне...

А. Малишко.

«Роби добро,-— мені сказала мати,—

І чисту совість не віддай за шмати!»

Благословенний мамин заповіт

Ніхто в мені не зможе поламати.

Д. Павличко.

Про одвічні людські якості: працьовитість, гідність, душевність, доб­роту, правдивість, любов і пошану до рідної мови, патріотизм, Інтернаціо­налізм— написано багато і в прозі, і в поезії. Наводимо поетичні рядки, що їх можна використати як теми і епіграфи до творчих робіт старшо­класників морально-етичної тематики.

Роботящим умам,

Роботящим рукам

Перелоги орать.

Думать, сіять, не ждать

І посіяне жать

Роботящим рукам

Т. Шевченко.

А правда лиш одна—вона колюча,

Гірка й жорстока. І завжди в біді,

Тож мужнім будь—оборони її…

А. Малишко.

Брехня із милосердя раз болить,

Брехня із страху—цілий вік карає.

Д. Павличко.

Ти знаєш, що ти людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя єдина,

Мука твоя єдина,

Очі твої одні.

В. Симоненко.

Не може при добрі той жить,

Хто хоче злу й добру служить,

Бо, хтівши догодить обом,

Він швидко стане зла рабом.

І. Франко.

Цікаві творчі роботи за прислів'ям — коротким народним висловом-афоризмом з повчальним змістом—пишуть учні усіх класів. Адже у при­слів'ях лаконічно, дотепно схвалюються усі позитивні людські якості: мудрість, ласкавість, тактовність, обачність, жертовність, доброзичли­вість, милосердя, працьовитість, сумління, мужність, правдивість, ввіч­ливість, безкорисливість, вірність, осуджуються лінощі, брехливість, пиха, скупість, підлабузництво та ін. Для творів-роздумів, оповідань про випадок з життя можна використати як заголовки такі прислів'я: Дру­зів і ворогів пізнають у біді; Ласкаве слово солодше за мед; Скарай, не­доле, людину, яка кривдить сиротину; Погане скажеш, погане й почуєш; Якщо двоє пащекують, не будь третім; Дурість і пиха — сестри з однієї хати; Задля друга правди не зрікайся; Честь не товар, у крамниці її не купиш; Чиста совість —найкращий свідок; Гнів —сліпий порадник; Бре­хун тільки тоді правдивий, коли каже, що бреше та ін.

Обшири морально-етичної тематики дуже великі, і охопити їх в од­ній статті неможливо. Кожен словесник, виявляючи творчу ініціативу, враховуючи здібності своїх учнів, підготовку їх з розвитку зв'язного мов­лення, має пропонувати власні теми, пов'язані з проблемами виховання школярів окремого класу, школи в конкретних умовах.

Висновки.

Підводячи підсумок, хочеться сказати, що кожен письменник, художник, композитор має своє мистецьке кредо. Учитель теж повинен мати своє літературно-методичне кредо.

Хочу викласти своє кредо у формі монолога-звернення Художньої Лі­тератури до нас, словесників.

"Якщо Ви вірите, що я перша Муза людства, а не просто один із шкільних предметів, то милуйтеся мною і насолоджуйтесь, розмірко­вуйте наді мною і збагачуйтесь на красу, мудрість і натхнення; я ж щедро дарую Вам усе, що маю. Щоб я запанувала у Ваших серцях, то нехай на моїх уроках будуть тільки Читачі. З них один — досвідчений, він же друг письменника, інші — мої неофіти. І хай найстарший Читач не проголошує затертих істин-стандартів, а веде неофітів у незвідані світи літературними стежками.

І якщо у тій захоплюючій мандрівці йому самому буде цікаво, неофіти-учні це відчують і не зубритимуть премудрий академаналіз, а будуть дивуватися, запитувати, сперечатися, доводити, ділитися враження­ми від зустрічі зі мною.

Я досить складна натура, частенько ще й з підтекстом, а про мене в школі та й у вузі так мало сперечаються, а більше завчають, ніби я геометрія. Моя ж природа емоційно-образна, а не логічно-поняттєва. Деякі словесники розмірковують про мене здебільшого за посібником, школярі — за підручником, наче хто конфіскував у них сокровенні почут­тя, власні думки, свої живі слова. Є ж вони в кожного! Пробудити їх тільки треба..."

Пригадалася мені одна передача: кореспондент зі Львова вела розмо­ву зі студентами-філологами про те, в якій школі вони не хотіли б пра­цювати. Усі відповіли: "Де немає дружного колективу, творчої праці, де байдуже ставляться до культури слова..." А їхню думку мовби продов­жив письменник Юрій Щербак, який зазначив: "Мова і література — це пам'ять народу, його генетичний безсмертний код, це колективна совість суспільства, увічнена в слові. А слово — найефективніша і найстійкіша річ, що не згорає у вогні історії, і кожен, хто працює зі словом, немовби сам стає причетний до безсмертя..."

А далі Юрій Миколайович продовжив: "Не можна прищепити любові до рідної мови й літератури, якщо сам не любиш, не вболіваєш за долю української словесності. Треба вивчати і знати нашу безсмертну спадщи­ну — народні казки, думи і пісні, поезію Т.Г.Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, прозу Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Михайла Коцюбин­ського, Василя Стефаника... І, звичайно, жадібно читати літературу су­часну, нехай навіть не передбачену навчальними програмами. Необхідно показати дитині, що слово і література живуть, розвиваються, звучать по-сучасному..."

Роздумуючи, я запитувала себе: чи роблю все для того, щоб учні до­бре знали рідну літературу, тобто цікавились предметом, учили напа­м'ять прозові уривки, вірші, виразно, вдумливо декламували їх; реце­нзували відповіді однокласників, прочитане, прагнули самостійно пра­цювати?

І прийшла до висновку, що в першу чергу учитель повинен цікаво про­водити уроки, щоб учні завжди були активні, прагнули до знань. Він має навчити школярів культури спілкування, уміння слухати своїх друзів і вчителя, записувати необхідне в чернетці, виділяти основне. Дуже важ­ливо прищепити учням любов до книги, щоб кожен хотів і вмів читати. Тобто, виховувати культурного читача. Отже, учитель повинен працювати так, щоб учні чекали уроків літератури, немов свята.

Вивчаючи в 5 класі казки, я запропонувала інсценізувати, оповідати, ілюструвати витвори народної мудрості. Це зацікавило дітей, байдужих не було. А вивчаючи в 6 класі пісні, я порадила учням звернутися до тво­ру Василя Скуратівського "Берегиня", зокрема до новели "Мамина пісня". Ми прийшли до висновку, що пісня — душа народу, а починається вона з маминої колискової.

З яким захопленням слухали шестикласники вірші зі збірки Дмитра Білоуса "Диво калинове"! Згодом готувалися до незвичайного уроку на тему "Якби я був (була) вчителем (учителькою) початкових класів..." Клас поділили на групи, а кожна з них вибирала собі вчителя. Я пояснила, що буде конкурс на кращого вчителя, кращу інсценізацію вірша, ілюстрацію, кращого декламатора і рецензента-активіста.

Із збірки "Диво калинове" ми використали такі вірші: "Вічно жива", "Рідне слово", "Тлумачний словник", "Із прадавнього коріння", "Злитки золоті", "Це ж як вірш!", "Хліб і слово", "Коли забув ти рідну мову", "Диво калинове".

Почала урок із вступного слова про значення мови в житті кожної лю­дини, про те, що мова —- це неоціненний скарб народу, а за словами В.О.Сухомлинського, це віконця, через які людина бачить світ. "Кожен із нас,— підкреслила я, — повинен дбати, щоб наша мова не тліла, як мертва, а горіла, як сонце".

Сьогодні ми разом, а більше ви, — продовжила я, — проведемо не­стандартний урок, який для когось із вас буде першим кроком у майбутній професії вчителя. І якщо хтось із вас колись вибере цю професію, то не­хай нинішній урок буде йому світлою путівкою в життя. А допоможе нам у цьому прекрасний поет, перекладач, лауреат премії імені Максима Риль­ського Дмитро Білоус і його збірка "Диво калинове".

Далі один із учнів зі своєю групою веде урок, потім другий, третій... Щоб було цікавіше, вони переплітають форми його проведення: декла­мації, інсценізації, ілюстрації. У кінці уроку оцінюємо кожного і визна­чаємо переможців, аналізуємо, що вдалося найкраще, а на що слід звер­нути увагу.

Такі уроки подобаються учням, вони вчаться виступати перед аудито­рією, спілкуватися з нею, оцінювати однокласників, виявляти свої здіб­ності Й нахили.

Життя ставить перед учителями нові вимоги, завдання, проблеми, їх багато, не всі можна вирішити. Але є й такі, здійснення яких залежить саме від нас. Це проблема якості уроків, проведення яких неможливе без урізноманітнення їх форм і методів.

Працюючи у 9-11 класах, старалась внести в класичні форми і мето­ди щось нове, цікаве, що сприяло б кращому засвоєнню матеріалу.

Вчити учнів сприймати поезію серцем і душею, потрапляти у її пре­красний дивосвіт допомагають уроки Поезії, театр поезії того чи іншого митця. Наприклад, у дні народження і пам'яті Великого Кобзаря ми про­вели урок-театр поезії "Жіноча доля у творах Тараса Шевченка".

Цікавий тип уроку — творчий звіт, який учить асоціативне мислити, будить прагнення творчості, розширює мистецькі обрії, виховує естетичні смаки, виявляє творчі здібності учнів. Такий урок я проводила після вивчення життя і творчості І.Я.Франка.

Учні отримали завдання приблизно за два тижні до проведення уро-ку-творчого звіту. Клас був поділений на п'ять груп (за бажанням):

I група — юні науковці, які займалися дослідницькою роботою, тобто вивчали матеріали про творчість письменника, спогади про нього,

II група — юні художники, які ілюстрували епізоди з різних творів Ка­меняра.

III група — актори-любителі, котрі інсценізували уривки творів (по­етичних, прозових, драматичних) письменника.

IV група — читці-декламатори, які виразно й майстерно читали улюб­лені твори митця.

V група писала твори-роздуми, наприклад, "Читаючи цикл "Веснян­ки" Івана Франка...", "Роздуми над поемою "Мойсей"...

Такого уроку-свята десятикласники чекають із нетерпінням, готую­ться до нього сумлінно, роблять виставки творів, зібраного матеріалу; портрет прикрашають вишитим рушником, записують найкращі висло­ви про Каменяра; одягаються у вишиті блузки, сорочки; столи поверта­ють так, щоб бути обличчям до слухачів і глядачів. Після уроків-свят вони пишуть враження про почуте і побачене.

Ось що написала Наталія К. у творі-роздумі про уроки літератури: "Я чекаю їх, як чекають великого свята. Коли з таємним шелестом давньо­го пергаменту розгорнуться картини, створені моїми друзями, коли на мене мудрими очима гляне Мойсей, черкне крилом небесна блакить над прадавніми горами і стане на скалі Захар Беркут.

Ми в полоні у барв, що по-своєму розкривають кожен твір, але на нас чекає ще одна незрівнянна чарівниця —- музика. То врочиста, то сумна, то голосна і грізна, мов грозова ніч, то легка й прозора, наче ранковий вітерець.

Я слухаю своїх однокласників, а згодом вони слухатимуть мене. І я так старатимусь передати своє розуміння образу Анни, щоб у моїх очах присутні побачили її тривогу, на обличчі — сльози, у серці — горе.

Я хочу збагнути широку душу Каменяра!"

Отже, всі форми і методи, які вчитель використовує на уроках літе­ратури, повинні спонукати учнів до самостійної праці, до творчого мис­лення, до формування світогляду...

Сьогодні ми повинні по-новому підходити до вивчення роману Пана­са Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", творів Олександра Дов­женка, особливо повісті "Україна в огні", "Щоденника"; вивчати із до­робку Миколи Бажана цикл "Нічні концерти", щоб краще розкрити його талант.

Дуже важливо, що вже маємо можливість вивчати твори тих авторів, які були заборонені, про яких ми й не чули. Наприклад, про життя і твор­чість Олени Теліги й Олега Ольжича. Учні з надзвичайною цікавістю чи­тали про цих мужніх, справжніх патріотів України, вивчили напам'ять їхню чудову поезію. Це дало можливість сказати правду про діяльність ОУН, їхню героїчну боротьбу з брунатним німецьким фашизмом та чер­воним московським комунізмом.

А як захоплюють дитячі серця поезія й мала проза Богдана Лепкого, зокрема оповідання "Лежав при відчиненім вікні" і "Під Великдень"...

Серце кров'ю обливається, коли читаємо твір Уласа Самчука "Марія". Це крик душі автора за долю України в страшний 1933 рік.

Отже, література — це мистецтво, а не наука, про це ми, вчителі, по­винні пам'ятати і навчати дітей.

Список використаної літератури:

1. Див.: Бєляєв О. М. Сучасний урок української мови.—К., 1981.—С. 39—42.

2. Там же.—С. 115—160.

3. Див.: Пичугов Ю. С. Планирование работьі по развитию связной речи в VII классе // Рус. яз. в шк.— 1983.—№ 4, 5, 6; 1984.—№ 1; Пичугов Ю. С. Органи-зация й содержание работьі по развитию связной речи в VIII классе // Рус. яз. в шк.— 1984.—№ 4, 5, 6; 1985.—№ 1.

4. Див.: Сукомел М. О. Уроки розвитку зв'язного мовлення в 7 класі // Укр. мова і літ. в шк.— 1985.— № 11.— С. 58—59.

5. Див.: Цимбалюк В., І. Учнівські творчі роботи на літєратурно-публіцистичні теми // Укр. мова і літ. в шк.— 1982.— № 5.— С. 34.

6. Див.: Маштабей О. М., Сікорська 3. С., Лоповок Е. й. Навчальні перекази з української мови.— К., 1981.— С. 46.

7. Див.: Сукомел М. О. Уроки розвитку зв'язного мовлення в 6 класі // Укр. мова і літ. в шк.—1984.— № 10.—С. 40—42; Сукомел М. О. Уроки розвитку зв'яз­ного мовлення в 7 класі//Укр. мова І літ. в шк.— 1985.— № 12.— С. 46—47; Грибниченко Т. О, Твір публіцистичного стилю на суспільно-політичну тему у 8 класі // Укр. мова І літ. в шк.— 1987.— № 2.— С. 48.

8. Див.: Пичугов Ю. С. Органнзация и содержание работы по развитию связной речи в VIII классе // Рус. яз. в шк.— 1984.—№ 4.—С, 124.

9. Див.: Цимбалюк В. І. Учнівські творчі роботи на лїтературно-публіцистичні теми.— Укр. мова і літ. в шк.— 1982.—№ 5.— С. 34—39.

10. Див.: Неділько В. Я. Методика викладання української літератури й серед­ній школі.—К-, 1973.

11. Див.: Пасічник Є. А, Українська література в школі.—К-, 1983

12. Богданова О.Ю., Леонов С.А.. Чертов В.Ф. Методика преподавания литературы.-- М.: Academia, 1999.- С 317-38.5.

13. Бугайко Т.Ф., Бугайко Ф.Ф Навчання і виховання засобами літератури. - К.: Рад. школа, 1973. — 1 76 с.

14. Голубков В.В. Методика препреподавания литературы- М/ Учпедгиз, 1962.

15. Довга О.М. Як писати І вір: Методичний посібник для вчителів-словесників. - К.: Просвіта, 1995.- 243 с.

16. Пасічник Є.А. Методика викладання, української літератури в середніх навчальних закладах. -К.: Ленвіт. 2000. - С. 340-350

17. Степанишин Б. І. Викладання української літератури в школі. -К.: Проза, 1995. - С. 173-178.

18. Тесля О. Як навчити учнів писати твори. - К.. Рад. школа. 1968.-112с.

19. В.Цимбалюк В.І Учнівський твір у середній школі. - К.: Освіта. 1997.-207с

20. Про культивування цих рослин на присадибній ділянці див.: Заверуха Б. В. Квіти дванадцяти місяців.— К., І986.

21. Див.: Глазова О. П, Твір-оповідання на основі почутого з обрамленням // Укр. мова і літ. в шк.— 1983.—№ 5.—С. 73.

55