Як ми годували лелек

Того року весна запізнилася. Ще в березні були міцні морози. Вранці в школі Олекса повідомив:

— Біля нашого озера, ще скутого морозом, сіла велика зграя лелек, що прилетіли з вирію. Птахи кволі, голодні, виснажені далеким шляхом з Південної Африки. Деякі з них на грані загибелі.

— А що ж їм їсти, навкруги все ще під снігом? — запитала присутніх Галя.

— Нам обов'язково їх треба підгодувати. Але чим? — бідкався Гриць.

— Рибою! Розмороженою і порізаною на маленькі шматочки,— порадив найактив­ніший юннат, наш еколог Василь Петренко.— Лелеки їдять дрібну рибу! Після уроків, підготувавши чимало рибного корму, ми побігли до озера. Звідси вже йшли жінки, які ходили годувати лелек.

— Вареною картоплею годували,— сказала моя мати.

— Та ж лелеки не їдять картоплі.

— їли, бо дуже голодні. Кілька вже загинуло.

Василь порозкладав на папері шматочки риби. Чорногузи спритно ковтали їх. Ми спостерігали за ними на відстані. Під вечір більшість лелек знялись і полетіли до рід­них домівок, на старі гнізда.

Як гарно, коли, доглядаючи пташенят, дорослі лелеки гучно торохтять дзьобами, а малі тільки попискують. Люблять і шанують у нашому селі цих птахів.

Морально-етичній темі доцільно присвятити у 8-му класі твір-опо-відання з обрамленням²¹. За жанром такий твір належить до так званих. «почутих» оповідань, тобто «оповідань в оповіданнях». У них мають бути обов'язкові елементи обрамлення — вступ (початок) і закінчення. Поча­ток оповідання — це, як правило, стисле знайомство з оповідачем, його зовнішністю, вдачею, місцем, де слухали розповідь, кінець — повідом­лення про враження від почутого тощо.

У таких оповіданнях розповідь ведуть бувалі люди з великим жит­тєвим досвідом, здебільшого дідусі і бабусі, що вміють захоплююче роз­повідати про цікаві повчальні випадки з життя, коли люди виявляють сміливість, благородство, жертовність, доброту, вміння співчувати Іншим, милосердя або ж зухвальство, безсердечність, глухоту до людського горя, жорстокість.

Пишучи такі оповідання, учні замислюються над сенсом свого бут­тя, стосунками між людьми, їх готовністю пожертвувати своїм спокоєм,, добробутом заради інших.

Наводимо оповідання з обрамленням, написане восьмикласницею.

«Рідні» зайці

Моя бабуся вміє цікаво розповідати, хоч вона звичайна робітниця із семиклас­ною освітою. Мова у неї літературна. Люди часто запитують бабусю, чи вона, бува, не вчителька. Оце збере нас, онуків, і розказує всілякі бувальщини.

— Було це по війні. Моя мати, ваша прабабуня, шестеро нас дрібних годувала. Батька ми не дочекалися з фронту. Жилося сутужно. Після того, як у полях урожай було зібрано, ми ходили збирати колоски. Щоразу в комірчині чувся гуркіт жорен. Це моя мати молола нам на паляницю сяке-таке зерно. Деколи за ручку жорен чіплялося нас по двоє, нелегко було крутити важкий верхній камінь.

Якось, повертаючись з роботи, наша мати надибала на кубельце зайченят. Вони були малі, безпорадні і голодні. Нам всім на радість мати принесла шестеро зайців додому.

Кажуть, що зайчиха не годує малюсінькими своїх дітей, а тільки тих, на чиє кубло натрапить. Та, видно, на кубельце наших зайчат не натрапила жодна заяча мати. Наша ж знайшла їх І принесла додому. І стали зайці з нами жити. Скакали по хаті. Скрізь їх було повно. Внадилися на піч, де мати часто сушила пшеницю, жито чи кукурудзу нам на паляницю чи малай. Ласували зайчиська морквою, буряками, сіном. Виросли, зміц­ніли, але хату взимку не покидали.

Настала весна голодного 47-ґо року. Не було нам чого їсти, не було чим і зайців годувати. Ми їм гілковий корм носили. Та якось погідної днини майнули четверо зай­ців до близького лісу. Залишилося два. А сусіди матері кажуть: «Та забийте їх, цілу зиму годували, хай діти поїдять зайчатини».—А мати: «А як їх забити, вони ж наші, рідні, рука не підніметься». І так втік ще один заєць, а потім — останній. А мати, не жаліючи зайців, сказала: «Скільки вовка не годуй, а він усе в ліс дивиться».

Отака бувальщина. Ми просимо бабусю ще щось розповісти з її нелегкого життя. Вона розказує про різні лісові пригоди. А ліс вона дуже любить. Завзята грибничка. Недаремно на роботі її прозвали лісовичком.

Велика увага усним і письмовим творам на самостійно обрані мо­рально-етичні теми приділяється у 9-му класі. Дев'ятикласники склада­ють доповіді (або реферати) на основі двох-трьох джерел па суспільно-політичні і морально-етичні теми, а також тези статей аналогічної тема­тики. Вони продовжують писати перекази (за складним планом) текстів різних стилів.

Варто в 9-му класі писати й оповідання на морально-етичні теми про випадок з життя на основі власного досвіду, побаченого І почутого.

У дев'ятикласників уже досить добре сформоване вміння критично оцінювати певні соціальні явища, вчинки людей, робити висновки та уза­гальнення з власних спостережень, їм можна частіше пропонувати твор­чі роботи на критичне осмислення деяких негативних явищ нашого життя, оцінку їх, твори-оповідання, які свідчать про не завжди гідну поведінку їхніх ровесників, негативний вплив вулиці на них, підлітковий нігілізм, моральну деформацію юної душі.

Наводимо оповідання дев'ятикласника.