22. Сонорні приголосні.

Сонорні приголосні фонеми поділяються на губні, передньоязикові та середньоязикові.

1. Губні розподіляють на зімкнені носові (м, м^,), які є білабіальними та за активними мовленнєвими органами не відрізняється від |б|, проте при вимові м’яке піднебіння опускається і повітря проходить через ніс. У позиціях перед |і|, |а|, |у| реалізовується в алофонах – місто.

Щілинні (в, в^,, ў): |в| - губно-зубний виступає перед и, а, е (видно); |в^,| - виступає перед і, а, о, у (військо); |ў| - перед приголосною і у кінці слів ([ўде^/н^,], [писа^,ў]).

2. Передньоязикові – зімкнені носові (н, н^,, н^,:) артикуляція як і при вимові |д|, але при опущеному м’якому піднебінні, |н^,:| є більш тривалим. Щілинні бокові (л, л^,, л^,:) при вимові повітря виходить по боках язика, подовжений звук дорівнює двом м’яким [л^,] – весілля. Дрижачі (р, р^,) кінчик язика загнутий до альвеол і під тиском повітря вибрує.

3. Середньоязикові – щілинні (j, ĭ) при вимові середня частина язика піднімається до піднебіння краями, а посередині утворюється щілина, з якої виходить повітря. [j] – максимально піднятий язик, з’являється шум у позиціях на початку слова та перед голосною (ясла, знаю). [ĭ] – наближений до [і], спинка язика піднята невисоко, повітря виходить без помітного шуму у позиціях перед приголосною та у кінці слова (дай, майка). Оскільки при вимові [j] і-подібна артикуляція є основною, то він вважається не пом’якшеним, а м’яким.

23. Асиміляція шиплячих та свистячих.

Асиміляція (уподібнення) – уподібнення однорідних звуків.

В українській мові шиплячі фонеми у позиціях перед свистячими асимілюються до них і стають теж свистячими (смієшся - [см^,іjе^/с^/с^/а΄]).

Свистячі, в свою чергу, у позиціях перед шиплячими асимілюються до них і стають також шиплячими (з Житомира - [жжи^ето΄ми^ера], безжурний - [бе^ижжу΄рни^еĭ]).

24. Модифікації фонем.

В українській мові фонетичні зміни поділяються на комбінаторні та позиційні.

До комбінаторних змін належать модифікації, зумовлені взаємодією сусідніх звуків у мовному потоці. Звуки вимовляються один за одним, тому артикуляція попереднього звука накладається на наступний звук, таке накладання називається коартикуляцією. Вона призводить до зміни якості звука. Таким чином виникають алофони фонем (ш – ш^, шість).

Розрізняють два типи комбінаторних змін: акомодація та асиміляція.

Акомодація – зміна, що відбувається внаслідок взаємодії голосного і приголосного звуків. Вона може бути регресивного і прогресивною (сум - [с^оу΄м] – регресивна; ляк - [л^/іа΄к] - прогресивна).

Асиміляція – зміна, яка відбувається внаслідок взаємодії голосного з голосним, приголосного з приголосним. Розрізняють також прогресивну і регресивну асиміляцію. У сучасній українській мові майже завжди відбувається регресивна асиміляція (вість - [в^,і΄с^/т^/]).

Процесом, протилежним асиміляції є дисиміляція – розподібнення двох однакових чи схожих звуків. Вона також є прогресивною та регресивною, контактною та дистантною. У сучасній українській мові вона активно не вживається і фіксується на письмі (красивий - [кра΄сшиĭ] - [кра΄шшиĭ] - [кра΄шчиĭ]; рука - [ручни΄к] - [рушни΄к]).

При аналізі звукових змін беруться до уваги не тільки окремі слова, а й так звані фонетичні слова: прийменник + іменник (через ліс, у мене), будь-яка частина мови + частка (ходив би, так же) і групи слів, які становлять у вимові нерозривну єдність (наш клас, були тут). Особливість фонетичного слова полягає в тому, що обидві частини підпорядковані одному наголосу і зливаються в єдине ціле.

Позиційні зміни – зміни звуків, які залежать від наголосу та від положення звука на початку чи в кінці слова або складу, у закритих чи відкритих складах.

До позиційних змін належить редукція - втрата звуком певних характеристик, найчастіше це стосується голосних звуків (веселка - [ве^исе΄лка])