
- •Звук. Три аспекти вивчення звуків.
- •Фізичний аспект вивчення звуків.
- •Фізіологічний аспект вивчення звуків.
- •3. Фонетична транскрипція. Принципи і типи.
- •4. Взаємодія звуків у мовному потоці. Асиміляція. Дисиміляція. Акомодація.
- •5. Фонетичне членування мовленнєвого потоку. Фраза такт.
- •Склад. Теорії складу. Типи складів.
- •Наголос. Види наголосу.
- •7. Інтонація, її функції.
- •9. Фонема. Функції фонем.
- •10. Ознаки фонем (диференціальні, інтегральні)
- •11. Позиції фонем.
- •12. Варіанти і варіації фонем.
- •13. Складоподіл. Шкала гучності.
- •14. Система фонем в сучасній українській мові.
- •15. Фонологічні особливості голосних.
- •16. Артикуляційно-акустичні умови творення голосних фонем.
- •17. Голосні заднього ряду.
- •18. Голосні переднього ряду.
- •19. Фонологічні особливості приголосних фонем.
- •20. Артткуляційно-акустичні умови творення приголосних.
- •1. За участю голосу і шуму.
- •2. За місцем творення.
- •3. За способом творення.
- •За наявністю / відсутністю палаталізації.
- •21. Шумні приголосні фонеми.
- •2. Передньоязикові.
- •22. Сонорні приголосні.
- •23. Асиміляція шиплячих та свистячих.
- •24. Модифікації фонем.
- •26. Модифікації голосних фонем.
- •2. Позиційні зміни:
- •26. Модифікація приголосних фонем.
- •27. Чергування фонем. Два види чергування.
- •28. Чергування приголосних за дзвінкістю / глухістю.
- •29. Чергування голосних за місцем і способом творення.
- •30. Чергування за твердістю / м’якістю.
- •Чергування приголосних з фонемним нулем.
12. Варіанти і варіації фонем.
У мовленні виступають не самі фонеми, а їх представники – варіанти фонем або алофони.
Фонема Алофон Приклад
|е| [еи] мене - [меине/]
|т,| [д,] молотьба - [молод,ба/]
Варіації фонем – видозміни фонем, які не впливають на смисл слова і не утруднюють його сприйняття.
Варіації фонем бувають індивідуальні (тембр, шепелявість, гаркавість) та територіальні (діалектна вимова).
13. Складоподіл. Шкала гучності.
Мовлення членується на фрази, такти, склади та звуки.
Існує шкала гучності у мові, яка умовно нумерується наступним образом:
4. Голосні.
3. Сонорні.
2. Дзвінкі.
1. Глухі.
У фонетичній транскрипції шкала гучності виглядає наступним чином:
Шкала - [шка|ла/] під’їзд - [п,ід|jі/зд]
1 1 4 3 4 1 42 34 22
14. Система фонем в сучасній українській мові.
Звуки української мови розрізняються за акустичними ознаками, за артикуляцією і за функцією.
З акустичного погляду, всі звуки української мови поділяються на голосні і приголосні, які різняться співвідношенням голосу і шуму. У голосному звукові – це чистий голос, а у приголосному – присутність голосу і шуму або лише шуму.
За артикуляцією, у вимові голосних немає перешкоди при вимові, а при вимові приголосних повітря долає перешкоду. У творенні голосних – м’язи служать для відкривання рота, а при творенні приголосних – для закривання.
За функцією – голосні звуки є складотворчі, а приголосні звуки складу не творять.
Система голосних фонем, називається вокалізмом.
Система приголосних консонантизмом.
15. Фонологічні особливості голосних.
Найбільш виразні голосні під наголосом, тому склад голосних фонем визначається у наголошеній позиції. Найбільш незалежним є вживання голосних у ролі окремих слів і на абсолютному початку слова (а, озеро, Африка).
На початку слів голосні виступають рідко, а |и| ніколи, тому фонематичність |и| встановлюється опозиціями після приголосного (кинь – кінь, білити - біліти).
В українській мові всього 6 голосних фонем (а,о,у,е,и,і) і вони вживаються з неоднаковою частотою (найчастіше – А, О, на 3 місці – І, на 4 – И, далі Е,У).
16. Артикуляційно-акустичні умови творення голосних фонем.
Найактивнішим органом у ротові порожнині є язик. Йому належить визначальна роль у творенні голосних фонем, він легко рухається в горизонтальному і вертикальному напрямках, змінюючи форму й розмір резонатора – від чого залежить якість того чи іншого голосного.
Голосні звуки розрізняють:
За положенням губ – лабіалізовані (витягнені губи) і нелабіалізовані (без участі губ).
За положенням м’якого піднебіння – ротові і носові (в польській ,португальській та праслов’янській мовах).
Залежно від ступеня розкриття рота – відкриті і закриті голосні.
За тривалістю звучання – довгі і короткі (у латинській, англійській, німецькій мовах).
Місце артикуляції (ряд) визначається позицією спинки язика в горизонтальному напрямку щодо піднебіння.
Передній ряд – І, И, Е – язик піднімається до твердого піднебіння і звук вимовляється завдяки цьому зближенню.
Задній ряд – А, О, У – язик відсувається назад і піднімається до задньої частини піднебіння.
Середній ряд – язик займає середнє положення між переднім і заднім рядом.
Ступінь підняття язика залежить від того, як спинка язика піднімається до піднебіння.
Високе підняття – І, И – спинка язика максимально піднята до піднебіння.
Високосереднє - И – спинка піднята менше.
Середнє – Е, О – спинка піднята незначною мірою.
Низьке підняття – А – спинка зовсім не піднімається.
За ступенем відкриття ротової порожнини розрізняють:
Широкі (відкриті) – голосні низького і середнього підняття (Е, О, А)
Вузькі (закриті) – голосні високо середнього і високого піднебіння (І, У, И).
Розрізняють напружені голосні – І, У, И та ненапружені – А, О, Е.
Залежно від участі губ в артикуляції, голосні поділяються на нелабіалізовані (неогублені) – А, И, Е, І та лабіалізовані (огублені) – О, У.
Якщо у творенні звука бере участь лише ротова порожнина, то утворюються ротові голосні, якщо через ніс – носові голосні (але у сучасній українській мові носових голосних немає).