2. Господарське життя та економічні доктрини середньовічного Сходу

У часи середньовіччя (V–ХVІІ ст.) економічна думка перебувала під впливом соціальноекономічних умов феодального устрою. Особливістю економічної думки середньовіччя було її теологічне оформлення, спроба використання моральних принципів в господарському житті, численні практичні рекомендації, відсутність теоретичних узагальнень економічних явищ і процесів.

У період раннього середньовіччя (V–Х ст.), економічна думка східних країн була найбільш зрілою. Ці країни були колискою світової культури, на їх території існували великі держави і виникали складні економічні проблеми. Розвиток феодалізму відбувався в азіатських країнах дуже своєрідно, відчувався вплив східних форм рабовласництва, іригаційного господарства, консервації общин, деспотичної держави, створення державного землекористування. Все це ускладнювало економічні проблеми східного феодалізму і породжувало різні способи їх вирішення. Так, в Китаї раннього середньовіччя була закріплена система зрівняльного землекористування, яку підтримували як селянство, так і імператори, намагаючись використати общинні традиції для зміцнення феодального режиму та з фіскальною метою. Але розвиток товарних відносин загострював суперечність між натуральним і товарним господарством. Прихильники першого всі фінансові проблеми держави зводили до заготівлі продовольства і утримання війська, утворення фонду виплати платні чиновникам. Доводилось положення про те, що держава не потребує багато грошей, тому не товарно-грошові відносини, а натуральне господарство повинно бути ідеалом розвитку.

У цей період в Китаї з’являються і різні проекти соціальних утопій, що відображали настрої селян. Так, Бао Цзинь-Янь (ІІ–ІІІ ст. н. е.) стверджував можливість створення суспільного устрою „без монарха, без підданих”. Він вважав імператора, правителя причиною усіх бід, від яких страждають народні маси. В його проекті мовиться про суспільство, що не знає класів, податків і повинностей.

В арабських країнах економічна думка цього періоду формувалась під впливом економічної концепції ісламу, що виник в VІІ ст. н. е., і закінчену форму отримав у часи халіфа Османа (644656 рр.). Ідейні джерела ісламу кореняться у торгових мотивах арабських купців. Коран диктував поміркованість і розсудливість, які були важливими рисами купців і сприяли збільшенню їхніх капіталів. Торгівля була кращою від лихварства тому, що „бог дозволив прибуток в торгівлі, а лихву заборонив”. Але все ж лихварство в обмеженій кількості допускалось. Коран вимагав оформлення боргових розписок за участю двох свідків. Коран не сприймав ідеї рівності в класових відносинах. Він визнавав правомірність існування класів, санкціонував рабство, виправдовував впровадження істинної віри серед іноземців. Усім невірним оголошувалась „війна за віру”  газават. Проте священна книга мусульман проголошувала і багато моральних цінностей, завдяки яким упорядковувалась господарська діяльність людей і які слугували для збереження ісламських традицій в економіці.

Автором концепції суспільного прогресу (соціальна фізика) був мислитель арабського Сходу Ібн-Хальдун (13321406 рр.). Він пропагував богоугодність торгівлі та положення Корану про поважне ставлення до праці, засуджував скупість, жадібність і лихварство. Розглядаючи еволюцію суспільства, він виділив такі періоди розвитку, як примітивність, коли традиційним заняттям людей було землеробство і скотарство, і цивілізацію, коли люди почали займатися такими прогресивними, на його думку, видами діяльності, як ремесло і торгівля. Проте вчений не уявляв собі суспільного устрою без соціальної і майнової нерівності, без розподілу людей за майновою ознакою. Економічне зростання, як і занепад, Ібн-Хальдун вбачав у зростанні міст та їх населення, яке виробляє продукти першої необхідності (необхідні продукти) і ті, що не мають першої необхідності (предмети розкоші). При цьому, якщо населення міст буде зростати, то достатньо буде як перших, так і других продуктів. За скорочення населення зменшуватиметься кількість матеріальних благ.