2. Основні етапи господарського розвитку Давньої Греції

В економічному розвитку Давньої Греції виділяють періоди: крито-мікенський (XXХ  ХІІ ст. до н. е), гомерівський (XI  IX ст. до н. е. , архаїчний (VІІІ  VI ст. до н. е.), класичний (V  IV ст. до н.е.). Для крито-мікенського періоду характерно: палацне господарство як основа господарського життя, висока продуктивність сільського господарства (полікультурного типу) і ремесла, розквіт матеріальної й духовної культури. В гомерівський період господарство відкинуте на стадію первісного ладу, характерна бідність матеріальної й духовної культури, проте з’являється поліс  економічний й політичний центр життя. В архаїчний період Греція обганяє в своєму розвитку сусідні держави, відбувається інтенсифікація сільського господарства й спеціалізація в ремеслі (гончарство, металообробка, кераміка, кораблебудування тощо), з’являються гроші, лихварство, відбувається Велика Грецька колонізація. Рабство в кріто-мікенському, гомерівському, архаїчному періодах  патріархальне. В класичний період давньогрецького економічного розвитку раби стають основними товаровиробниками в усіх галузях (класичне рабство). Джерела рабства: військовополонені й поневолені цивільні під час воєн; за борги; захоплені піратами; обертання в рабство злодіїв; самопродаж й продаж дітей у зв’язку з тяжким матеріальним становищем; внутрішнє природне відтворення рабів.

Поліси стають панівним осередком суспільного життя. Вони відіграють значну роль у Великій грецькій колонізації: у виселенні греків із міст Греції у колонії на узбережжя Чорного та Середземного морів. Причини колонізації: нестача землі у метрополії; потреба у сировині для ремесел та будівельних матеріалах для будівництва споруд, доріг; необхідність розширити ринки збуту для товарів із Греції; переселення надлишкового населення із метрополії на нові землі.

Поліс („місто-держава”)  особлива форма соціально-економічної і політичної організації суспільства; об’єднання приватних землевласників і громадян, що займалися ремеслами і промислами. Соціальна структура окремого полісу: великі землевласники, селяни, ремісники, купці, сезонні робітники, раби.

Розвивається зовнішня і транзитна торгівля, розквітають науки й мистецтво (античність).

Як відомо, політичні свободи у демократичному суспільстві є обов’язковими атрибутами ринкової економіки. І давні греки першими розпочали прокладати шлях до демократії.

Військова могутність Афін призвела до розвитку суднобудування, яким керувала держава.

Технічні можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе. Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя. У 338 р. до н.е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н.е. Балканський півострів став здобиччю Рима.

3. Особливості господарського життя Давнього Риму

Давній Рим виник в 754  753 рр.  до н.е. Хронологічно давньоримський економічний розвиток поділяється на періоди: VIII  VI ст. до н. е. (період розкладу родового устрою), VI  ІІІ ст. до н. е, ІІ  І ст. до н. е., І  ІІ ст. н. е. (період розквіту імперії), ІІІ  V ст. н. е. (період кризи й розкладу античної економічної системи).

В VIII  VI ст. до н. е. внаслідок розкладу родового устрою посилювалося соціальне розшарування. Були проведені реформи Сервія Тулія (579  535 pp. до н. е.), за якими вводився цензовий майновий принцип поділу чоловічого населення.

В VI  ІІІ ст. до н. е. прийняті „Закони XII таблиць” (V ст. до н. е.), які закріпили приватну власність, рабство, зменшили позиковий процент до 8 %, заборонили шлюби між патриціями і плебеями (це  період боротьби між ними за права на землю); закон Ліцинія і Секстія (367 р. до н. е.), який обмежив рабовласницьке господарство 500 югерами (125 гектарами) землі; закон Петелія (326 р. до н. е.), який відмінив боргову кабалу для римських громадян. Прогресувало ремесло й торгівля. Рабство в ці два періоди носило патріархальний характер.

II  І ст. до н. е. є періодом початку класичного рабства. Це період, піднесення сільського господарства на основі наукових розробок (Катон, Варрон), що викликало необхідність аграрних реформ (брати Гракхи).

В І  II ст. давньоримська імперія досягла найвищого піднесення. Склалось декілька типів латифундій (великих землеволодінь): 1) централізована рабська; 2) децентралізована з колонами (започаткування системи колонату); 3) змішана. Відмічається піднесення ремесла в провінціях, процвітання торгівлі, розвиток зовнішньоекономічних зв’язків.

В ІІІ  V ст. до н.е. давньоримське господарство опиняється в кризовому стані з причин: вичерпання потенційних підвалин рабовласництва, скорочення робочої сили з-за епідемій і мобілізації до армії, спустошення посівних площ, падіння врожайності. Система колонату (протофеодальних відносин) набуває поширення.

В 395 р. відбувся розділ Римської імперії на Західну і Східну (Візантію). В 476 р. внаслідок франкського завоювання західноримська імперія загинула (рік, що знаменує кінець історії Давнього Світу і початок історії середньовіччя).

Аналізуючи соціально-економічний розвиток Давньої Греції та Риму, можна з упевненістю стверджувати про зародження і певний прогрес ринкових відносин в цих країнах.

Певна реанімація досягнень греко-римської цивілізації відбудеться лише в епоху Відродження.