Лекція № 4. Драматургічні та композиційні основи хореографічного твору.

1. Основні закони драматургії.

2. Композиція танцю.

3. Малюнок у танці.

4. Хореографічний текст.

1. Основні закони драматургії, їх застосування в хореографічному творі:

Перш ніж приступити до вигадування хореографічного номера, балетмейстер повинен чітко визначити тему і ідею майбутнього танцю, оскільки від цього залежатиме вміст танцю. а вміст диктує форму, жанр і виразні засоби.

Тема - це те, про що говориться в даному творі. Тема - це загальна проблема, поставлена в танцювальному номері. Наприклад, тема любові, тема дружби, тема війни, тема світу. Тема визначає вміст майбутнього номера. Інакше без вмісту не буде мистецтва. Після визначення теми необхідно визначити ідею твору.

Ідея - це головна думка, витікаюча з танцю. Наприклад, в темі любові ідею номера можна виразити так: "з коханими на розлучайтеся"; у темі війни ідею можна висловити "ніхто не забутий, ніщо не забуте". Ідея - це вивід, "життєвий урок", природно витікаючий з цілісного збагнення твору.

Тема і ідея мають бути глибокими, а не дрібними і бідними. Вони повинні хвилювати глядача, викликати інтерес. Лише таким чином можна вигадати художній твір, потрібний і цікавий глядачеві.

Драматургія - від грецького "драма" - дія. Це мистецтво побудови драматичної побудови. Це поняття уживається широко іншими видами мистецтва. Драматургія драматичного театру, кінодраматургія, драматургія музичного або хореографічного мистецтв мають спільні риси, закономірності. Але кожна з них має і свої специфічні особливості.

Драматург хореографічного твору, крім знання законів драматургії взагалі повинен мати чітке уявлення про специфіку виразних засобів, можливості хореографічного жанру. Вивчивши досвід хореографічної драматургії попередніх поколінь, він повинен повніше розкрити її можливості.

Давньогрецький філософ Аристотель (384 - 322 рр.. До н.е.) у своєму трактаті "Про мистецтво поезії" визначив поділ драматичної дії на три основні частини:

1) початок, або зав'язка;

2) середина, яка містить перипетії, тобто поворот або зміна в поведінці героїв;

3) кінець або катастрофа, тобто розв'язка, що складається або в загибелі героя, або в досягненні їм благополуччя.

Такий розподіл драматичної дії з найбільшого доповненнями, розробкою застосовне до сценічного мистецтва і в наші дні.

Ж.Ж.Новер в своїх "Листах про танець і балети" надавав важливе значення драматургії балетного спектаклю: "Всякий складний балет, який не представить мені абсолютно чітко і виразно зображену в нім дію, сюжет якої я можу спіткати, лише звернувшись до лібрето; балет, в якому я не можу виявити експозиції, зав'язки і розв'язки, є...простим танцювальним дивертисментом. Такий балет не здатний глибоко торкнутися мене, оскільки він позбавлений власної особи, дії, інтересу."

Карло Блазіс (1795 - 1878), один з найбільших педагогів і балетмейстерів, в своїй книзі "Мистецтво танцю" також ділить драматургію хореографічного вигадування на три частини: експозицію, зав'язку, розв'язку. Він підкреслює, що між ними необхідна бездоганна гармонія. У експозиції пояснюється вміст і характер дії. Експозиція має бути ясною, стислою. Дійових осіб слід представити з вигідного боку, але не без недоліків, якщо вони мають значення для розвитку сюжету. Далі Блазіс звертає увагу на те, що дія в експозиції повинна викликати наростаючий інтерес залежно від розвитку інтриги. Воно може розгортатися або відразу, або поступово. "Не обіцяйте надто багато спочатку, щоб чекання весь час наростало."

Блазіс підкреслював також доцільність введення в дію спектаклю окремих епізодів, що дають відпочинок уяві глядача і відволікаючих його увагу від головних персонажів. Він мав зважаючи на тут принцип контрасту в побудові спектаклю.

Драматургія балету - це конфліктний розвиток дії балетного спектаклю. У її основі - сюжетний і смисловий конфлікт, що закладений в певній життєвій ситуації, розвивається і вирішується впродовж музично-хореографічної дії.

Дія всякого танцю повинна розвиватися відповідно законам драматургії. Вони застосовуються незалежно від того, вигадується чи великий твір або фрагмент.

Основні частини танцювальної драматургії:

1) Експозиція. У ній дається характеристика обстановки, часу, місця дії, характеристика дійових осіб.

2) Зав'язка. Це початок дії. Тут герої знайомляться один з одним, між ними або між ними і якоюсь третьою силою виникають конфлікти.

3) Розвиток дії. Тут конфлікт, межі якого визначилися в зав'язці, знаходить напруженість. Складається з ряду рівнів. Кількість їх і тривалість, як правило, визначаються динамікою розгортання сюжету. Від рівня до рівня вона повинна наростати, підводячи дію до кульмінації.

4) Кульмінація. Найвища точка розвитку драматургії хореографічного твору. Тут досягає найвищого емоційного напруження динаміка розвитку сюжету, взаємовідношення героїв. У безсюжетному номері кульмінація повинна виявлятися відповідним пластичним рішенням, найцікавішим малюнком танцю, найбільш яскравим хореографічним текстом, тобто композицією танцю.

5) Розв'язка (фінал). Завершує дію. Розв'язка може бути або миттєвою, різко обриваючою дію (тоді вона стає фіналом), або навпаки, поступовою. Розв'язка - це підсумок вигадування, який глядач повинен усвідомити в процесі побаченого на сцені.

Всі частини хореографічного твору органічно зв'язані один з одним, подальша витікає з попередньої, доповнює і розвиває її. Лише синтез всіх компонентів дозволить авторові створити таку драматургію твору, яка б хвилювала, захоплювала глядача.

Закони драматургії повинні підкорятися основному задуму, основному завданню, що стоїть перед балетмейстером. Знання цих законів допомагає хореографові в роботі над вигадуванням, а також при аналізі вже створеного вигадування.

Драматург, що працює над хореографічним твором, повинен не лише викласти сюжет, вигаданий їм, але і знайти вирішення цього сюжету в хореографічних образах, в конфлікті героїв, в розвитку дії з врахуванням специфіки жанру. Тому частіше сам балетмейстер і є автором постановки, автором сценарію.