3. Танцювальні форми і жанри:

Жанри (з французької - вигляд, рід) - різновиди балетного спектаклю, визначувані особливостями його зв'язку з літературою, театром і музикою. Вони виражаються в специфічних межах його вмісту і форми. Оскільки балет, як правило, має сценарну (літературну, сюжетну) основу, то на балетні жанри накладають відбиток види, властиві літературі.

Жанри хореографії:

- драматичний

- ліричний

- епічний

Ці жанри рідко існують в чистому вигляді. частіше вони перехрещуються (лірико-епічний, лірико-драматичний).

Будучи виглядом театрального сценічного мистецтва. балет прийняв і його жанри:

- комедія

- трагедія

- драма

Хореографічна дія балету розгортається на основі єдності драматургії і музики. Отже, виникає:

- балет-п'єса

- балет-симфонія

За багатовікову історію танцювальне мистецтво накопило і відпрацювало певні прийоми, що дозволяють за допомогою властивої цьому мистецтву виразності передавати багатющу інформацію, яка складає вміст і емоційний заряд мистецтва хореографії.

Впродовж століть зазнали зміни і основні виразні засоби, мову, що роблять танець танцем. Тому сьогодні можна говорити про систему виразних засобів і норм, що історично склалася, складових мистецтво хореографії, що визначають його специфічні межі і право на самостійність в потоці мистецтв.

До виразних засобів танцю відносяться:

- характерні рухи

- композиційний малюнок

- жести

- пози, ракурс

- міміка

- манера виконання

- темп

- динаміка звучання

- пантоміма

- композиційний фрагмент

- композиційна деталь

- композиційний елемент

- образ

- пластична виразність

- гармонія руху і пози

4. Національні особливості розвитку танцю:

Танці завжди служили розвитку спілкування між людьми. Адже мова танцю умовна, тому він загальнодоступний, зрозумілий всім.

Кругові танці завжди і скрізь були першим вираженням мистецтва танців. І ціла прірва відокремлює від вишуканих танців цивілізованих країн це веселе, раптове, майже несвідомий потяг з'єднати свої руки і змішати свої рухи в загальне ціле.

Танець був і залишається невід'ємною частиною народних обрядів і свят. У Китаї, Індії і інших країнах Сходу з глибокої старовини були поширені музично-танцювальні і пантомімічні ритуальні вистави. Пізніше танцювальні пантоміми стали частиною народних вистав на святах, ярмарках. З народних обрядів склалися хороводи і інші обрядові танці ( цейлонський - вогню, норвезький - з факелами, слов'янські хороводи, що виконуються при тому, що "завиває берізки", плетінні вінків, запаленні костриць).

Хоровод - найпримітивніший танець - відвічний народний танець будь-якої країни і будь-якого народу. Старовинні танці хороводів продовжують жити в багатьох куточках земної кулі. Вся краса цих танців в їх наївності і нехитрості. Як би не називалися і під яким би виглядом не були ці танці хороводів, вони всі відрізняються веселістю і жвавістю виконання. Хоровод - інтернаціональний танець. Кожен народ розфарбовував його в свої власні фарби, відрізнялися образи і теми, але корінь був єдиний.

А далі починалася справжня творчість. Творчість, що направляється темпераментом, національним характером, менталітетом, природною обдарованістю і так званим "колоритом духу". Російські народні танці ніяк не сплутаєш з латиноамериканськими, танцювальна гарячність південців не перетинається з танцями-сангвініками північних народів.

Широти, де панує холод, населені племенами, вимушеними постійно боротися з суворістю клімату. Ескімоси, чукчі велику частину року похоронені в землянках під снігом і круглий рік оповиті звіриними шубами. Тому у них не могло народитися бажання веселитися за допомогою танців. Чим більш наближаємося до тропіків, тим помітніше позначається в танцях гарячий темперамент народностей, що живуть в теплом і жарком кліматі. Танці входять до складу їх домашнього ужитку. Це коханий ними спосіб розваг, на якому відбиваються і риси їх вдачі.

У Італії перше місце серед танців займав живий народний танець тарантела. У минулі часи існувало повір'я, що людина, укушена отруйним тарантулом, може вилікуватися лише танцюючи тарантелу до повної знемоги.

Проте - цікава деталь, підтверджуюча, що в кожному правилі є своє виключення: здавалося б, мало емоційні "холодні" англійці вважають за краще танцювати жигу! Загадка темпераменту! Можливо, що цей бурхливий танець є для них деякою компенсацією постійної внутрішньої напруги, викликаної вічним контролем над своїми відчуттями.

У кожного народу склалися свої танцювальні традиції, пластична мова, особлива координація рухів, прийоми співвідношення з музикою. У одних народів акцент руху збігається з сильною долею такту, в інших (наприклад, у угорців) - падає на слабку (рух, що синкопує). В одних побудова танцювальної фрази синхронна з музичною, в інших (наприклад, у болгар) - несинхронна; при 8-тактовій музичній фразі танцювальна фраза може будуватися на 7 або 6 тактах. Танці народів Західної Європи грунтуються на русі ніг (руки і корпус як би акомпанують). У танцях народів Середньої Азії і інших країн Сходу основне значення приділяється руху рук і корпусу.

На формування особливостей національного танцю вплинули і особливості побуту і найважливіший чинник розвитку - праця. Праця радісна і важка, праця колективна, така, що дає плоди, необхідні для життя людини. У танцях відбивався і сам трудовий процес, і характер відношення до праці.

Народ, що займалися полюванням, тваринництвом, узагальнювали в танці спостереження над тваринним світом. Образно і виразно передавалися характер і звички звірів, птиць, домашніх тварин: танець бізона у північноамериканських індійців, павича - в китайському і індійському танці, півня, гусачка - в російському. У народів, що займалися землеробством, виникали танці на теми сільської праці: білоруський - лянок, гуцульський - дроворубів, молдавський, - поама(виноград), узбецький, - бавовна. З появою ремісничого і фабричного праці виникали нові танці: українська - бондарів, естонська - шевців. Великий вплив на характер виконання надав і костюм. Так, плавності ходу російських і грузинських танцівниць допомагає довгу сукню, що прикриває ступні ніг. Характерне рух - відбиття по халяві в російською та угорською танці - обумовлюється наявністю жорстких чобіт.