Лекція № 10. Створення класичної хореографії.

1. Композиційні основи класичного танцю.

2. Робота балетмейстера по створенню хореографічного образу в класичної хореографії.

3. Малі форми класичного танцю.

1. Композиційні основи класичного танцю.

Композиція танцю складається з ряду компонентів, змістом яких є драматургія, музика, текст, малюнок, різні ракурси. Все це підпорядковане завданню передати думку і емоційний стан героїв через їх сценічну поведінку.

При створенні класичної хореографії необхідно дотримуватися основних законів побудови драматичного твору, які є обов'язковими як для сюжетних, так і для будь-яких безсюжетних хореографічних творів. Згідно з цим законом танець повинен поєднувати в собі в гармонійне співвідношення всіх п'яти частин драматургії: експозицію, зав'язку, розвиток дії, кульмінацію, розв'язку.

Вміння користуватися законами драматургії і правильно застосовувати їх - один із самих складних етапів в творчості балетмейстера. Від таланту, винахідливості, досвіду та майстерності хореографа, від його знання непорушних законів драматургії залежить створення яскравої, неповторної форми танцювального твору взагалі, та класичної в особливості.

Другим компонентом композиції класичної хореографії є музика, яка теж повинна відповідати законами драматургії. Звичайно, це може бути як академічна музика, що визначається за музичними жанрами та формами (опера, симфонія, соната тощо) або мелодійним, гармонійним принципам і інструментальному складу, так і класична музика (музика минулого, що витримала випробування часом і має аудиторію в сучасному суспільстві. Вже сьогодні в якості класичної музики сприймаються не тільки вершини високого музичного мистецтва, а й кращі зразки розважальних жанрів минулого: наприклад, вершини французької, віденської та угорської оперети XIX - початку XX ст., Вальси Іоганна Штрауса і т.п.) Можливо використовувати музику композиторів-академістів XX століття, що належать до авангардних течій (наприклад, Джон Кейдж або Карлхайнц Штокхаузен), які поєднують музичну традицію минулого з дуже різкою подачею тим самим створюючи саме конфлікт (гранично напружений діалог) музичного твору. Також цікавими можуть бути композиторські експерименти зі схрещуванням академічної музики з різними іншими традиціями, що робилися протягом усього XX століття: від створеного Джорджем Гершвіним гібрида класики і джазу до записів у супроводі симфонічного оркестру, що практикувалися багатьма рок-групами (наприклад, «Deep Purple», «Metallica», «Alice Cooper »,« Nightwish »,« Cradle of Filth »,« Lacrimosa »та інші), а також експериментів з нашаруванням вокальних і гітарних партій, яскравими зразками можуть служити «Богемська рапсодія», «The March of the Black Queen» і «Procession» групи «Queen».

Таким чином музичний матеріал даси балетмейстеру велику можливість створити на основі класичної лексики сучасну танцювальну мову, в яку він покладе свої думки, почуття, переживання, прагнення. Мовними засобами класичного танцю балетмейстери користуються для вираження змісту задуманого твору у формі монологів, діалогів, квартетів, кордебалету. Кожен рух, жест, поза здатні передати думку, почуття, глибоке переживання людини в дану мить. Там, де є танцювальна мова, повинна бути й танцювальна лексика. В балетах “Перлини” Жоржа Баланчіна, “Кармен” Матса Екка, “Священні Монстри” Сільві Гієм і Акрам Хана - танцювальна лексика і є змістом спілкування героїв, за допомогою якої розповідається сюжет балету, розкриваються образи й характери, а дії і вчинки дійових осіб посилююсть їх психологічно-емоційні портрети. Така танцювальна лексика називається хореографічним текстом. Вищими досягненнями балетного театру завжди були ті спектаклі, де хореографічний текст зрозумілий глядачу без попереднього прочитання лібретто, що пояснює зміст балету. (Наприклад, балет французького хореографа Жан Крістофа Майо “Ромео і Джульетта” на музику Сергія Прокоф'єва.)

Наступним компонентом композиції класичного хореографічного твору – це малюнок танцю. Кола, півкола, лінії, діагоналі, зигзаги, квадрати, трикутники - все це балетмейстер використовує в танцювальному малюнку. Найбільш яскравим прикладом використання малюнку у сучасному балеті є балет “Велика Служба” (Grand Mess) хореографа Уве Шольца.

Ракурс теж є виразним засобом. Від того, наскільки балетмейстер вміє користуватися ракурсами, часто залежить багатство чи убогість танцювального тексту, змістовність танцю, насиченість хореографічними образами призводить до яскравих змістовних танців і вистав. Цікавими до цієї теми є спогади великого радянського танцора і педагога Асафа Мессерера: «Дуже скоро я зрозумів, що саме по собі число балетних рухів обмежено. Це як алфавіт. І технічним арсеналом балетної лексики при завзятості опанувати нескладно.. У танці все залежить від глибини створюваного образу, від нескінченного пошуку фарб, ньюансіровкі каждго руху. Наприклад, в балеті всього чотири арабески, але кожен може мати сто відтінків!» Артист в свою чергу, отримавши хореографічний текст танцювальної партії і роз'яснення до акторського завдання, також неодмінно створює свою, глибоко індивідуальну форму, яка наповнює емоціями, перетворює танець у пластичну мову. Натхненним і живим постає перед нами артист з рухомим виразним обличчям, на якому відображаються всі рухи душі і найтонші відтінки внутрішнього світу людини, перебіг його думки, раптова чи послідовна зміна настроїв. У старій класичній школі були уроки, на яких танцівники вчилися акторській майстерності, розучували сцени і уривки з класичних балетів, що дійшли до того часу в недоторканності, з усім арсеналом умовних жестів, спеціально розробляли м'язи обличчя, його рухливість. Міміка поряд з іншими компонентами входить в текст, у композицію, створену балетмейстером.

Внутрішній погляд балетмейстера - це своєрідний фільм, де звучить музика, виникають спершу смутні пластичні асоціації, потім вимальовується цілісний танець і, нарешті, балет з усіма його подіями, образами. Коли створюється великий балет, в уяві хореографа представляється насамперед логічний розвиток характерів героїв в обумовлених сюжетом діях і вчинках. А так само в уяві балетмейстера бачиться декоративне оформлення, кольори, і форма костюмів, реквізит, сценічне оформлення.