94. Форми тоталітарних режимів.

Формами прояву тоталітарного режиму є комунізм, сталінізм, фашизм, нацизм та інше. Історично першою формою тоталітаризму є комунізм радянського типу, сформований після 1917р. У 1922 р. В Італії був встановлений такий вид тоталітаризму, як фашизм. В Німеччині виникає новий суспільний устрій – націонал-соціалізм котрий мав чимало спільних рис з фашизмом та радянським комунізмом.

Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї спільного майна, суспільства загальної рівності та свободи^[1].

В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на пріоритеті інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізмі починається зі скасування приватної власності на засоби виробництва, її експропріації.

Комунізм як суспільна ідея набув популярності по-перше у країнах Західної Європи (особливо у Франції) в середині 19 століття у колах інтелігенції та декласованної міської бідноти під час так званих «буржуазних революцій». Ідея комунізму як політичного руху була сформульована К.Марксом і Ф.Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії» в 1848 році та в пізніших працях. У прогнозній складовій «Теорії комунізму» під комунізмом розуміють такий ідеальний стан «суспільства майбутнього», коли всі люди, члени суспільства будуть ставити суспільні інтереси вище за власні, розуміючи вирішальну роль суспільства у їхньому житті.

• Безкласовий стан суспільства (див. первісний комунізм, докласовий або достановий суспільний лад)

• Лад соціальної організації суспільства, в якому суспільство є власником усього майна. В реальності — держава є власником усього майна. Держава також планує і контролює економіку під структурою однопартійного політичного уряду. (Наприклад політика «віськового комунізму» під час Громадянської війни 1918–1921)

• Теоретична концепція майбутнього безкласового суспільства, бездержавної суспільної організації (див.марксизм, «науковий комунізм»), що ґрунтується на спільному володінні засобами виробництва й може розглядатися як відгалуження соціалізму. Він виходить з принципу: «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами».

• Політичне утопічне вчення та програма політичних партій і рухів, що безпосередньо походить з цієї концепції.

Сталінізм — система державного управління і сукупність державноїполітичної системи й ідеології, що виникли в результаті розвитку політичної системи більшовиків, започаткованої Жовтневим переворотом 1917 року, що одержала назву по імені Йосипа Сталіна. Різновид тоталітарного режиму.

У сучасній історіографії визначилася тенденція максимально локалізувати усі злочини більшовизму, пов'язавши їх зі Сталіним. Тим часом, якщо, навпаки, розташувати епізоди більшовицького терору у хронологічній послідовності, виявиться, що терор прямо випливає з марксистсько-ленінської ідеології і прямим попередником і спільником Сталіна з перших днів радянської влади був Володимир Ульянов (Ленін).^[1]

Сталінізм характеризується пануванням авторитарно-бюрократичних методів управління державою і суспільством, злиттям партійних і державних органів влади, жорстким ідеологічним контролем над суспільством і особистістю, застосуванням репресивних методів примусу проти ворогів і опонентів існуючого ладу і правлячого режиму.

За деякими відомостями, термін Сталінізм був вперше використаний Лазарем Кагановичем в позитивному сенсі. У СРСР термін почав офіційно використовуватися в негативному сенсі з початком політики гласності.

Фаши́зм (італ. fascismo, від італ. fascio — зв'язка, об'єднання) — спочатку самоназва правого руху в Італії під Беніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр. Уже в 1920-і роки, супротивники фашизму поширили поняття на інші праві, авторитарні, тоталітарні інаціоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, в тому числі на німецький націонал-соціалізм.

Фашизм — форма правління та радикальна авторитарнаімперіалістична націоналістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни і панування. Фашизм зазвичай описується як "ультра праві",^[1][2] хоча, деякі автори акцентують увагу на тому, що знаходження розміщення фашизму на звичайному поділі політичного спектру лівий-правий є важким.^[3]

В точному значенні, фашизм — феномен політичного життя Італії20-40-х рр. XX ст.

З 30-х рр. поняття «фашизм» стало поширюватись і на інші режими: націонал-соціалістичний в Німеччині (нацизм), військово-фалангістський в Іспанії (Іспанська фаланга), військово-поліцейський в Португалії тощо. В будь-яких своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий «новий порядок» та жорсткі засоби його утвердження. Фашизм у владі опирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає монопольною), підконтрольні владі профспілки і незаперечний авторитет «вождя», «дуче», «каудільо», а також на масовий ідеологічний і фізичний терор.

Ознаки фашизму як ідеології, політичного руху і соціальної практики:

• фашисти зазвичай мають тверду позицію проти будь-якого розділу зв'язку політичних поглядів на лівий-правий спектр, вважаючи його недостатнім для опису своїх переконань.^[13][14]

• обґрунтування переваги і обраності однієї, обраної в силу цього панівної нації (під нацією, як і під державою, розуміється один індивід (як правило, масштабів культу особи), або їх невеличка група, що триває історично і об'єднаних однією ідеєю сильної особистості, мілітаризму, тоталітаризму, постійної війни, і панування) дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин^[15][16], класів,^[17] рас, індивідів,^[17] груп індивідів (бо можуть мислитись лише в державі),^[17] суспільств,^[17] партій,^[17] профспілок^[17] і тд.. Антиіндивідуалізм.^[18] Особиста позиція в колективі, наприклад, національного характеру, етнічного, расового або соціальних класів, або щодо організацій громадянського суспільства — пригнічується.^[19]

• утвердження насилля і терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакодумства^[20]; Нижче наведене висловлювання Ренана, Муссоліні вважає передфашистським: "Розум,знання — продукти Людства, але це химера — бажати розуму безпосередньо для народу і через народ"; "Для існування Розуму зовсім немає необхідності, щоб він був загальним надбанням".^[21] Позитивне ставлення до насилля.^[22]

• насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, однопартійності тавождизму^[23][24] Фашизм можна розглядати як крайню форму колективізму;

• заперечення демократії та відкритості влади^[25][26];

• мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань, і війна як обов'язок^[27][28].^[29] Фашизм рясно користується популістською термінологією: заклики до героїчних масових сил, щоб відновити славу минулого, і вимагає вірності єдиному лідеру, який, як правило, досягає масштабів культу особи.

• проти ліберальних доктрин.^[30] Фашистське розуміння "влади" не має нічого спільного з поліцейською державою.^[22]

Національний соціалізм, або ж Націонал-соціалізм (нім. Nationalsozialismus, скорочено нацизм) — політична ідеологія, яка була економічною і політичною доктриною Третього рейху, має багато спільного із фашизмом і зазвичай класифікується як один з його різновидів. Фашизм використовується для позначення широкого спектру політичних рухів, що існували в різних країнах, тоді як термін «націонал-соціалізм» застосовують лише у зв'язку з нацистською партією і Третім рейхом.

Найповнішого втілення ці ідеї набули в ХХ-му столітті в Німеччині під час диктатуриНаціонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (1933—1945) на чолі зАдольфом Гітлером. Близькі до націонал-соціалістичного рухи були засновані в Англії в 1932 Освальдом Мослі й у 1962 Коліном Джорданом, у 1967 був створений Національний фронт. У СШААмериканська націонал-соціалістична партія була створена в 1958 Джорджем Лінкольном Росквеллом. В МосквіРосійська Націонал-соціалістична партія (РНЕ) була створена в 1990.

Перший систематичний і критичний аналіз націонал-соціалізму як тоталітарної системи, порівняння його з іншою антигуманною системою — його «антиподом-двійником» комунізмом, був зроблений в праці німецько-американської політолога, соціолога і філософа Ганни Арендт — «Походження тоталітаризму»