36. Особистість як суб’єкт політики.

Суб'єкти політики - це індивіди і соціальні верстви й спільності, а також організації, об'єднання безпосередньо більш-менш свідомі, що беруть участь у політичній діяльності.

Ступінь політичної активності окремих особистостей, їхній вплив і форми участі в політичній діяльності суттєво відрізня­ються. Залежно від соціальних ролей, що їх відіграють у полі­тиці особистості, виокремлюють таку їх типологію.

1. Пересічний громадянин, який має статус предмета політи­ки, тобто не виявляє активності, не цікавиться політикою і не впливає на неї.

2. Громадянин, який е членом суспільно-політичної орга­нізації, руху, опосередковано залучений до сфери політичної практики саме завдяки членству в згаданих організаціях.

3. Громадянин — член політичної організації (партії), який бере безпосередню участь у діяльності останньої. При цьому сту­пінь його участі в зазначеній діяльності залежить від його праг­нень, інтересів і можливостей, зумовлених суспільною вагою цієї організації та соціальною роллю в ній громадянина.

4. Громадський, особливо політичний, діяч.

5. Професійний політик, для якого політична діяльність є джерелом існування й змістом життя.

6. Політичний лідер — інституйований, духовний, інтелекту­альний, формальний або неформальний, який має певний автори­тет у суспільстві та своїй спільноті.

Роль особи як суб’єкта політики визначається і виявляється на соціальному, інституційному і персоніфікованому рівні.

Соціальний рівень. Кожна особа є передусім членом певних соціальних спільностей — класових, етнічних, демографічних, професійних тощо. Соціальна приналежність, навіть тоді, коли вона несповна або й зовсім не усвідомлюється особою, впливає на її політичну поведінку, спонукає до поведінки як представника тих чи інших соціальних спільностей. Глибинні мотиви політичної поведінки пов’язані з класовою і соціально-професійною приналежністю особи, яка визначається такими соціально-економічними чинниками як відношення до власності на засоби виробництва, місце в системі суспільного поділу праці, спосіб одержання та розмір доходу. Ця об’єктивна соціальна приналежність детермінує умови індивідуального існування особи, а значить, ту чи іншу її політичну поведінку.

Інституційний рівень. З метою задоволення своїх соціальних інтересів особа стає членом певних об’єднань — політичних партій, громадських організацій, долучається до суспільно-політичних рухів тощо. Беручи участь у їх діяльності, вона виступає суб’єктом політики також на інституційному рівні. І тут її політична діяльність може зумовлюватись самим фактом приналежності до цієї інституції, що, в свою чергу, має свої політичні інтереси та ідеологію, а також тим місцем або посадою, яку вона в ній займає.

Персоніфікований рівень. Кожна особа є громадянином якоїсь держави і як така має виконувати певні обов’язки, реалізовувати свої громадянські права — брати участь у виборах, референдумах, демонстраціях, мітингах тощо. На цьому рівні особа є безпосереднім суб’єктом політичної практики. Тут найяскравіше проявляється природа політики, яка здійснюється звичайними людьми і для людей.

Кожна особистість об’єктивно зацікавлена у способі органі­зації та функціонування держави, оскільки остання завжди мо­же захистити її, гарантувати, розширити чи обмежити її права. Отже, особистість багато в чому залежить від держави, яка ви­значає умови й способи реалізації інтересів особистості: як чле­на стану, суспільної групи, сім’ї та ін.

Держава, по суті, виступає основним носієм процесу соціалі­зації особистості через ідеологічне виховання, політичну індок- тринацію, добір політичних кадрів. Вона сприяє формуванню державної свідомості особистості. (Остання характеризується знанням своїх основних обов’язків громадянина, прав і потен­ційних можливостей участі в політичному житті суспільства за допомогою представницьких органів, інститутів вивчення гро­мадської думки і т. ін.)

Рівень державної свідомості залежить від багатьох чинни­ків: ступеня демократизму суспільства, його політичної культу­ри й ментальності, статусу суспільної групи, до якої належить особистість, і т. ін.

Підсумовуючи, зазначимо, що особистість, якщо вона бажає жити у правовій демократичній державі, мусить займати актив­ну життєву позицію й намагатися бути не лише об’єктом, а й суб’єктом політики.