26. Ознаки політичної напруги та політичної кризи

((((Політична криза — це ситуація в державі, яка склалася через неможливість узгоджених дій між політичними силами, наслідком чого є припинення всіх законотворчих процесів і ослаблення державного контролю.)))

Якщо політична діяльність – це суб’єктивний фактор політичного процесу, то політичний розвиток відображає об’єктивні зміни у політичному житті та характеристики цього процесу. Слід відзначити, що декларовані цілі політичної діяльності і наявні результати політичного розвитку часто не співпадають, навіть, як стверджував М.Вебер, регулярно опиняються у парадоксальному відношенні один до одного. Це пов’язано з виключною складністю суспільного організму, а також з ірраціональною сутністю суб’єктів політики – як особистостей, так і надіндивідуальних утворень – держав, націй, партій тощо. Втім, політична діяльність все ж таки значною мірою позначається на характері політичного розвитку. Перевага в діях суб’єктів політики консервативних, реформістських або революційних елементів, толерантності або конфліктності спрямовує об’єктивні процеси у відповідний бік, надає їм характерного забарвлення.

Об’єктивний політичний розвиток може здійснюватись в еволюційних (поступові зміни) або революційних (стрибкоподібних) формах. За напрямком змін ці форми можуть характеризуватись як реформація (реформи) і контрреформація, революція і контрреволюція. Еволюційні зміни можуть спливати як за умов політичної стабільності, так і за умов політичних криз та конфліктів. Зрозуміло, що революційні зміни характеризуються поняттями кризи і конфлікту .

Політична стабільність (лат. stabіlіs – сталість, незмінність) – одна із сторін соціальної стабільності, що характеризується таким станом співвідношення соціальних груп і політичних сил, при якому жодна із них не може істотно змінити політичну систему в своїх інтересах, тобто забезпечується її статус-кво (лат. status quo – існуюче становище). Стабільність означає нормальне функціонування політичної системи, всіх її інститутів, відсутність збоїв у механізмах державної влади, її достатню авторитетність. Вона виявляється також у виконанні законів, використанні відносно мирних, ненасильницьких форм політичної боротьби.

Слід розрізняти динамічну і стагнаційну (лат. stagnum – стояча вода) стабільність. Для першої характерна здатність справлятися з анархією, налагоджений механізм періодичного оновлення політичної системи, гра різних політичних сил, забезпечення політичної спадкоємності. Основою такої стабільності є наявність сильного середнього класу. Другій притаманні репресивні методи, усунення будь-якої опозиції, утвердження одноманітності в усіх сферах життя.

Політична криза характеризується, перш за все, станом політичної напруги. Її характерні ознаки такі: поширення у населення настроїв незадоволення існуючим становищем; втрата довіри до влади і відчуття безпеки, атмосфера масового неспокою і збудження; масові дії стихійної та організованої суспільно-політичної активності, різноманітні форми громадянської непокори.

Політична криза є наслідком конфліктного протистояння сторін у політичній боротьбі, яке своєчасно не розв’язується. Цей процес проходить певні стадії. Перша – передконфліктна ситуація. Конфлікт визріває на фоні більш загостреного зіткнення інтересів протилежних сторін, але ще не виявляється. Друга – конфлікт у неприхованому вигляді. До нього призводять якісь суттєві прорахунки політичної влади, або свідомі дії екстремістських, непримиримих сил. Якщо конфлікт не вдається погасити, наступає третя стадія – поглиблення, ескалація конфлікту. Розширюється зона конфлікту, скорочуються можливості взаємних поступок, відбувається перехід до більш жорстких, іноді насильницьких і збройних форм боротьби. Наявними є значні збої в функціонуванні політичної системи, одним з проявів яких може бути урядова криза. Заключна стадія полягає у виявленні результатів впливу конфлікту на суспільно-політичне життя (зміна панівного режиму, зміна еліти тощо).

Суспільно-політичні конфлікти характеризуються рівнем, масштабами, гостротою, сферою виникнення та іншими критеріями. Так, розрізняються три типи: конфлікти інтересів (боротьба навколо матеріальних інтересів різних соціальних верств); цінностні конфлікти (боротьба навколо ідеалів, що вважаються правильними і важливими – “свобода”, “рівність”, “справедливість”, “незалежність” тощо); конфлікти ідентифікації – коли суб’єкти ототожнюють себе з певною групою, а не з суспільством в цілому (міжетнічні, міжконфесійні та ін.). Виокремлюються також горизонтальні (тобто між індивідами, групами, класами) і вертикальні (між суб’єктами і об’єктами політичної влади) конфлікти.

Отже, політична система є не тільки сталими інституціями, а й динамічним, соціально конфліктним і змагальним процесом, у якому беруть участь різнорідні соціальні спільності і політичні суб’єкти. Функціональна рівновага і легітимізована стабільність політичних систем досягаються в результаті динамічно протікаючої політики і у відносно тривалому часовому інтервалі.

Ознаки кризи. Попередній аналіз літератури здивував мене тим, що феномен політичної кризи залишається значно менше вивченим як на теоретичному, так і на емпіричному рівні, ніж проблема стабільності чи конфлікту. Тому далі, при аналізі ознак кризи я піду шляхом виокремлення ознак політичної стабільності, які розроблені глибше, надавши їм протилежного значення.

Узагальнений перелік ознак політичної стабільності, що існує в літературі поданий нижче:

● відсутність насилля;

● тривале існування уряду ( інститутів влади);

● наявність легітимного конституційного (політичного) режиму;

● відсутність структурних змін;

● регулярність потоку політичних взаємодій;

● сукупність макропоказників, що свідчить про сталий розвиток суспільства.

Перелічені ознаки стабільності стосуються різних властивостей різних об’єктів. Тому 1, 4, 5, 6 характеристики є макропоказниками, що вказують на стабільність політичної системи, а 2,3 є мікро-показниками, які стосуються окремих елементів системи. Вони є визначальними для цих об’єктів, але не критичними для системи в цілому.

Достатні та необхідні умови кризи. Повертаючись до ознак кризи ми повинні пам’ятати про дві речі: 1) стабільність як і криза, є характеристикою стану певних об’єктів. Тому коли ми говоримо про кризу, ми повинні визначити об’єкт, який зазнав кризи, а потім визначити, як цей об’єкт опинився у стані кризи; 2) відсутність стабільності певного об’єкта автоматично не означає кризу даного об’єкта.

Якщо ми надамо негативних значень переліченим вище ознакам стабільності, то найбільше, на що вони будуть вказувати, буде нестабільний стан певного об’єкта чи системи в цілому.

Отже, наявність випадків політичного насилля (політичні вбивства, замахи, теракти, перевороти тощо), не тривале існування інститутів влади (уряду, парламенту, президента), відсутність легітимної влади, наявність структурних змін, є проявами загроз, що можуть бути визнані ознаками політичної нестабільності або політичної напруги, іншими словами, достатніми умовами кризи.

Якщо сукупні макропоказники матимуть негативне значення (добробут населення менший, ніж соціальна мобілізація, високі показники економічного занепаду, несправедливий розподіл доходів, невисока накопичувальна та розподільна здатність уряду), то вони свідчитимуть про загрозливі тенденції для всієї політичної системи. Проте, щоб нестабільність переросла у кризу, потрібні додаткові або необхідні умови. Ці умови, на мій погляд, пов’язані з поведінкою суб’єктів, що безпосередньо приймають політичні рішення, тобто еліт. Неефективність дій політичного керівництва у нестабільній ситуації є необхідною умовою кризи. Це вказує на те, що криза може бути визначена не за фактом, а за наслідками.

Отже, зовнішньою ознакою кризи, тобто такою, яку ми можемо спостерігати ззовні, буде нездатність політичного керівництва приймати ефективні рішення і тим самим контролювати хід подій.

Підсумовуючи, відзначимо:

● Криза є складним явищем, для виникнення якої потрібен збіг достатніх і необхідних умов.

● Достатніми умовами кризи є політична нестабільність/напруга.

● Необхідними умовами кризи є неефективність дій (прийняття рішень) політичного керівництва у нестабільній ситуації.

● Криза є суб’єктивно – зумовленим явищем, тому може бути спровокована \ створена штучно.

● Криза може бути подолана ефективними діями політичного керівництва, або поглиблена, і призвести до колапсу чи розпаду об’єкта.

Наслідки кризи. Криза не є останньою фазою політичного циклу. Криза може бути подолана, якщо політичне керівництво, що відповідає за діяльність того чи іншого інституту (об’єкта), виявляє здатність приймати ефективні рішення, що нейтралізують загрозу зміни визначальних характеристик даного об’єкта. Якщо ж політичне керівництво не виявляє здатності запобігти зміні всіх визначальних характеристик, наступає розвал (breakdown) або колапс об’єкта. Коли ж одна чи декілька визначальних характеристик об’єкта зазнають вимушеної зміни, тобто коли політичне керівництво нездатне відвернути такі зміни, ми матимемо форму нестабільності, яку можна визначити як трансформація об’єкта.

Отже наслідки кризи можуть бути функціональними, якщо об’єкт (керівництво) здатний відновити стабільність, частково функціональними, коли об’єкт трансформується, але зберігає визначальні характеристики, і дисфункціональними – коли настає розпад або вимушена зміна всіх визначальних характеристик об’єкта.