7.Види та напрями політики.

Знання про зв'язок політики з іншими сферами суспільного життя конкретизує виокремлення та з'ясування особливостей різних її видів. У найбільш загальному вигляді за спрямованістю політика кожної окремої держави поділяється на внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика — це діяльність держави та інших політичних інститутів, яка охоплює різні сфери суспільного життя і спрямована на збереження, реформування або докорінну зміну існуючих суспільних відносин. Основні види внутрішньої політики розрізняються залежно від найважливіших сфер суспільного життя. Такими видами є економічна, соціальна і культурна політика. Кожен із цих видів політики спрямований на регулювання певного виду суспільних відносин і, в свою чергу, складається з ряду різновидів. Так, економічну політику складають промислова, аграрна, фінансова, інвестиційна, структурна, науково-технічна, зовнішньоекономічна та інші різновиди політики. Основні різновиди соціальної політики розрізняються залежно від груп соціальних спільностей як її об'єктів. Такими різновидами є політика соціального партнерства, спрямована на регулювання відносин між суспільними класами, етнічна, або національна, демографічна, молодіжна, пенсійна, регіональна політика тошо. Галузевими різновидами соціальної політики є житлова, політика у сфері охорони здоров'я, освітня політика. Культурна політика охоплює сферу духовного життя суспільства. її різновидами є, наприклад, політика в галузі мистецтва, у сфері науки та освіти. Існують різновиди внутрішньої політики, що певною мірою є проміжними між її основними видами. Так, податкова політика проміжна між економічною і соціальною, освітня — між соціальною і культурною. За повнотою охоплення сфер суспільного життя та впливом на суспільство можна виокремити такі різновиди політики, як оборонна, екологічна, у сфері науки. Остання за своїм технічним аспектом найближча до економіки, за гуманітарним аспектом — до соціальної і особливо духовної сфер суспільного життя. Виокремлення економічної, соціальної і культурної політики залежно від основних сфер суспільного життя ставить питання про існування та специфіку, так би мовити, «політичної політики», тобто такої, що здійснюється в політичній сфері. «Політика «політики» або політика у політичній сфері, — пише російський дослідник А. А. Беляев, — спрямована на регулювання відносин між громадянами і соціальними спільностями з приводу передусім державної влади. Вона також може бути поділена на політику державно-адміністративного будівництва й політику громадських організацій і рухів у сфері владно-політичних відносин»15. «Політика політики» стосується насамперед організації державної влади і партійного будівництва. Основою виокремлення різних видів політики можуть бути не тільки їх об'єкти, а й суб'єкти — індивіди, різноманітні соціальні спільності та політичні організації. Головним із цих суб'єктів є держава, а тому державна політика й виступає найважливішим видом політики. Залежно від інституціональних складових держави вона може поділятися на політику уряду, глави держави, парламенту, окремих міністерств тощо. Свої особливості має політика політичних партій та їх різних об'єднань (виборчих блоків, урядових коаліцій тощо), громадсько-політичних організацій — профспілок, молодіжних, жіночих та інших об'єднань. Кожен із суб'єктів певною мірою самостійно визначає свою позицію щодо здійснення того чи іншого виду внутрішньої політики. Що стосується зовнішньої політики, спрямованої на регулювання відносин з іншими державами та міжнародними організаціями, то її суб'єктом у стосунках з цими державами та організаціями в цілому виступає лише держава. Жодна інша політична організація країни не може бути самостійним суб'єктом зовнішньої політики й виступати від імені держави в цілому. Залежно від масштабності та тривалості цілей політику можна поділити на стратегічну і тактичну, або поточну. Стратегічна політика зорієнтована на вибір найбільш значущих цілей розвитку суспільства в цілому або його окремих складових, визначення найважливіших напрямів, методів і засобів їх досягнення й розрахована на відносно довготривалий період. Тактична, або поточна, політика — це політична діяльність у кожній конкретній ситуації, спрямована на реалізацію поставлених стратегічних цілей. Вона підпорядковується стратегічній політиці й передбачає гнучкість, оперативність у застосуванні методів і засобів.

**

Види політики

Розрізняють політику внутрішню і зовнішню. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави, її структур і органів державної влади з регулювання взаємодії людей усередині країни. Залежно від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, внутрішню політику можна класифікувати на:

• економічну політику;

• національну політику;

• соціальну політику;

• демографічну політику;

• культурну політику;

• аграрну політику;

• науково-технічну політику;

• екологічну політику;

• військову політику, або оборонну політику;

• антропологічну політику.

Національна політика являє собою науково обґрунтовану система заходів, спрямованих на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин^[5].

Зовнішня політика — діяльність держави на міжнародній арені, що регулює її стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, зарубіжними партіями, іншими громадськими об'єднаннями, міжнародними організаціями. Зовнішньополітичний курс будь-якої держави визначається, головним чином, характером її внутрішньої політики, і в водночас істотно впливає на внутрішню політику. Зрештою і внутрішня, ізовнішня політика вирішують одну задачу — збереження і зміцнення існуючої в державі системи суспільних відносин.

За пріоритетами політика поділяється на нейтральну, відкритих дверей, національного примирення, компромісів; за змістом і характером — на прогресивну і реакційну, на науково обгрунтовану і волюнтаристичну тощо.