42. Політична психологія:визначення, зміст, головні проблеми.

Політична психологія — це сукупність почуттів, настроїв, емоцій, волі, думок, особливих рис характеру індивідів і соціальних спільностей, що виражають їх ставлення до політичних інститутів, здійснення влади.

Зміст політичної психології індивідів і соціальних спільностей виявляється в їх політичній поведінці. Зміст і функціонування політичної психології зводилися до сприйняття і впровадження у свідомість мас ідеологічних стереотипів і штампів. Відповідність їм оголошувалася змістом політичної психології. Остання перетворювалася на служницю, бідну родичку політичної ідеології, яка, по суті, не мала свого обличчя та призначення. Будь-які спроби обґрунтувати її самостійність, особливу роль у політичному житті оголошувалися відходом від "наукової теорії", відчужувалися у духовній і практичній діяльності мас. Політична психологія має певну структуру. Вона містить політичні потреби, інтереси, почуття, настрої, традиції тощо. Політичні потреби є базовим елементом політичної психології. Це ті потреби, задоволення яких пов´язане зі здійсненням влади. Вони можуть лише тим чи іншим чином стосуватися влади, а можуть виявлятися безпосередньо у прагненні до її завоювання і здійснення. Політичні інтереси — це усвідомлені політичні потреби. Вони є реальними причинами дій учасників політичного процесу. Залежно від відмінностей у політичних інтересах одні й ті самі явища політичного життя можуть по-різному сприйматися його учасниками, що формує відповідні політичні почуття, настрої, емоції тощо, отже, й відповідну політичну поведінку. Політичні настрої є станом почуттів щодо політичних явищ і процесів. Настрої містять як емоційні, так і раціональні елементи і справляють значний вплив на політичну поведінку людей. Вони найбільш динамічно й чутливо відображають вплив економічних і соціальних чинників на політику.

На відміну від настроїв політичні традиції є найбільш стійкою складовою політичної культури. Це усталені норми політичної поведінки, політичні цінності, ідеї, звичаї тощо, які передаються від покоління до покоління. В традиціях концентруються ті елементи політичного досвіду, які об´єктивно відповідають інтересам і цілям суспільства, визнаються ним і закріплюються як нормативні настанови. Змінюються вони або поступово (в процесі довготривалого суспільного розвитку), або швидко (в періоди докорінних суспільних перетворень, коли на зміну усталеним приходять інші ідеї і цінності).

Характерні особливості

формується в процесі політичної діяльності на основі взаємодії суб'єктів політики; віддзераклення політичних подій і процесів має фрагментарний характер (буденний, поверховий); орієнтація переважно на повсякденні, а не перспективні стратегічні інтереси людей; формується під впливом дії різних ідеологій; здатна швидко змінюватися відповідно до зміни політичних умов.

43. Політичний процес: зміст поняття, суб’єкти політичного процесу

Під політичним процесом розуміють сукупну діяльність суб'єктів політико-владних структур, партій, соціально-класових груп, еліт та окремих осіб, завдяки якій забезпечуються функціонування і розвиток політичної системи.

Політичний процес охоплює різноманітні види політичної діяльності в рамках політичної системи, а також у взаємодії з іншими суспільними системами. Він включає такі види діяльності: політичну участь і професійну політичну діяльність.

Політична участь передбачає масові акції з метою формування певних позицій, вимог, настроїв, а також формування державних і муніципальних органів влади. Це, зокрема, участь у виборах, референдумах, демонстраціях, маніфестаціях, мітингах, зборах тощо.

Професійна політична діяльність включає розробку правових норм та управління різноманітними політичними інститутами. До неї належать парламентська, державно-управлінська, муніципально-управлінська діяльність, партійний менеджмент і виборчий маркетинг. Професійна політична діяльність забезпечує створення і вдосконалення політичних інститутів та регулювання і вдосконалення суспільних відносин.

За вектором суспільного спрямування політична діяльність може бути інноваційною (зорієнтованою на впровадження нових політичних інститутів), стабілізуючою (спрямованою на збереження всього цінного в наявних структурах, недопущення деструктивних змін), консервативною (націленою на збереження старих інститутів і форм взаємодії), реакційною (зацікавленою у відновленні інститутів минулого).

Суб'єктами політичного процесу є окремі особи і соціальні групи. Особа виступає як учасник політичного процесу, представник якоїсь групи або як громадянин, наділений політико-правовою суб'єктністю. Виділяють кілька рівнів політичної суб'єктності особи: громадянин, що бере участь у політиці через виконання громадських обов'язків або через громадську організацію; член політичної партії; громадсько-політичний діяч; депутат; політичний лідер.

Груповим суб'єктом політики може бути будь-який елемент соціальної структури (етнонаціональної, соціально-класової, професійної, територіальної, конфесійної), який усвідомлює власні групові інтереси і намагається їх реалізувати на рівні політичної влади, а також групи тиску, громадські організації, політичні партії та владні структури різного рівня (державного, регіонального, місцевого).

Залежно від сили впливу суб'єктів на процес прийняття політичних рішень суб'єкти політики поділяються на первинні (базові), вторинні і безпосередні.

До первинних суб'єктів політики належать соціальні групи, етноси, класи, територіальні, демографічні, професійні й релігійні об'єднання, які, по-перше, виникли природно-історичним шляхом, спонтанно, а не внаслідок цілеспрямованої дії; по-друге, виражають власні інтереси (соціально-економічні, територіальні, професійні й культурні) не прямо, а опосередковано, через політичні організації; по-третє, створюють різноманітні політичні організації, надають їм усіляку підтримку; по-четверте, через власні соціальні інтереси визначають зміст і вектори сучасної політики, забезпечують утвердження принципу політичного плюралізму.

Серед цих суб'єктів найвпливовішими у політичному житті є етноси, нації та соціально-класові групи.

Вторинні суб'єкти створюються як специфічні інститути здійснення влади або впливу на неї задля захисту інтересів базових суб'єктів, реалізації їхніх цілей і цінностей. Ці суб'єкти мають специфічні політичні інтереси щодо здобуття і здійснення державної влади. До вторинних суб'єктів політики належать групи тиску і партії. Групи тиску включають усі об'єднання громадян (профспілки, промислові й торговельні асоціації, культурологічні товариства тощо), які безпосередньо не борються за владу, а обстоюють власні інтереси при здійсненні політики. Різновидом груп тиску є лобістські групи.

До безпосередніх суб'єктів політики належать керівники органів політичної влади, партій і громадських організацій, які беруть безпосередню участь у прийнятті й виконанні політичних рішень.

Суб'єкти політики мають як відкриті, так і приховані групові інтереси. Останні характерні для таких груп, як кліки, мафії, клани.

Кліка — це мала група, що намагається шляхом закулісних дій зайняти панівне становище у певній політичній структурі (партії, групі тиску, уряді). Скажімо, партійний лідер і його найближче оточення мають найбільший вплив у партії незалежно від того, що це оточення за офіційним статусом може поступатися іншим впливовим угрупованням цієї організації.

Мафія як строго ієрархізована і глибоко законспірована організація намагається досягти користолюбних цілей у рамках не тільки якоїсь організації, а й усього суспільства. Для цього вона використовує як законні, так і незаконні засоби. На відміну від звичайної організованої злочинності мафія може займати провідне місце в політичній системі (особливо в олігархо-клановій).

Політичний процес в Україні спрямований на розбудову інститутів незалежної держави та їх демократизації. Однак реформування політичної системи в Україні проходить повільно і незбалансовано, внаслідок чого сповільнюються процеси реформування в інших сферах суспільного життя, насамперед в економічній.

В Україні ще не сформовано нової соціальної структури, суб'єкти якої були б зацікавлені у сучасній цивілізованій політичній системі. Основним активним політичним суб'єктом є олігархічні угруповання, які намагаються використати інститути політичної влади для власного збагачення.

Середній клас, наявність якого, як показує досвід цивілізованих країн, є найголовнішим чинником політичної стабільності в суспільстві, в Україні є нечисленним. Основу його становлять дрібні та середні підприємці, а також частина інтелігенції (здебільшого представники престижних сьогодні професій).

Отже, така соціально-класова структура українського суспільства не дає змоги забезпечити рівне представництво соціальних груп у правлячій еліті й контреліті.

Політичний процес в Україні на сучасному етапі характеризується прискоренням процесу демократизації. Але незба-лансована політична система провокує конфлікти насамперед між інститутом Президента і урядом, а також між урядовою коаліцією й опозицією. Крім цього, посилилися конфлікти між політико-владними інститутами і різними соціальними групами з приводу справедливого розподілу ресурсів і встановлення цивілізованих соціальних стандартів у сферах нарахування зарплат, пенсій, надання адміністративних послуг.