
- •2. Базові типи політичної культури (г.Алмонд, с. Верба).
- •3. Взаємовідносини держави і громадянського суспільства за різних політичних режимів.
- •4. Виборча система сучасної України.
- •5. Виборчі технології: зміст та сучасні форми.
- •6. Види політичної стабільності.
- •7.Види та напрями політики.
- •8. Визначення тоталітарного режиму його головні риси.
- •9. Ґенеза та еволюція поняття «геополітика».
- •10. Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на політику.
- •11. Головні функції політичних систем.
- •13. Громадянське суспільство: сутність і структурні компоненти.
- •14. Демократичні політичні режими.
- •Типологія демократичних систем
- •15. Джерела і види легітимності влади.
- •16. Засоби боротьби з тероризмом.
- •18. Зовнішньополітичні пріоритети України.
- •19. Інформаційне суспільство.
- •20. Критерії загального виборчого права. Голосування. Цензи.
- •21. Легальність та легітимність політичної влади: сутність і співвідношення.
- •22. Методи вирішення політичних конфліктів та види політичних рішень.
- •23. Модернізація: поняття та теорії модернізації.
- •Теорія глобального суспільства.
- •24. Нації як суб*єкт політики.
- •25. Об’єднання громадян: різновиди, методи впливу на владу.
- •26. Ознаки політичної напруги та політичної кризи
- •27. Основні елементи політичної культури.
- •28. Основні концепції походження держави.
- •29. Основні методологічні підходи до вивчення політики.
- •30. Основні підходи до визначення сутності держави та її ознаки
- •31. Основні суб’єкти політики
- •32. Основні теоретичні моделі політичних систем (Истон, Алмонд, Дойч)
- •33. Основні теорії виникнення тоталітаризму.
- •2.3. Теорія к. Поппера
- •2.4. Теорія Ханни Арендт
- •2.6. Теорія Карла Фрідріха
- •2.7. Теорія Хуана Лінца
- •34. Основні форми правління
- •35.Основні функції політики.
- •36. Особистість як суб’єкт політики.
- •37. Партійний спектр сучасної України
- •38. Політична еліта та політичне лідерство в Україні: стан та особливості розвитку.
- •39. Політична етика: визначення та зміст.
- •40. Політична ідеологія: поняття та типологія.
- •41. Політична поведінка особи, фактори що її визначають
- •42. Політична психологія:визначення, зміст, головні проблеми.
- •Характерні особливості
- •43. Політичний процес: зміст поняття, суб’єкти політичного процесу
- •44. Політичний режим: визначення та сенс поняття.
- •45. Поняття *об’єднання громадян*, *громадська організація*, та *партія* - їх визначення в науці та законодавстві
- •46. Поняття володарюючої еліти, її структура
- •47. Поняття політичного конфлікту. Причини виникнення політичних конфліктів.
- •48. Поняття стратегії та тактики.
- •49. Поняття та ознаки партії.
- •50. Поняття та типи політичної участі.
- •51. Предмет політології.
- •52. Принципи правової держави.
- •53. Принципи та умови виникнення сучасного тероризму.
- •54. Проблеми політичної еліти в науці: внесок у вивчення еліти Конфуція, Арістотеля, Платона, Макіавеллі.
- •55. Ресурси політичної влади: різновиди і типологія.
- •56. Реформа, революція, Переворот, трансформація: сенс понять і їх взаємовідношення.
- •57. Рівні політичної культури: загальний груповий, індивідуальний.
- •58. Рівні потреб суспільства за шкалою Маслоу.
- •59. Роль змі в політиці. Їх основні функції.
- •60. Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі.
- •62. Соціальне партнерство:зміст і значення.
- •64. Стилі лідерства. Визначення і типологія.
- •65. Структура політичних партій.
- •66. Структура політичної влади.
- •67. Структура і організація політичного процесу.
- •68. Структурні компоненти політичної системи.
- •69. Суб’єкти політичної влади: соціальні, інституціональні і функціональні.
- •70. Суб’єкти та об’єкти політики.
- •71. Суспільно-політичні рухи: визначення, типологія, особливості
- •72. Сутність демократії: цінності, інститути, процедури
- •73. Сутність політики: основні теоретичні підходи.
- •74. Сутність системного підходу до дослідження політичної сфери
- •75. Сутність соціальної держави.
- •76. Сутність та співвідношення понять геополітика та зовнішня політика.
- •77. Сутність та форми авторитаризму
- •78. Сутність, структура, рівні політичної свідомості.
- •79. Сучасний радикалізм. Прояви, витоки, перспективи розвитку.
- •80. Теорії демократії
- •81. Теорії еліт
- •82. Теорії конфліктів
- •83. Теорії лідерства.
- •84. Теорії походження держави.
- •85. Тероризм як чинник сучасної політики
- •86. Типи виборчих систем у світовій практиці. Переваги та недоліки кожної виборчої системи
- •87. Типи партійних систем, їх характеристика
- •88. Типи політичної культури
- •89. Типологія партій. Перспективи розвитку партій різних типів
- •90. Типологія політичних конфліктів.
- •91. Типологія політичних систем.
- •92. Форми демократії.
- •93. Форми державного устрою.
- •94. Форми тоталітарних режимів.
- •95. Функції політичних партій.
- •96. Функції політичного лідера
- •97. Функції політичної влади
- •98.Функції політичної еліти
- •99. Характерні риси багатопартійності в Україні
51. Предмет політології.
ПРЕДМЕТОМ ПОЛІТОЛОГІЇ є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами.
Політологія виступає як спеціальна теорія політики, котра відрізняється від інших наук наступним:
– вивчає політичну сферу суспільного життя не в загальному ряду багатьох інших об’єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія чи історія, а як єдиний і основний об’єкт;
– вивчає не окремі аспекти політичного життя, а розглядає його як багатомірну, цілісну систему;
– головним своїм предметом має пізнання закономірностей діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.
– має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, упорядковувати стосунки між людьми на засадах загальнолюдських ціннісних орієнтацій.
52. Принципи правової держави.
Зміст правової держави розглядається через призму її принципів.
По-перше, принцип розподілу влади. Принцип - це не просто висновок прикладної політичної науки, а методологічна основа. Суть її у тому, що де б і як би не функціонувала державна влада, її демократичності завжди протистоїть політичний монополізм в усіх його проявах. Тільки принцип розподілу влади створює гарантії проти узурпації, зосередження влади в руках однієї особи або органу влади. Кожна з трьох влад - законодавча, виконавча і судова - відносно самостійні та врівноважують одна одну.
По-друге, панування права, його пріоритет над державою. Держава забезпечує торжество права, вимогам якого вона сама підкоряється. Громадянський правовий стан ґрунтується на свободі кожного члена суспільства як людини, рівності його з кожним іншим як підданим, самостійності кожного члена суспільства як громадянина. Громадяни та держава взаємно відповідальні та рівні перед законом. Верховенство закону припускає вираження соціальних інтересів і волі народу.
По-третє, забезпечення гарантій і прав громадян, високий рівень захищеності особи. Ці права забезпечуються через суспільний договір з державною владою в формі конституції, яка ставить всі без винятку державні органи в повну залежність від волі суверенного народу, тому що народ і тільки народ є законним джерелом влади. Природні та невід' ємні права людини полягають в тому, що людина має право на життя і гідне існування; право на батьківщину, на національну (етнічну) самоіндентифі-кацію, тобто встановлення тотожності. Звідси - природність права на самовизначення. Крім того, права на свободу політичну, свободу слова, друку, зборів, демонстрацій, вибір представників у державні органи та органи політичних партій і суспільних організацій. Людина вільна у виборі світогляду, віровизнання, культурних пріоритетів, місця проживання та ін. Природні права людини полягають у рівності перед законом, праві на працю, на творчість, відпочинок. Особливе місце належить праву приватної власності. Без економічної свободи немає свободи політичної, немає громадянського суспільства.
По-четверте, виходячи з теорії природного права та суспільного договору, компетенція громадянина - первинна, природна, тобто не вимагає обґрунтування, тоді як можливість відправлення державної влади - вторинна, похідна, і тому неможлива без спеціальної санкції, яку надає лише суспільний інтерес. Важливийсуверенітет народу і високорозвинене громадянське почуття. Громадянське суспільство, як щось більш високе, ніж просто людське суспільство, формується в процесі перетворення підданих на громадян, тобто таких мешканців держави, що є членами співтовариства, набувають почуття власної гідності та спроможності робити політичний вибір. Це відбувається разом із перетворенням етнічної спільності на суверенний народ, що усвідомлює себе нацією, де правосвідомість піднімається до розуміння необхідності визнати і реалізувати природні та невід' ємні права людини та громадянина. Ці права забезпечуються через суспільний договір із державною владою у формі конституції, яка ставить всі без винятку державні органи в повну залежність від волі суверенного народу, тому що тільки народ є законним джерелом влади.
По-п'яте, принцип самостійності, незалежності суду, підлеглого тільки закону. Головну роль у вирішенні колізій, що виникають у різноманітних сферах суспільного життя, відіграє суд. Це й зрозуміло. Адже суд будує свою діяльність згідно з такими демократичними принципами: незалежність, колегіальність, гласність, презумпція невинності, змагання і рівність сторін, право оскарження рішень тощо. В ході багатовікової історії судочинства вироблено ряд фундаментальних положень, що мають і в сучасних умовах важливе практичне значення: не можна бути суддею у власній справі; один свідок - не свідок; відмова в правосудді неприпустима; кожний громадянин має право на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону. Процедури судової діяльності тісно залежать від політичного режиму, рівня демократії в суспільстві.
**
Правова держава відрізняється від звичайної держави наступними характерними рисами-принципами: 1) верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави; 2) розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу і судову; 3) верховенство громадянського суспільства і його представника — Парламенту над державою і її апаратом; 4) юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції та інших законах і їх фактичне забезпечення; 5) взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави; 6) громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом, а державі і її чиновникам лише те, що дозволено законом; 7) демократичний плюралізм і гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п. Багато з цих принципів закріплено в Конституції України 1996 року, зокрема в розділі І. В ст.3 говориться, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.