
- •Передмова
- •Тематичний вимір курсу „Історія України”
- •Вступ. Витоки українського народу
- •2.Концептуальний вимір проблеми витоків і формування українського народу
- •1.1.Теорії заснування держави Київська Русь
- •1.2. Матеріальні і духовні ресурси
- •Наслідки татарської навали. Щоб оцінити рівень змін в Русі, слід порівняти соціальну практику в руській державі домонгольського періоду з практикою, що встановиться в постмонгольську епоху.
- •1.5. Галицько-Волинська держава
- •Тема 2. Українські землі у складі іноземних держав (хіv - хvі ст.). Козацтво та його місце в системі соціально-економічних та політичних відносин в Україні (хv – і пол. Хvіі ст.)
- •2.1. Українські землі у складі Великого Литовського Князівства, Королівства Польського, Речі Посполитої.
- •Хронологія розгорнутого наступу
- •Земельно-повітова система адміністративно-територіального поділу
- •Система адміністративної влади
- •Землі Закарпаття у складі Королівства Угорського: хіv – хvі ст.
- •2.3. Буковина у владі Королівства Угорського, Молдавського князівства.
- •2.5. Еволюція українського козацтва та його місце і роль у системі соціально-політичних відносин хv – першій половині хvіі ст.
- •Хронологія основних козацьких повстань
- •Система влади
- •Тема 3. Національно-визвольна війна українського народу під проводом б.Хмельницького. Формування Української держави в ході української національної революції XVII ст.
- •3.1 Причини, характер, рушійні сили та основні періоди Національно-визвольної війни українського народу.
- •3.2 Утворення та розбудова Української козацької держави, її сутність та устрій.
- •3.3. Підсумки визвольних змагань 1648-1657 рр. Та їх історичні наслідки.
- •Тема 4. Україна в другій половині XVII ст. «Руїна»: її соціально-політична сутність та наслідки
- •4.1. Доба «Руїни» у новій історії України, її внутрішні та зовнішні причини.
- •4.3. Державотворча діяльність гетьмана п.Дорошенка . Завершальний етап визвольних змагань: історичне значення та уроки.
- •Тема 5. Гетьманщина у складі Російської імперії. Остаточна ліквідація української державності (кінець XVII-XVIII ст.)
- •5.1. Внутрішня й зовнішня політика гетьманів України і.Мазепи та п.Орлика, її державотворчий потенціал
- •5.2. Централізаторська політика російського самодержавства й скасування державної автономії України.
- •Тема 6. Капіталістична еволюція України у складі Австро-Угорської та Російської імперій, її особливості у хіх столітті.
- •6.1. Основні тенденції соціально-економічного і політичного розвитку України у першій половині хіх століття
- •6.2. Суспільно-політичні процеси в Україні у другій половині хіх століття. Економічні й соціальні реформи імперських урядів та їх вплив на Україну.
- •6.3. Український національний рух у хіх столітті : сутність, головні течії, ідейні засади, визначні представники
- •Тема 7. Україна на початку хх ст. Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр.
- •Сумісний протекторат Австро-Угорщини і Німеччини.
- •7.2. Українська національно-демократична революція: державотворча діяльність Центральної ради
- •7.3. Українська держава гетьмана п.Скоропадського
- •7.4. Статус Директорії та її політичний курс
- •Соціальна орієнтація періоду влади Директорії унр
- •7.5. Етапи встановлення радянської влади в Україні:
- •Тема 8. Розвиток України в умовах утвердження тоталітарного режиму: 1920-1939 рр.
- •8.1. Міжнародно-правовий статус усрр. Створення срср
- •8.2. Економічна політика і стратегія 20-30-х рр.: неп, індустріалізація, колективізація
- •8. 3.Українська Соціалістична Радянська Республіка в контексті союзного тоталітарного режиму
- •Тема 9. Україна у роки Другої світової війни: 1939-1945 рр.
- •Українські землі в політиці європейських держав напередодні та на початку Другої світової війни.
- •Хронологія руху радянських військ територією Польщі
- •Військові дії на території України: червень 1941 р. – липень 1942 р.
- •22 Липня 1942 р., після захоплення м.Свердловська Ворошиловградської області, гітлерівцями остаточно окуповано всю територію України.
- •9.3. Окупаційний режим в Україні. Антифашистський Рух Опору.
- •Визволення території України. Наслідки Другої світової війни для українського народу.
- •Хронологія визволення міст України
- •Тема 10. Становище України у повоєнний період: 1946-1953 рр. План
- •10.1. Зовнішньополітична діяльність урср та завершення процесу формування державної території
- •10.2. Відбудова і розвиток народного господарства в Україні в післявоєнний період
- •10.3. Суспільно-політичні перетворення в західноукраїнських землях та Українському Подунав’ї після Другої світової війни
- •Тема 11. Соціально-економічний розвиток України в умовах „відлиги” та загострення кризи радянської системи. Україна на шляху до незалежності. План
- •Соціально-економічний розвиток: спроби реформування економіки урср в 1954-1964 роках
- •Особливості соціально-економічного розвитку в другій половині 60-х – в середині 80-х років
- •11.3. Дисидентський рух в Україні
- •4. Україна на шляху до незалежності: 1985-1991рр.
- •Тема 12. Відродження незалежності України. Суспільно-політичний розвиток України в умовах незалежності
- •12.1. Здобуття Україною державної незалежності, її політичні й правові підстави
- •12.2. Суспільно-політичні процеси в Україні 1991-2008 рр., становлення і розвиток новітньої української державності
- •12.3. Соціально-економічні перетворення в незалежній Україні, їх сутність, мета й поточні результати
- •12.4. Гуманітарні й духовно-культурні аспекти державотворення, складання сучасної української політичної нації
- •12.5. Зовнішньополітичні виміри розбудови незалежної України, геополітичні реалії сучасного світу і національні інтереси
11.3. Дисидентський рух в Україні
Якщо економіка піддавалася реформуванню, то у суспільно-політичній сфері партійне керіництво намагалося зберегти діючий режим. Але бурхливе, суперечливе, динамічне „хрущовське” десятиріччя спровокувало процес оновлення суспільної свідомості. У 60-70-ті роки ХХ ст. у радянському суспільстві виникає нова форма духовної опозиції – дисидентство, яке ставало реальною альтернативою наростаючим кризовим явищам у духовному житті суспільства.
-
Дисидент - від лат. dissidens – „незгодний”, в переносному значенні – „інакомислячий”. Термін, що застосовувався відносно радянських громадян-правозахисників, які відкрито протистояли діям влади або виявляли іншу суспільну активність, що була не санкціонована владою.
Ідеологія дисидентів зародилася як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи і поступово викристалізувалася у тверде переконання про необхідність докорінних змін.
Дисидентський рух 60-80-х рр. в УРСР можна (умовно) поділити на три основних течії, представники яких, часто, маючи різну точку зору на окремі питання; то об’єднувалися, то розходилися.
Правозахисна течія, представники якої (М.Руденко, П.Григоренко, В.Чорновіл, В.Стус, С.Хмара та ін.) вимагали дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, домагалися акредитації в республіці представників закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями, викривали злочини тоталітарної системи.
Національна течія, представники якої (В.Мороз, Л.Лук’яненко та ін.) виступали за відновлення незалежності України та відокремлення її від СРСР, засуджували імперську політику центру загалом та політику русифікації зокрема.
Релігійна течія, преставники якої (Й.Тереля, В.Романюк та ін.) вимагали дотримання свободи віросповідання, відновлення заборонених релігійних конфесій: Української греко-католицької церкви, Української автокефальної православної церкви, протестантських релігійних громад та ін.
Форми дисидентства:
написання листів-протестів до керівних органів УРСР та СРСР;
протестні відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій, урядів західних країн;
особиста творчість дисидентів: наукова, науково-публіцистична, публіцистична, художня.
Ядро українського дисидентсва склали „шістдесятники” – поети Л.Костенко, В.Симоненко, літературні критики І.Дзюба, І.Світличний, художниця А.Горська та ін. У травні 1961 року відбувся судовий процес над Українською робітничо-селянською спілкою, яку організовано 1959 року Л.Лук’яненком. Спілка ставила за мету домогтися виходу УРСР зі складу СРСР шляхом реалізації відповідної статті Конститутції СРСР. За це юриста-дисидента Л.Лук’яненка засуджено до страти, згодом вирок замінено 15-річним ув’язненням у таборах та 10-річним засланням.
У 1961 році з публічною критикою нової програми КПРС виступив генерал П.Григоренко. Чимало сторінок розвитку українського правозахисного руху пов’язано з Київським університетом ім. Т.Г.Шевченка. Зокрема, в лютому 1963 року тут відбулася конференція, учасники якої висловили протест проти заборон та обмежень щодо розвитку і утиску української мови.
Своєрідним протестом проти проведення у 1965 році арештів українських дисидентів стала праця І.Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?”. У 1967 році в структурі КДБ засновано „п’яте управління”, яке функціонально було орієнтоване на приборкання інакомислення: дисиденства.
У січні-травні 1972 року в Україні розпочалися масові арешти. Їх жертвами стали такі відомі дисиденти як В.Чорновіл, Є.Сверстюк, І.Світличний, І.Дзюба, В.Стус та ін.
Новим кроком у розвитку дисидентського руху стало створення у 1976 році Української Гельсинської групи, до якої увійшли М.Руденко, О.Бердник, П.Григоренко, І.Кандиба, Л.Лук’яненко, О.Тихий та ін. У 1977-1978 рр. відбулися суди над провідними членами цієї групи.
Висновок. Протягом 60-х-першої половини 80-х років ХХ ст. в Україні активізується опозиційний рух. Він стає помітним чинником суспільно-політичного життя, хоча широкої підтримки серед громадян не набув. Проте завдяки діяльності українських дисидентів визрівала ідея утворення власної незалежної держави та необхідність кардинальних перетворень в усіх сферах життя.