7.3. Українська держава гетьмана п.Скоропадського

Основна причина, що уможливила прихід до влади П.Скоропадського – наростаюча загроза перетворення України на німецьке генерал-губернаторство, а фактично - колонію. Про такі зміни свідчив рівень залежності Центральної ради у своїх діях чи ініціативах від німецької комендатури: жодного заходу без офіційного дозволу коменданта Києва. Зобов’язання економічного характеру на адресу союзників лягли важким тягарем на плечі українського виробника. Перелічене спровокувало консолідацію та активізацію сил несоціалістичної орієнтації.

Внаслідок безкровного державного перевороту Центральну раду розпущено, Всеукраїнський хліборобський з’їзд проголосив П.Скоропадського гетьманом. Нове державне утворення названо гетьманат «Українська держава». Німецька сторона трималася нейтралітету, а фактично керувала ситуацією.

Змістом першого законодавчого акту («Закон про тимчасовий державний устрій України») П.Скоропадський зосереджує всю владу (законодавчу, виконавчу, судову) у своїх руках. В його компетенції призначення отамана (голови) Ради міністрів, затвердження складу кабінету, право оголошення амністії, військового чи надзвичайного стану. Економічна стратегія гетьмана – відновлення економіки на засадах приватної власності.

Політичні сили, що підтримували П.Скоропадського

• «Союз земельних власників»,

• Українська демократична хліборобська партія,

• Партія народної свободи,

• «Українська народна громада»,

• Протофіс – об’єднання промисловців, торговців, фінансистів.

Політичні сили, опонуючі політиці гетьмана:

• соціалісти-федералісти;

• соціал-демократи;

• українські есери;

• інші партії, які підтримували раніше Центральну раду.

Період перебування біля влади гетьмана П.Скоропадського відзначився активізацією процесу законотворення: прийнято більше 300 законопроектів. Створено Кабінет міністрів, до якого увійшли професіонали: Ф.Лизогуб – голова Кабінету Міністрів, Д.Дорошенко очолив міністерство закордонних справ. Будівництво армії носило планомірний і масштабний характер. Оновлено генералітет, введено нові погони та військові звання, зорганізовано роботу Генерального штабу та штабних структур у восьми територіальних округах, забезпечено перехід до схеми підготовки офіцерів (Кадетський корпус – Загальна козацька військова школа – Академія Генерального штабу), передбачено здійснення масового призову до війська, запис громадян до реєстрового козацтва.

Політика змін П.Скоропадського в дії:

• розпуск земельних комітетів, повернення земельного фонду у приватну власність;

• переформатування в системі влади: заміна комісарів на старост, відновлення посад земських начальників, в селах – повітових;

• наступ на революційні завоювання: закриття опозиційних органів преси, введення цензури, розгром профспілок, обмеження політичних свобод;

• розроблено програму фермеризації українського села, яку зреалізувати не вдалося;

• піддано реформуванню систему освіти, започатковано курс на дерусифікацію освітнього простору;

• вироблено систему заходів з ліквідації анархо-кримінальної ситуації в державі;

• у зовнішній політиці взято курс на світове визнання України (визнали де-факто 30 країн світу, укладено угоди і налагоджено політичні відносини з Грузією, Доном, Кубанню, Литвою, Фінляндією, Голландією, Іспанією, Данією тощо);

• вироблено законодавчу базу, сприяючу входженню Криму, як автономної республіки, до складу України;

• налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відновлено роботу банківської системи.

Час правління П.Скоропадського історики називають авторитарною спробою стабілізації ситуації, що зазнала поразки.

Причини падіння влади гетьмана П.Скоропадського

• поразка Німеччини та її союзників у Першій світовій війні,

• небажання країн Антанти визнати Україну суб’єктом міжнародного права;

• залежність нового політичного курсу в державі від австро-німецьких збройних формувань;

• реставрація та відродження архаїчних форм організації суспільної практики;

• вузька соціальна база;

• соціально-економічна політика направлена на підтримку інтересів панівних верств та окупаційної влади, що викликало неконтрольоване зростання соціальної напруженості;

• розкол Кабінету Міністрів;

• посилення впливу в соціумі опозиційного владі гетьмана Українського національного союзу, до складу якого входили просоціалістичні партії.

Після розколу Кабінету Міністрів, викликаного вимогою Українського національного союзу надати йому вісім міністерських посад, П.Скоропадський вдається до кроку направленого на врегулювання протистояння: видає 22 жовтня 1918 року Маніфест до українського народу, в якому перезаявлено непорушність принципу незалежності України, гарантовано прискорення аграрної реформи і візовано скликання у найближчий час парламенту країни.

Та активність опозиційних політичних сил, направлена на відторгнення гетьмана від влади, не послаблюється. Триває підготовка повстання з метою відновлення статусу УНР. Ідеологи спротиву – М.Шаповал, В.Винниченко.