10.2. Відбудова і розвиток народного господарства в Україні в післявоєнний період

Після визволення земель УРСР від німецько-румунських окупантів розпочато відбудову зруйнованої війною економіки. УРСР, у порівнянні з іншими республіками СРСР, понесла значно більші втрати. За роки Другої світової війни зруйновано і спалено (повністю або частково) 714 міст і поселень міського типу та понад 28 тис. сіл, виведено з ладу більше 16 тис. підприємств. Загалом, промисловий потенціал України знизився у 5,3 рази у порівнянні з довоєнним. В УРСР залишилися неушкодженими лише 19 % довоєнної промисловості. Демографічні втрати становили майже чверть від загальної чисельності населення.

Відбудову народного господарства ініційовано постановою ЦК ВКП(б) та Раднаркому СРСР (серпень 1943 р.) - „Про невідкладні заходи по відбудові народного господарства в районах, визволених від німецько-фашистської окупації.” У відповідності до означеної постанови в УРСР тривав процес відбудови:

• до кінця 1943 року у дев’яти звільнених областях України відновлено діяльність 2376 промислових підприємств, що складало 24,5% з діючих до 1940 року;

• реевакуйовано (повернено) технічне оснащення, верстати та іншу техніку;

• за два роки введено в дію 123 великі шахти (з 306 довоєнних) та 506 дрібних;

• у 1945 році започатковано відбудову гігантів металургії - „Азовсталь, „Запоріжсталь”, Макіївського та Криворізького металургійних комбінатів;

• до кінця 1945 року впроваджено в дію 44% виробничих потужностей машинобудівних підприємств, 30% виробничих потужностей легкої промисловості, майже половини до війни діючих цукрових заводів.

Підсумок. На 1945 рік уся промислова продукція України становила 25% від рівня 1940 року. Необхідно закцентувати на тому, що під час повоєнної відбудови першочергова роль надавалася важкій промисловості. Враховуючи напружене міжнародне становище (початок „холодної війни”), керівництво СРСР намагалося створити такий військово-промисловий комплекс, який би не тільки служив гарантом оборони країни, але й базою для перемоги „світового соціалізму”, тому відбудова важкої промисловості здійснювалась за рахунок розвитку легкої промисловості, виробництва товарів народного споживання, розвитку соціальної сфери, сільського господарства, науки та культури, які фінансувалися за залишковим принципом.

Особливості повоєнної відбудови полягали у наступному:

• ігноруванні світового досвіду виходу з кризи, відмова від „плану Маршалла”;

„План Маршалла” – програма економічної допомоги країнам Європи після Другої світової війни. Програму ініціював у 1947 р. Дж. К. Маршалл: США. „План Маршалла” охоплював 17 європейських країн. Обсяг допомоги склав 17 млрд. дол. План діяв з квітня 1948 до жовтня 1951 року, коли його дію замінено законом „Про взаємне забезпечення безпеки”, який передбачав разове надання економічної і військової допомоги.

• розвиток економіки тривав переважно за рахунок залучення додаткової робочої сили (використовувалася примусова праця як полонених (німців, японців), так і радянських людей (шляхом трудових мобілізацій, у тому числі через набір сільських працівників, особливо молоді, на північ, до ФЗУ тощо);

• установився режим диспропорції у розвитку промисловості: наприкінці ІУ-ої пятирічки військово-промисловий комплекс обіймав більше 60% у валовому суспільному продукті;

• задоволення життєвих інтересів і потреб відсувалося на другий план;

• підприємства працювали за старими технологіями;

• надзвичайно високими були енерго - і металомістськість виробів, що „працювало” на технічне відставання СРСР від країн Заходу.

У 1947 році проведено грошову реформу, яка стала одним із заходів з відбудови народного господарства. Реформа була обумовлена високою інфляцією, „ножицями” між високими планами та низькою зарплатою, наявністю в обігу великої і обезціненої грошової маси. Слід відмітити, що реформа мала не лише фінансово-економічне, але й політичне значення: була розрахована на підтягування карбованця до долара, курс якого за роки війни виріс; направлена на стабілізацію валюти. Разом з грошовою реформою відмінено карткову систему на продукти харчування. Водночас підвищено ціни на продукти. З урахуванням підвищення цін в роки війни їх загальний рівень у 1948 році був втричі вищий ніж у 1940 році.

Пропагандистська спрямованість відміни карток на продукти харчування стане ще більш зрозумілою на фоні постійної нестачі продуктів і голоду в Україні. Голод 1946-1947 рр. мав об’єктивні і суб’єктивні причини. До обєктивних можна віднести: несприятливі кліматичні умови, зокрема засуха 1946 року, та викликані війною скорочення посівних площ, ослаблення матеріальної бази колгоспів, нестача робочої сили і кадрів. До суб’єктивних слід віднести наступне: недостатню увагу уряду до сільського господарства, низьку ефективність колгоспно-радгоспної системи, нереальні плани хлібозаготівель, надміру великий обсяг експорту хліба і продуктів тваринництва.

Але були й чисто політичні мотиви: через голод сталінське керівництво намагалося завдати наступний удар по національній свідомості українського селянства, робітництва та інтелігенції. Звідси намагання партійно-державних структур приховати масштаби і наслідки голоду, відсутність з ініціативи уряду господарських та медично-профілактичних заходів для попередження смертних випадків. Офіційні дані про масштаби цього голоду і кількість жертв відсутні, але за підрахунками фахівців вони сягають 800 тис.чоловік, у тому числі життя десятків тисяч дітей.