8.2. Економічна політика і стратегія 20-30-х рр.: неп, індустріалізація, колективізація

Економіка УСРР початку 20-х років носила характер кризової. Фактори, що спричинили економічну кризу в УРСР:

• непродуктивність економічної політики: політики «воєнного комунізму»;

• втрати трудових ресурсів, відсутність кадрів;

• зруйнування матеріально-технічної бази як в сільськогосподарському так і промисловому секторі;

• скорочення посівних площ;

• голод 1921-1923 рр.;

• політична нестабільність.

НЕП. Розруха, економічний занепад, соціальна напруженість вимагали програми дій, направлених на вихід з кризового становища, неувага до якого могла важити Радам влади. В. І. Ленін подає до обговорення ідею про впровадження нової економічної політики, зміст якої сфокусується в його праці «Про продовольчий податок». В роботі прозвучав заклик до вивчення досвіду капіталістів і названо основні форми нової економічної політики (НЕП):

• оренда (малих підприємств, в діяльність яких держава не втручається);

• кооперація;

• концесії

Концесії - підприємства, що діють на основі договору між державою й іноземними фірмами як у добувних, так і у обробних галузях.

• торгівля.

Все з переліченого вище В.І. Ленін у підсумку назвав «державним капіталізмом».

Державний капіталізм – використання приватного капіталу (іноземного в тому числі) під контролем держави.

В.І. Ленін, як керівник РКП(б), доклав колосальних зусиль аби переконати членів партії в необхідності переходу до нового економічного курсу. В Україні означений курс отримав характеристику капітуляційного: «капітуляція перед буржуазією», «зрада комуністичній ідеї», «відступ назад». Комуністи, в переважаючій своїй більшості, вважали таку економічну стратегію тактичною хитрістю. В своєму травневому виступі 1921 року Ленін акцентував: НЕП вводиться не для обману, а «всерйоз і надовго», можливо, на десять років.

Отже, більшовики вимушено ідуть шляхом поступок і неочікуваного повороту: застосовують нову економічну політику. НЕП зафіксував відступ державної партії від намагань замінити ринковий механізм регулювання економіки директивним управлінням. У березні 1921 року на Х з’їзді РКП(б) прийнято постанову «Про заміну розкладки натуральним податком», яка стала першим кроком нової економічної політики. 24 травня 1921 року Рада народних комісарів УСРР видає декрет (закон) про норми й розміри продподатку

НЕП – система заходів в аграрній, промисловій, торговельній, фінансовій сферах, яка тривала у наступних напрямках:

• заміна продрозкладки продподатком,

• запровадження вільної приватної торгівлі,

• денаціоналізація (часткова) в промисловості.

Слід зазначити, що важка промисловість, ведучі промислові об’єкти, банки, зовнішня торгівля залишались у власності держави.

Нова економічна політика сприяла:

• економічним зв’язкам міста і села,

• розвиткові промисловості на базі електрифікації,

• кооперування на базі населення країни,

• повсюдному впровадженню госпрозрахунку, особливій зацікавленості в результатах праці,

• удосконаленню системи державного планування і управління,

• боротьбі з бюрократизмом,

• підвищенню культури у всіх сферах діяльності.

Впровадження НЕП призвело до змін в економіці:

• розширились посівні площі, збільшилась урожайність,

• торгівля оживила господарський механізм,

• карткову систему замінив ринок,

• розширились сфери функціонування приватного капіталу,

• зросли показники у промисловості і сільському господарстві,

• з’явились нові форми колективного господарювання: колгоспи, радгоспи;

• реформовано фінансово-банківську систему та податкову,

• змінено методи і форми управління підприємствами,

• споруджено за планом ГОЕЛРО електростанції: Штирівську, Чугуївську, Дніпровську.

Висновок. Кризові ситуації в контексті нової економічної політики уряд вирішував виключно за рахунок піднесення загальної соціальної напруженості. Та очевидним є той факт, що нова – економічна політика посприяла процесу економічної відбудови УСРР.

Індустріалізація. В середині 20-х років Й.Сталін, перемігши у внутрішньопартійній боротьбі своїх опонентів, спрямовує економічну політику Радянського Союзу у напрямку до побудови соціалізму. Першочерговим масштабним заходом на ХІV з’їзді ВКП(б) у грудні 1925 року проголошено курс на індустріалізацію.

Індустріалізація – створення великого машинного виробництва, передусім важкої промисловості (енергетики, металургії, машинобудування, нафтохімії й інших базових галузей), перетворення країни з аграрної в індустріальну, забезпечення її економічної незалежності і зміцнення обороноздатності; технічне переоснащення народного господарства.

Шляхи і методи проведення курсу на індустріалізацію:

• планування курсу здійснювалось без економічного обґрунтування;

• терміни реалізації програми носили характер форсованих (ушвидчених), плановано за 10-15 років збудувати соціалізм, перевищити економічні показники країн Заходу;

• зміцненню обороноздатності держави, розвитку важкої промисловості надано першість;

• індустріалізація засновувалась лише на внутрішньодержавному грошовому потенціалі.

В УСРР курс на індустріалізацію обговорено і прийнято у грудні 1925 року на ІХ з’їзді КП(б) У.

Результати і наслідки індустріалізації для України:

• значно виріс (у 7 разів) промисловий потенціал (за даними на 1940 рік у порівнянні з 1913 роком),

• УСРР з аграрної республіки перетворилась на індустріальну,

• індустріалізація носила нерівномірний характер: Правобережна Україна залишилась промислово нерозвиненою,

• посилилась і прискорилась урбанізація,

• підвищились показники добробуту населення,

• поглибилась надцентралізація економіки.

Аграрна політика: колективізація. Голодомор 1932-1933 рр.

Програму суцільної колективізації анонсовано в листопаді 1929 року.

Колективізація – перехід від роздрібнених мілких селянських господарств до великих колективних господарств. Перехід означав відчуження безпосередніх виробників як від засобів виробництва, так і від кінцевого продукту їх праці.

В січні 1930 року постановою «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» визначено терміни проведення колективізації. У відповідності до означеної постанови, колективізацію в Україні плановано завершити восени 1931 року чи навесні 1932 р. вже 1929 року селянство, в переважаючій своїй масі, усвідомлює примусовий характер колективізації. Уряд реагує на посилений спротив селянства постановами, що відкривали шлях до ліквідації так званих кулацьких господарств: «Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації».

Результати і наслідки колективізації:

• репресії, депортації, ув’язнення незгодних з політикою колективізації;

• масові незадоволення та виступи селян: у 1930 році в Україні відбулося 40 000 повстань і бунтів;

• колективізація супроводжувалась процесом економічного самознищення селян: забиванням великої рогатої худоби, свиней, овець;

• до кінця 1932 року у республіці колективізовано майже 70% селянських господарств;

• зростала заборгованість з хлібозаготівель;

• застосування практики блокад у відношенні сіл, що мали заборгованість з хлібозаготівель: припинявся підвіз товарів, заборонялась торгівля, практикувалось дострокове стягнення платіжних зобов’язань, оточення сіл регулярними військами, що прирікало населення на голодне існування.

Методи проведення колективізації переросли на початок 30-х рр. у прямий терор, мета якого зламати опір означеній політиці. Населення України упродовж 1932-1933 рр. потерпало від голоду. Втрати від голодомору у 1932 р. становили 150 тис., а в 1933 – від 3 до 3,5 млн. осіб. Політика колективізації була базована на прямих порушеннях прав і свобод найчисельнішої верстви населення в УСРР – селянства. Методика упровадження колективної форми господарювання засновувалась на позаекономічній примусовості, жорсткій регламентації, що знекровлювало економічну стійкість соціальних мікроосередків і призвело до деформації господарчої системи.