60.Позитивістська та нормативістська теорії права

Позитивістська теорія права (К. Бергбом, Г. Шершеневич) виникла як опозиційна "природному праву". На відміну від природно-правової теорії, для якої основні права і свободи первинні відносно законодавства, позитивізм вводить поняття "суб'єктивне право" як похідне від об'єктивного права, установленого державою. Держава делегує суб'єктивні права і встановлює юридичні обов'язки в нормах права. Позитивізм ототожнює право і закон.

Позитивним тут потрібно визнати можливість установлення стабільного правопорядку, детального вивчення структури правової норми, підстав юридичної відповідальності, класифікації норм права і нормативних актів, видів інтерпретації. До негативних моментів цієї теорії варто віднести обмеженість розуміння права, неврахуван-ня його природно-правового аспекту.

Залежно від того, у чому вбачалася основа (базовий елемент) права — норма права, правосвідомість або правовідносини — сформувалися нормативістська, психологічна і соціологічна теорії.

Нормативістська теорія заснована на уявленні про те, що право — це сукупність норм, виражених зовні у законах й інших нормативних актах.

Розуміючи під правом юридичні норми, представники цієї теорії розглядали їх у відриві від економіки, політики, соціальної структури суспільства, досягнутого рівня цивілізації та ін. Вони виходили з того, що правові норми зобов'язані своїм виникненням і розвитком не реальним суспільним відносинам, а формальним установленням держави.

61.Психологічна теорія права

Родоначальником даної теорії є Л.І Петражицький.

Він визнає правом конкретну психічну реальність - правові емоції людини. Позитивним тут є те, що теорія звертає увагу на одну з найважливіших сторін правової системи - психологічну.

Не можна готувати і видавати закони, не вивчаючи рівень правової культури і правосвідомості в суспільстві, не можна і застосовувати закони, не враховуючи психологічні особливості індивіда.

Петражицький стверджує, що основні причини виникнення права вбачаються не в навколишньому економічному, соціальному та іншому середовищі, а в особливостях психіки людини, в «імпульсах» і емоціях, які грають головну роль не тільки в пристосуванні людини до умов життя суспільства, а й в освіті права. 9

Інші представники психологічного напряму теж бачать витоки права в психіці, емоціях людей. Це або «психологічна потреба підпорядкування і покори», або «почуття колективної взаємодії», або «почуття наслідування».

Психологічний напрям все пояснює і виводить з психіки, відриває право від його дійсних коренів.

62. Соціологічна теорія права

Досить поширеним напрямом у праворозумінні є соціологічна школа права. Як певна наукова система ця школа склалася у кінці XIX - першій третині XX ст. в Європі, а потім отримала розвиток у США. Представники цієї течії, пронизаної філософією прагматизму, охоплюють поняттям "право" адміністративні акти, судові рішення і вироки, звичаї, правосвідомість суддів і інших посадових осіб, правовідносини, а також юридичні норми, при цьому їх значення серед названих правових засобів впливу на поведінку людей всіляко принижується.

Найбільш відомими теоріями соціологічного праворозуміння є школа вільного права (Є. Еріх, Г. Кантрович, Ф. Жені та ін.), гарвардська школа права (Р. Панд та його послідовники), реалістична школа права (К. Левеллін, Ф. Франк та ін.).

Представники цього напряму розглядають право в "дії" ("функціоналізм"), у процесі застосування. Що стосується правової норми, то вона позбавлена будь-якої активної ролі: "голий стандарт", "шматок паперу", який наповнюється в кожному конкретному випадку шляхом видання індивідуальних адміністративних чи судових актів. Здатністю творити право наділені судді: право складається з норм, які встановлюються судом, визначаючи права та обов'язки сторін. При цьому підкреслюється значення психічного переживання суддів при вирішенні конкретної справи.

Не дивлячись на різні модифікації, загальне у поглядах юристів-"соціологів" на право є те, що всі розуміють під ним так чи інакше "правові" відносини, які виникають та існують незалежно від норм; усталений в житті "правопорядок", а зрештою "фактичний образ діяльності уряду, судів і інших державних органів". Звідси теза, що "право треба шукати не в нормах, а у самому житті".

До сильних сторін соціологічного праворозуміння слід віднести те, що тут

• право набуває відповідної суспільної динаміки;

• визнається:

• пріоритет дійсно існуючих суспільних відносин над юридичною формою;

• обумовленість права суспільними відносинами на конкретному етапі розвитку останніх;

• приділяється велике значення процесуальним аспектам права, у тому числі у контексті правореалізації;

• право, через волевиявлення окремого судді або адміністратора, оформленого у судове або адміністративне рішення, може стати основою для протидії (обмеження) та/або припинення свавілля з боку держави в цілому або її окремого органу;

• підкреслюється та обґрунтовується обов'язковість права як для громадян, так і для будь-якого державного органу (посадової особи)та держави в цілому, оскільки цього потребують реальні суспільні відносини тощо.

До слабких сторін соціологічної школи права можна віднести:

• відсутність міцної чітко формалізованої юридичної основи для поводження в суб'єктів права, а відповідно, відсутність впевненості в позитивності, з погляду юридичної оцінки, кінцевих результатів цього поводження;

• реальна можливість інтерпретації права на користь економічно й/або політично більше сильного суб'єкта права;

• наявність реальної небезпеки некомпетентного рішення;

• можливість сваволі з боку правозастосовних органів (судів, адміністраторів);