74.Загальноправові, міжгалузеві принципи.

Загально правові (загальногалузеві)-притаманні всій національній системі права, є загальними для систем національного і міжнародного права; більшість їх має конституційний ранг: верховенство права(пріоритетність основоположних, природних, прав і свобод); обмеженість втручанні органів влади, посадових осіб у здійснення прав і свобод; захист основоположних прав і свобод людини;рівність перед законом;рівна відповідальність перед судом;відповідальність за заподіяну шкоду;єдність прав і обов’язків;гарантованість прав і свобод;неприпустимість будь-якої дискримінації у реалізації прав і свобод;неприпустимість скасування прав і свобод;здійснення правосуддя незалежними судами;юридична визначеність, тобто чітке закріплення норм права у відповідних юридичних формах;захист довіри;правова безпека особи;заборона зловживання правами;правова законність.

Міжгалузеві – властиві кільком спорідненим галузям права(принципи гласності та змагальності сторін судового розгляду- у кримінально-процесуальному і цивільно-процесуальному праві;принципи недоторканності власності, свободи економічної діяльності, свободи договору, необхідності конкуренції і заборони монополізації-у підприємницькому і банківському праві). Оскільки такі принципи,як правило, однаково виражені в нормах кількох галузей права, більшість принципів права є міжгазевими.

75.Принципи галузей та інститутів права.

Галузеві – притаманні конкретній галузі права,підкреслюють її особливості(принцип рівності сторін у мійнових відносинах-у цивільному праві;рівності держав, поважання державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави – міжнародному публічносу праві;взаємності-у міжнародному приватному праві;рівності прав і обов’язків подружжя – сімейному праві)

Інституційні – властиві конкретному інституту права(принцпи професіоналізму і рівного доступу до служби-інституту державної служби;принцип виконання судових рішень і нотаріальних рішень державними виконавцями-інституту виконавчого провадження)

76. Роль принципів як загальних орієнтирів у законотворчості, правозастосуванні й правовиконавчій діяльності.

Принципи права слугують загальними орієнтирами у правотворчості та правозастосуванні.

Виділяють дві групи принципів правотворчості: загальні і спеціальні. Загальні принципи правотворчості — незаперечні основні вимоги, що виражають її сутність:

1. Гуманізм, тобто формування нормативно-правових актів на засадах загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їхнього втілення в життя суспільства і держави;

2. Демократизм, тобто вираження в ньому волі народу, безпосередня або через представників участь народу в розробці та прийнятті нормативно-правових актів;

3. Гласність — відкрите для громадськості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення;

4. Законність — прийняття нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до конституційне закріпленого процесу правотворчості;

5. Науковість — ефективне використання досягнень юридичної та інших наук при упорядкуванні проектів нормативних актів; проведення їхньої незалежної наукової експертизи;

6. Системність — суворий облік системи права, системи законодавства, узгодження з іншими нормативно-правовими актами.

правореалізації:

1. аналогія права та аналогія закону. Розрізняють :

- аналогію закону – рішення справи або окремого юридичного питання на основі правової норми, розрахованої на схожі випадки. Застосування аналогії заборон яється, якщо вона прямо заборонена законом чи якщо закон пов’язує настання юридичних наслідків із наявністю конкретних норм;

- аналогію права – рішення справи чи конкретного юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і змісту законодавства.;

2. конкуренція правових норм. У разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням «застарілих» норм з одного й того ж питання.

У разі існування суперечностей між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами – вищестоящим і нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.