9.1.5. Теоретична і прикладна економія: різні оцінки змісту

До змісту обох частин класичної політекономії останньої тре­тини XIX — початку XX ст. українські вчені ставились, як пра­вило, неоднозначно і досить критично. Насамперед вони негатив­но сприймали крайній індивідуалізм, проголошуваний прибічни­ками так званої манчестерської школи, "паризькою групою" (М. Блок, І. Гюйо, Ж. Курсель-Сеньой, П. Леруа-Больйо та ін.). Він проявлявся у наданні виняткового значення особистому егої­стичному інтересу, проголошенні повного невтручання держави у економічні відносини, нічим необмеженої свободи торгівлі тощо.

Представники вітчизняної економічної думки справедливо вважали такі допущення нереалістичними і неправомірними. Жодне суспільство не може основуватись лише на відносинах егої­зму та особистого інтересу його членів. Щоправда, це не заважало вченим визнавати величезне значення особистого інтересу за умо­ви збігання його з суспільним. У цьому випадку він виступає од­ним з рушійних, об'єднуючих суспільство начал. Однак при цьому вітчизняні вчені робили принципове застереження: надання осо­бистому інтересу ролі єдиного керівника людських дій знищило б суспільство як моральний організм і перетворило б його у торгову контору. У ній всі людські відносини визначались би винятково комерційним розрахунком, принципом "do ut des, fasio ut facias"³².

Але за такого принципу як єдиної основи людських відносин саме існування багатьох членів суспільства, наприклад, неспромож­них власною працею створювати будь-які економічні цінності, і стало б взагалі неможливим або перетворило б їх у маргіналів.

Вже в середині XX ст. Й.А. Шумпетер дав таку характеристику крайнім економічним лібералам: вони були антиетатистами, тобто вірили в те, що основне завдання економістів — спростову­вати соціальні доктрини і боротися з жахливими помилками, які містяться у всіх планах соціальної реформи і будь-якого держав­ного втручання. Зокрема, вони наполегливо стояли під поник­лим прапором нічим не обмеженої свободи вільної торгівлі та "lassez faire". Це легко пояснює їх непопулярність у соціалістів, радикалів, католицьких реформаторів, солідаристів та ін.³³

Тут доречно провести певні паралелі між поглядами класиків, марксистів і провідних представників української економічної думки. Для останніх суспільство, засноване на виключно егоїстичних інтересах, — гіпотетичне, небажане. Для марксистів воно — реальне, капіталістичне, ринкове. Українські вчені заочно поле­мізували з такими представниками класичної політекономії, як, наприклад, Ф. Бастіа. Але одночасно, по суті, вони дискутували з прихильниками економічної теорії марксизму, їх тлумаченнями капіталістичної економіки, навіть у тих випадках, коли не називалися конкретні прізвища.

До сказаного вище додавалося ще одне критичне зауваження на адресу прибічників Ф. Бастіа та манчестерської школи. Суть його полягала в тому, що послідовне перенесення трактувань економічних законів, які ґрунтуються на приматі особистого інтере­су, із теоретичної частини політекономії на все економічне вчен­ня, тобто і на практичну частину політекономії, робить зайвою будь-яку економічну політику. Воно тим самим усуває майже будь-який вплив державної влади на народне господарство та може привести навіть до майже повного заперечення самої держави³⁴. Очевидно, це значне перебільшення або буквальне розуміння принципу "lasses faire". Насправді, навіть за його проголошення, як показав А. Сміт, держава виконує ряд важливих функцій в галузі економіки.

Одночасно в українській економічній літературі оригінально ставилося питання про носіїв етичного начала загального блага у теоретичній і практичній частинах політичної економії. Навіть при допущенні у теоретичній частині політичної економії таких економічних відносин, які ґрунтуються виключно на осо­бистому інтересі, вона не може випускати з уваги свого основно­го завдання — загального добробуту. У зв'язку з цим доречно нагадувалось саме про таку постановку питання А. Смітом. "По­літична економія, розглядувана як галузь знання, — писав він, — конче потрібна державному діячеві або законодавцеві, ставить перед собою два різні завдання: по-перше, забезпечити народові високий дохід або засоби існування, а точніше, забезпечити йому можливість добувати їх; по-друге, давати державі чи суспільству дохід, достатній для суспільних потреб. Вона ставить собі за мету збагачення як народу, так і правителя"³⁵. На думку професора Г.Ф. Симоненка, теорія має вказувати, наскільки ці відносини сприятливі чи несприятливі для досягнення загального добробу­ту, щоб в останньому випадку вимагати втручання економічної політики³⁶. При цьому вчений досить чітко розрізняв суб'єктів учення кожної із двох зазначених частин економічної науки. У теоретичній частині політичної економії ними виступали пере­важно окремі особи, а у галузі економічної політики — переваж­но держава, община, асоціація, сім'я та інші громадські союзи. Головне ж полягало у тому, що обидві частини економічної науки мали своїм найважливішим завданням спільну кінцеву мету — дослідження умов найбільш ефективного досягнення народного добробуту³⁷. Якраз це об'єднувало їх (частини) в одну економічну науку, надавало спільності її функціям.

Разом з тим представники економічної науки неоднозначно оцінювали смітівську постановку питання про двояке завдання політичної економії та її нагальну потребу для державних діячів і законодавців. Окремі з них вбачали у цій постановці суперечність загальній теорії. Адже проголошувана нею опора на саморегулю­вання економіки, відстоювання принципу невтручання держави в економічне життя виключали потребу в якійсь особливій прак­тичній частині політекономії, яка б займалася проблемами свідо­мого використання природних економічних законів.

Одночасно в українській економічній літературі піддані кри­тиці погляди тих представників німецької новоісторичної шко­ли на чолі з Г.Шмоллером, які заперечували поділ економічної науки на чисту (теоретичну) і прикладну (практичну) частини. У цій критиці В.Ф. Левитський, Г.Ф. Симоненко та інші українські вчені вдало використали певні розбіжності в поглядах прихиль­ників новоісторичної школи, зокрема судження професора А. Вагнера. "У працях цієї школи щезає, — писав професор А. Вагнер, — будь-яка відмінність між завданнями, методом і способом обробки історії і теорії господарства. При цьому остання замінюєть­ся першою, яка переходить у декого з нових істориків в архівно-історичні дослідження. Значення результатів таких досліджень для економічної науки природно перебільшується, оскільки мікро­скопічним речам на зразок історії окремих цехів надається наба­гато більше значення, ніж яке вони можуть мати насправді"³⁸. Як слушно зазначав Г.Ф. Симоненко, французький історик-соціолог Ж. Лакомб визнавав такого роду вченість навіть небезпечною для розумового життя людства. На його думку, необхідно зняти з люд­ського розуму непосильний тягар подробиць історичної реаль­ності, який полягає у все більшому нагромадженні не використа­них до цього часу істориками сирих матеріалів. Для цього необхід­но встановити причинний зв'язок між фактами. Здійснити ж це молена лише шляхом наукового узагальнення³⁹.

Отже, в працях українських науковців йшлося не про позбав­лення політичної економії історичності чи про бажаність витіс­нення історією політекономії, а про необхідність розумного по­єднання теорії та історії. Насправді політична економія за своєю суттю глибоко історична. Вона має справу з історично-плинним матеріалом, тобто таким, який постійно змінюється у просторі й часі. Це зовсім не суперечить її теоретичному характеру. Єдність логічного та історичного у політичній економії втілюється в її змісті. Ця єдність характерна для політекономії у вузькому і широкому розумінні. В обох випадках йдеться про науку, яка вивчає історичний розвиток систем економічних відносин, спосо­бів господарювання, що виникають, формуються, розвиваються, функціонують і змінюються врешті-решт іншими.

Г.Ф. Симоненко слушно вбачав недоліки поділу політичної еко­номії на теоретичну і практичну частини: "Він поділяє те, що за самою своєю суттю неподільне, відділяє, так би мовити, душу від тіла, моральні завдання і прагнення людини від її чисто тварин­них, стихійних устремлінь, які керують нею в її боротьбі за існу­вання; між тим як у живій, нормальній людині і в реально існу­ючих суспільствах обидві ці сторони мотивів людської діяльності знаходяться у постійному зв'язку між собою, взаємно контролю­ють та послаблюють і діють безперервно"⁴⁰.

Це критичне зауваження вченого також становить інтерес з по­гляду з'ясування питання про носія етичного начала. Він не ототожнювався з раціональним егоїзмом смітівського "homo oeconomicus" ("людини економічної"). Це був самостійний і безпосеред­ньо діючий чинник, носієм якого виступала людина у всій суперечли­вості притаманних їй начал: егоїстичного і кооперативного, індиві­дуалістичного і колективістського, матеріалістичного і духовного.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Основні поняття і терміни

Національна економічна наука. Світова економічна наука. Класич­на ситуація. Перша класична ситуація. Друга класична ситуація. Третя класична ситуація. Класична політична економія. Стара істо­рична школа. Нова історична школа. Економічне вчення марксиз­му. Маржиналізм. Маржиналістська революція. Неокласична еко­номічна теорія. Класифікація економічних теорій. Класифікація економічних наук. Чиста (теоретична) політекономія. Практична (прикладна) політекономія. Абстрактна політекономія. Конкретна політекономія. Політекономія у широкому розумінні. Політеконо­мія у вузькому розумінні. Економічна методологія.

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке класична ситуація і в чому полягає її значення для розуміння розвитку економічної науки?

2. Які класичні ситуації мали місце в українській економічній науці протягом XIX ст.?

3. Розкрийте найважливіші явища і процеси в розвитку національної економічної науки у XIX ст.

4. Хто з відомих українських учених першої половини XIX ст. був прихильником економічного лібералізму?

5. У чому полягала специфіка соціально-економічного розвит­ку країни в останній третині XIX ст.? Проаналізуйте вплив соціально-економічних чинників на розвиток національної еконо­мічної науки.

6. Виділіть характерні риси київської психологічної школи та розкрийте її відмінності від марксистської і народницької шкіл.

7. У чому полягали відмінності української і російської еконо­мічної думки розглянутого періоду?

7. Які критерії застосовували українські вчені для класифі­кації економічних теорій та шкіл?

8. В чому полягало значення поділу політичної економії на теоретичну і прикладну?

10. Розкрийте сутність класифікацій економічної науки, здійснених провідними українськими вченими (В.Ф. Левитським, М.І. Туган-Барановським, М.М. Соболевим).

Першоджерела

1. Билимович А.Д. Памяти Д.И. Пихно // Памяти Д.И. Пихно. Сообщение проф. А.Д. Билимовича и проф. Н.М. Цытовича. — СПб., 1913.

2. Голубничий В. Політична економія // Енциклопедія украї­нознавства. — Т. 6. — Л., 1996.

3. Горкіна Л.П. М.І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: ІЕ НАН України, 2001.

4. Косса Л. История экономических учений: Пер. с итал. — К.; X., 1900.

5. Левитпский В.Ф. Задачи и методы науки о народном хозяйстве. — Ярославль, 1890.

6. Левитский В.Ф. История политической экономии в связи с историей хозяйственного быта. — X., 1914.

7. Симоненко Г.Ф. Государство, общество и право с точки зрения законов народного хозяйства. Опит политико-экономического анализа государственной и общественной деятельности. — М., 1870.

8. Симоненко Г.Ф. Политическая экономия в ее новейших на­правленнях. Обзор и критическая оценка учений главных представителей современной зкономической науки, особенно новоисторической школы. — Варшава, 1900.

9. Сміт А. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй. — К.: Рогй-Коуаі, 2001.

10. Соболев М.Н. Политическая экономия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — Т. 47. — СПб., 1898.

11. Туган-Барановский М.И. Основы политической экономии. — М.: РОССПЗН, 1998.

12. Туган-Барановский М.И. Экономическая наука // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — Т. 57. — СПб., 1899.

13. Шумпетер ЙА. История экономического анализа: Пер. с англ. — СПб.: Экон. шк., 2001.

Рекомендована література

1. Горкіна Л.П. Нариси з історії політичної економії в Україні (остання третина XIX — перша третина XX ст.). — К.: Наук. думка, 1994.

2. Злупко С.М. Економічна думка України (від давнини до сучасності): Навч. посіб. — Л.: ЛНУ ім. І. Франка, 2000.

3. Злупко С.М. Персонали і теорії української економічної думки. — Л.: Євросвіт, 2002.

4. Історія економічних учень: Підручник / За ред. Л.Я. Кор­ нійчук, Н.О. Татаренко. — К.: КНЕУ, 1999.

5. Коропецький І.-С. Українські економісти XIX століття та західна наука. — К.: Либідь, 1993.

6. Українська економічна думка: Хрестоматія / Упор., наук, ред. пер., авт. вступ, розд. і біограф, довід. С.М. Злупко. — К.: Знання, 1998.

7. Юхименко П.І., Леоненко П.М. Історія економічних учень: Навч. посіб. — К.: Знання-Прес, 2002.

1 Класична ситуація, або класичний стан — такий стан в економічній науці, коли після тривалого періоду боротьби і дискусій досягається значний ступінь згоди, відбувається консолідація тих нових і оригінальних робіт, які велись раніше. За Й. Шумпетером, перша класична ситуація склалася у другій поло­вині XVIII ст., а раніше подібний класичний стан не виникав жодного разу. В результаті його економічна наука набула статусу визнаної галузі наукового знання. Друга класична ситуація мала місце в період між 1790 і кінцем 1800 рр. Підсумком її стали праці Дж.С. Мілля. Третя класична ситуація охоплює пе­ріод з 1870 р. до 1914 р. (і далі до 30-х рр. XX ст.). Вона пов'язана з науковою революцією, яка полягала насамперед у розвитку теорії граничної корисності і знаменувала собою початок періоду панування неокласики. Див.: Шумпетер ЙЛ. История экономического анализа: Пер. с англ. — СПб.: Экон. шк., 2001. — С. 61, 498, 991—992, 1088.

Слід зробити застереження про необхідність строгого розмежування по­нять "класична ситуація (стан)" і "класична політична економія", з яких пер­ше набагато ширше за періодом охоплення теорій.

2 Косса Л. История экономических учений: Пер. с итал. — К.; X., 1900. — С. 395.

3 Там само. – С.395-397.

4 Там само. – С.393.

5 Левитский В.Ф. История политической экономии в связи с историей хо- зяйственного быта. — X., 1914. — С. 4.

6 Левитский В.Ф. Задачи и методы науки о народном хозяйстве. — Ярославль, 1890. — С. 19.

7 Там само. – С.13.

8 Там само. – С.16,18.

9 Там само. – С.18.

10 Там само. – С.19.

11 Там само. – С.19.

12 Туган-Барановский М.И. Экономическая наука // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — Т. 57. — СПб., 1899. — С. 851.

13 Горкіна Л.П. М.І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: ІЕ НАН України, 2001. — С. 23.

14 Туган-Варановский М.И. Экономическая наука // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — Т. 57. — СПб., 1899. — С. 853.

15 Горкіна Л.П. М.І. Туган-Барановський в економічній теорії та історії. — К.: ІЕ НАН України, 2001. — С. 25

16 Билимович А.Д. Памяти Д.И. Пихно // Памяти Д.И. Пихно. Сообщение проф. А.Д. Билимовича и проф. Н.М. Цытовича. — СПб., 1913. — С. 11—12.

17 Там само. – С.14.

18 Голубничий В. Політична економія // Енциклопедія українознавства. — Т. 6. — Л., 1996. — С. 2185—2186.

19 Левитский В.Ф. Задачи и методы науки о народном хозяйстве. — Яро­славль, 1890. — С. 258.

20 Там само. – С.257.

21 Косса Л. История экономических учений: Пер. с итал. — К.; X., 1900; Симоненко Г.Ф. Государство, общество и право с точки зрения законов на­родного хозяйства. Опыт политико-экономического анализа государствен-ной и общественной деятельности. — М., 1870; Симоненко Г.Ф. Политиче-ская экономия в ее новейших направленнях. Обзор и критическая оценка учений главных представителей современной экономической науки, особенно новоисторической школы. — Варшава, 1900; Соболев М.Н. Политическая экономия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — Т. 47. — СПб., 1898; Туган-Барановский М.И. Основы политической экономии. — М.: РОССПЭН, 1998

22 Туган-Барановский М.И. Основы политической экономии. — М.: РОССПЭН, 1998. — С. 185, 187—188

23 Симоненко Г.Ф. Политическая экономия в ее новейших направленнях. Обзор и критическая оценка учений главных представителей современной экономической науки, особенно новоисторической школы. — Варшава, 1900. — С. 6.

24 Левитпский В.Ф. Задачи и методы науки о народном хозяйстве. — Яро­славль, 1890. — С. 252.

25 Левитпский В.Ф. Задачи и методы науки о народном хозяйстве. — Яро­славль, 1890. — С. 252.

26 Там само. – С.253.

27 Там само. — С. 252.

28 Туган-Барановский М.И. Основы политической экономии. — М.:Р0ССПЭН, 1998. — С. 186—188, 192.

29 Левитский В.Ф. История политической экономии в связи с историей хозяйственного быта. — X., 1914. — С. 1.

30 Там само. – С.1.

31 Соболев М.Н. Политическая экономия // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — Т. 47. — СПб., 1898. — С. 305—306

32 Даю, щоб ти дав, роблю, щоб ти дав. Формула римського цивільного права, що встановлювала відносини між двома особами, робітником і роботодавцем.

33 Шумпетер Й.А. История экономического анализа: Пер. с англ. — СПб.:Экон. шк., 2001. — С. 1109.

34 Симоненко Г.Ф. Политическая экономия в ее новейших направленнях. Обзор и критическая оценка учений главных представителей современной экономической науки, особенно новоисторической школы. — Варшава, 1900. — С. 26.

35 СмітА. Добробут націй. Дослідження про природу та причини добробуту націй. — К.: Port-Royal, 2001. — С. 261.

36 Симоненко Г.Ф. Политическая экономия в ее новейших направленнях. 06зор и критическая оценка учений главных представителей современной экономической науки, особенно новоисторической школы. — Варшава, 1900. — С. 27.

37 Там само. – С.27-28.

38 Там само. – С.479.

39 Там само. – С.479.

40 Там само. – С.448.