28. Правові наслідки недотримання простої письмової форми договору за цк у.Та гк у.

Згідно ЦК та ГК договори мають вчинятися у формі, встановленій законом. Вони укладаються усно, в письмовій формі або шляхом вчинення конклюдентних дій.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Договір у письмовій формі укладається як шляхом складання одного або кількох документів так і шляхом обміну листами, телеграмами тощо, підписаними сторонами.

У письмовій формі укладаються договори: 1) між юридичними особами; 2) між фізичною та юридичною особою (крім тих, які згідно закону можуть укладатися усно); 3) між фізичними особами на суму, що перевищує у 20 разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (крім тих, які згідно закону можуть укладатися усно); 4) інші договори, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

29. Поняття, загальні умови та засади виконання договірних зобов’язань. Місце виконання зобов’язання.

Виконання зобов’язання – це здійснення його суб’єктами взаємообумовлених зустрічних дій або утримання від них, які проявляються у реалізації кредитором своїх прав і виконанні боржником покладених на нього обов’язків, зокрема щодо: передання майна, виконання робіт, надання послуг, сплати грошей тощо.

Згідно ст.. 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виконання цивільного зобов’язання підпорядковується певним основним положенням, що закріплені в актах цивільного законодавства, які називаються принципами виконання зобов’язання або загальними умовами виконання.

У ЦК встановлено принципи:

- «належного» виконання - зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, ЦК інших актів цивільного законодавства, а за їх відсутності – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Принцип належного виконання, як правило, передбачає виконання зобов’язання: 1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету; 3) належним способом; 4) у належні строки (терміни): 5) у належному місці.

29.2.

- «реального» виконання - боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, задані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник звільняється від виконання зобов’язання в натурі у разі: 1) відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес; 2) передання кредиторові відступного; 3) відмови кредитора від договору.

- «стабільності» виконання зобов’язання - недопустимість односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов.

Відповідно до ст. 525 ЦК одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 193 ГК кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Тому виділяють також принципи «взаємного сприяння» та «економічності» при виконанні господарських зобов’язань.