1.4. Суть і завдання ситуаційного (адаптивного) менеджменту

Організаційно-технічна перебудова народного господарства, що відбувається в даний час, поставила наші вітчизняні підприємства в складне становище.

Структурні зрушення в економіці, нестабільність зовнішнього середовища, розрив сталих виробничих зв'язків, зміна форм влас­ності і реструктуризація підприємств — вимагають перегляду вста­новлених стереотипів управлінського мислення і переходу до нових форм і методів системи керування. Це пов'язане також із триваючим процесом диференціації й інтеграції структур, методів й інших еле­ментів систем керування виробництвом, що спостерігаються в даний час у світовому співтоваристві.

Відомо, що за змістом об'єктів менеджменту існують такі його види: управління виробництвом, управління персоналом, управління фінансами, управління інвестиціями, управління проектами, управління збутом, маркетингом і т.д. Кожний з перерахованих видів зосереджений на одному певному аспекті діяльності. На відміну від них, об'єктом ситуаційного менеджменту є одночасно всі елементи діяльності підприємства: засоби виробництва, робоча сила,організація виробництва, праці й управління, фінанси, інвестиції, зовнішнє і внутрішнє середовище. Тобто це вид комплексного всеосяжного управління підприємством.

Особливістю ситуаційного менеджменту є те, що предметом цього виду управління виступають лише профілактичні заходи превентивного плану, тобто вибір дій, що запобігають появі проблемних ситуацій на підприємствах, а не розвитку об'єкта управління взагалі¹.

Інакше кажучи, застосування цього виду менеджменту полягає скоріше в підготовці місця і створенні умов для наступного розвитку й удосконалювання діяльності господарюючого суб'єкта. Це свого роду сполучна ланка управління між усіма видами й ієрархією менеджменту взагалі, а також методами всіх його аспектів як необхідна умова для підвищення ефективності діяльності даного підприємства.

Основним завданням ситуаційного менеджменту в системі стратегічного і тактичного управління діяльністю підприємства є внесення коригувальних дій у напрямок розвитку підприємства й у розподіл ресурсів, які забезпечують реалізацію стратегічних цілей. Крім того, його практичне значення полягає в тому, що:

• запобігає появі проблемних ситуацій;

• сигналізує про можливість появи незворотних проблемних ситуацій;

• виявляє проблеми в діяльності підприємства;

• визначає ступінь загрози проблем, що з'явилися;

• виділяє пріоритетність проблем;

• виступає засобом виживання у важкий період;

• сприяє мобілізації, раціональному розподілу і використанню ресурсів;

• знижує ризик банкрутства і ліквідації підприємства;

• координує діяльність підприємства в цілому;

• допомагає подолати невизначеність ринкового середовища;

• сприяє переходу на новий виток циклічного розвитку підприємства.

Таким чином, поєднуючи усі види управління, ситуаційний менеджмент вносить гнучкість і динамізм, рухливість в усі елементи системи управління підприємством, змушуючи її удосконалюватися і розвиватися.Як складова частина управління ситуаційний менеджмент є системою елементів, які збігаються за змістом з елементами системи управління підприємства в цілому. До складу цих елементів входять такі підсистеми:

• цільова - сукупність стратегічних, тактичних і оперативних цілей функціонування підприємства, досягнення яких забезпечує випуск конкурентоспроможної продукції;

• функціональна - розробка, організація і здійснення управлінського процесу. Підсистема реалізується на базі основних функцій управління¹: аналізу, прогнозування і планування, мотивації й організації, обліку і контролю, регулювання і координації, керівництва;

• забезпечувальна - склад, якість і організація забезпечення системи управління всіма необхідними ресурсами для її нормального функціонування;

• середовище - фактори макро- і мікросередовища підприємства, які впливають на зміст і якість управлінського рішення;

• керівна - сукупність вимог до якості керівництва, системи прийняття управлінських рішень і організація процесу управління персоналом з досягнення цілей і завдань системи;

• зворотний зв 'язок — інформація, яка надходить від виконавців і споживачів до джерела прийняття рішення.

Головною проблемою керування всередині організації, підприємства стає адекватність стимулів і форм взаємодії пара­метрів об 'скта і суб 'єкта керування умовам і методам розв 'язання завдань виробництва, його ефективності.

Об'єктні параметри відбивають тип і структуру виробничої ор­ганізації (підприємства, об'єднання), її місце в галузевій, регіо­нальній і народногосподарській системах керування. Ці параметри характеризують вид проміжних і кінцевих результатів діяльності підприємства, умови їхнього одержання, вплив НТП на якісний роз­виток первинних ланок економіки.

Суб 'єктні параметри відбивають мету керування виробничою організацією і її структурними підрозділами, функції керування, структуру і зв'язки керування, якість інформаційної бази і технічне оснащення процесів керування, якісний і кількісний склад уп­равлінських кадрів, здібності і компетентність самого керівника.Зрозуміло, що взаємозв'язок цих факторів у процесах вироб­ництва і керування виявляється надзвичайно складним, особливо як­що врахувати, що взаємодія їхня може бути не тільки парною (напри­клад, виробничі зв'язки — методи керування), але і значно складнішою (наприклад, взаємозв'язок результатів наведеної вище взаємодії й інформаційної бази керування). Більш того, варто врахо­вувати, що характеристики зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства в умовах сучасного виробництва і соціального розвит­ку працівників усіх категорій надзвичайно рухливі.

Виробничі системи мають певні особливості, знаючи і викорис­товуючи які, можна ефективно керувати ними. До них відносяться:

• нестаціонарність (мінливість) окремих параметрів системи і сто-хастичність (ймовірність) її поведінки;

• унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкрет­них умовах (завдяки наявності в неї активного елемента— люди­ни) і разом з тим наявність у неї граничних можливостей, зумовле­них наявними ресурсами;

• здатність змінювати свою структуру і формувати варіанти по­ведінки;

• здатність протистояти тенденціям, що руйнують систему;

• здатність адаптуватися до умов, що змінюються;

• здатність і прагнення до творення мети, тобто формування цілей усередині системи.

Виникнення тієї чи іншої виробничої системи, природно, зумов­лено виникненням чи формуванням на ринку попиту на продукцію, здатну задовольнити вимоги покупців. Інакше кажучи, виробнича система повинна бути пристосована до тривалого існування для за­доволення купівельного попиту, що змінюється.

Отже, неминуче виникають виробничо-економічні проблеми оптимізації нових зв'язків (зовнішніх і внутрішніх), проблеми їхньо­го стикування в організаційному, економічному і науково-технічному аспектах.

Відомо, що керівник виконує роботу, системна складність якої дуже висока, — здійснює стикування діяльності функціональних підрозділів, вирішення організаційно-економічних і виробничо-технічних проблем, що виникають у взаємодії з іншими ор­ганізаціями. І чим вище рівень керівника, чим більше підрозділів і організацій йому підлеглі, тим більше різних проблемних ситуацій він повинен розв'язати.Аналіз і синтез виникаючих проблемних ситуацій, інтеграція діяльності функціонально чи предметно спеціалізованих ланок і складають функцію керівництва.

Реалізація функції керівництва — складна наукова і практична проблема. У першу чергу тому, що необхідно мати опис і ранги ви­никаючих проблемних ситуацій, розробити алгоритм вирішення проблем, сформувати відповідну нормативну базу. Необхідно визна­чити і критерії вибору тієї чи іншої стратегії вирішення виникаючої проблеми, а це пов'язане з наявністю ресурсів і можливості манев­ру ними.

Керівнику, менеджеру необхідно вміти передбачати причини і джерела виникнення ситуацій і мати про запас заздалегідь спроекто­ваний механізм їхнього моделювання і дозволи для того, щоб, вихо­дячи з наявних ресурсів і критеріїв переваги, вибирати прийнятні варіанти.

Закордонні фахівці вважають, що характерною рисою ділового життя стало загальне наростання нестабільності як основної при­чини виникнення і розвитку кризових ситуацій.

Починаючи з 50-х років, неухильно зростає кількість нових за­вдань, зумовлених зміною обстановки. Деякі з цих завдань принципо­во нові і не можуть бути розв'язані традиційними методами.

Складність і новизна завдань створюють зростаюче навантажен­ня на вищу ланку керування.

Новизна, складність і зростання темпів появи завдань підвищу­ють імовірність несподіванок і криз.

Починаючи з 80-х років, закордонні фахівці з менеджменту вва­жають, що фірма не може розпізнати нові явища, які швидко розви­ваються, доти, поки вони не стануть масовими, не встигає реагувати на зміни, і попадає в кризові умови.

Закордонні менеджери характеризують кризову ситуацію на­ступними обставинами:

• наявністю загроз високопріоритетним цілям і цінностям;

• ефектами раптовості для осіб, відповідальних за подолання кризи;

• гострим дефіцитом часу для реагування на загрозу.

Необхідність керування ситуаціями може виникнути практично в будь-якій організації, коли надзвичайні (форс-мажорні) обставини — зовнішні чи внутрішні змушують керівництво приймати негайні рі­шення. Кризи виникають, оскільки криза — цс поворотна точка чи період небезпеки і невизначеності, а в наше стрімке століття пово­ротні точки і небезпечні моменти завжди присутні.Керування в кризовій ситуації можна визначити як процес робо­ти під тиском обставин таким чином, що дозволить керівникам аналізувати, планувати, організовувати, направляти і контролюва­ти ряд взаємозалежних операцій при прийнятті швидких і раціональ­них рішень з невідкладних проблем, що виникають перед фірмою.

Тому основним завданням ситуаційного менеджменту є забез­печення гарних результатів — запланованих чи випадкових за допо­могою здорової організації, що досягається шляхом використання оточення на основі добре поставленого керування людьми і ко­мунікаціями.

Реалізація даного завдання полягає в перебуванні належного ба­лансу між вимогами, висунутими ситуацією, і особистими якостями керівника з урахуванням зрілості (компетентності, досвіду) і готов­ності колективу до співробітництва.

Термін «ситуація» у перекладі з латинського означає: станови­ще, обстановка, сукупність обставин.

Для того, щоб організація домоглася успіху, керівник повинен уміти передбачати можливість, імовірність появи тих чи інших ви­робничих ситуацій, бути готовим до них і діяти адекватно до сфор­мованих обставин.