Тема 4. Ситуаційний підхід до керування організацією

4.1. Функціональні і ситуаційні завдання керування

4.2. Концепції ситуаційного менеджменту

4.3. Суть, джерела і причини появи проблемних ситуацій

4.4. Роль випадку в зміні позицій фірми на ринку

4.5. Класифікація ситуацій і моделі ситуаційного менеджменту

Тема 4. Ситуаційний підхід до керування організацією

4.1. Функціональні і ситуаційні завдання керування

Завдання, що виникають в практиці керування, за своєю суттю є або функціональними, або ситуаційними.

Функціональні (стабільні) завдання визначаються сформованим поділом праці у виробництві і керуванні.

Ситуаційні завдання є наслідком порушень взаємодії спеціа­лізованих підсистем й елементів організації під впливом дестабілізу­ючих факторів виробництва.

Наявність двох класів завдань у керуванні цілком закономірна: будучи соціально-економічними системами, вони не можуть бути описані лише стабільними характеристиками. Занадто складними і різноманітними є сучасні завдання й об'єкти керування, занадто мінливе внутрішнє і зовнішнє середовище організації.

Головною є та обставина, що виробничою фірмою, яка розви­вається за цілеспрямованою системою, неможливо ефективно керу­вати, якщо вона має лише жорстко спеціалізовану структуру і постійно повторювані види робіт з керування.

Динамічність виробничої організації, її здатність реалізувати мінливі цілі керування можуть бути забезпечені тільки наявністю і взаємодією двох елементів структури керування.

Отже, адаптованість виробничого підприємства може бути за­безпечена лише доповненням існуючого механізму функціонування елементами ситуаційного типу, що забезпечують організаційно, еко­номічно, технічно можливість вирішення комплексу виникаючих проблем. Інакше кажучи, частина елементів системи керування по­винна формуватися, виходячи з процесів функціональної спеці­алізації управлінських робіт, інша частина повинна мати проблемно-орієнтований (ситуаційний) характер. Причому ситуаційні елементи організації можуть формуватися і як тимчасові.

При цьому неправильно було б думати, що ситуаційне керуван­ня носить лише поточний, оперативний характер. Поняття оператив­ності дуже відносне: те що для системи керування більш високого рівня ієрархії є оперативною проблемою, для підлеглої виробничоїструктури може мати перспективний, стратегічний характер. Поточні проблеми інноваційного керування, як правило, є стратегічними для виробничого менеджменту. У свою чергу, характер проведення стра­тегічних змін сьогодні також може піддаватись ситуаційним випро­буванням, що, безумовно, позначиться на підприємстві в перспек­тиві. Тому ситуації виникають на всіх етапах і стадіях керування і но­сять взаємозалежний характер.

Ситуація, у загальному випадку, — це далеко не завжди негатив­не явище в житті організації. Вона лише характеризує сформований стан справ в організації на даний момент і, якщо вона достовірна, то може бути задовільним незадовільне з погляду суб'єкта керування — керівника. В останньому випадку ситуація стає проблемою, вона ха­рактеризує реальну розбіжність бажаного і дійсного рівнів задово­лення потреб суб'єкта.

Та сама проблемна ситуація може бути сформульована як різні проблеми. Кожна з них може мати свої шляхи і методи вирішення. Наприклад, у місті дуже висока напруженість пасажироперевезень у ранкові і вечірні години. Цю ситуацію можна виразити у вигляді зовсім різних проблем:

• не вистачає транспортних засобів;

• нераціонально організовані маршрути пасажирського транспорту;

• нераціонально розселені жителі стосовно місця їхньої роботи.

Рішення цих проблем вимагає зовсім різних ресурсів, як за об­сягом, так і за складом, породить неоднакові управлінські впливи.

Розв'язання тих чи інших управлінських проблем, значною мірою, залежить від їхніх формулювань, що в загальному вигляді можна назвати суб'єктними й об'єктними. Часто суб'єктні проблеми нижчестоящого рівня виступають як об'єктні для вищестоящого рівня.

Об'єктні проблеми — це, по суті, те, що необхідно розглянути суб'єкту керування для ухвалення рішення. Дії посібника з ухвален­ня рішення і процес функціонального його проходження поданий на рис. 2.1.

У випадку перевищення допустимих відхилень функціонування системи від запланованого графіка, тобто реакції блоку «Функції ке­рування» (де «спрацювала» функція контролю), керування відбу­вається за ситуаційною схемою (рис. 2.2).

Як видно з наведеної схеми, перевищення допустимих відхи­лень від заздалегідь визначених меж означає, що виробнича система виходить з «норми» і вступає в якусь фазу, небезпечну для

підприємства, з якою функціональними заходами регулюючого і ко­ординуючого характеру не справитися. Необхідні заходи кардиналь­ного впливу, здатні переломити небезпечну ситуацію, що наступила, не давати їй розвиватися і, в міру можливості, повернути порушене виробництво на запланований шлях.

У загальному випадку розвиток проблемної ситуації, відпо­відно до даної схеми (див. рис. 2.2), може відбуватися за трьома варіантами.

Перший варіант. Завдяки своєчасним і рішучим заходам розви­ток ситуації, що руйнує систему, припинено, а потім ціною певних зусиль повернуто на запланований шлях досягнення мети фірми, тобто відновлений статус-кво виробничо-економічного механізму системи. Подальше керування виробничим процесом продовжується за функціональною схемою керування (див. рис. 2.1).

Другий варіант. Первинними заходами ситуаційного керування не вдалося вдержати ситуацію під контролем. Розвиток ситуації прийняв кризовий характер. Можливі засоби його ліквідації не при-

несли належного результату чи недостатні, чи ж взагалі не мають економічного, технічного чи технологічного змісту стабілізації за­планованого виробництва. Система функціонування підприємства ще не зруйнована, але вже носить небезпечний, надзвичайний (чи на грані цього) характер, і керівництво приймає рішення переходу ви­робництва чи цілком фірми на новий шлях, що дає системі якісно но­вий стан, відмінний від колишнього. Цей новий стан може диктувати розробку нових планів, стандартів, але дає, в загальному випадку, сприятливий результат.

Третій варіант. Самий несприятливий результат для підприємства настає тоді, коли всі зусилля антикризового характеру не спрацювали і надзвичайні заходи з порятунку підприємства не принесли бажаних ре-зультатів. Криза набрала необоротної руйнівної форми і привела підприємство до повного розвалу чи банкрутства.

Представлені сценарієм розвитку ситуації антикризового керу­вання носять гіпотетичний характер і мають потребу в деталізації і конкретизації ряду положень, що можуть бути розглянуті після дея­ких передумов, міркувань й аналізу на базі пропонованої концепції ситуаційного менеджменту.