3.3. Організаційно-технологічні компоненти керованих перемінних

Важливу групу внутрішніх керованих перемінних являє собою технологія, структура організації і її функціональних зон.

Як відомо, основним компонентом технології є процес, за до­помогою якого вихідні матеріали перетворяться в бажаний на ви­ході продукт. Вплив цієї перемінної на керування значною мірою визначалося трьома великими переворотами в технології: промис­ловою революцією; стандартизацією і механізацією; застосуванням конвейєрних складальних ліній і роботизації. Однак, це зовсім не означає, що технології завмерли, стабілізувалися на якомусь рівні. Будь-який перехід на новий продукт, як правило, спричиняє якщо не повну, то часткову зміну процесу, устаткування, вихідних ма­теріалів.

Будь-яка технологія має свій життєвий цикл, що, як правило, збігається з життєвим циклом виробу. Закінчення життєвого циклу технології чи її передчасний відхід, припинення функціонування, змушує керівництво шукати їй заміну шляхом НДКР, покупки па­тентів чи ліцензій. Так чи інакше, рано чи пізно технології в кожній організації міняються і служать досягненню певних цілей.

Люди остаточно визначають придатність даної технології, коли вони роблять свій споживчий вибір. При цьому треба пам'ятати, що часто керівництво фірми через різні причини не в змозі побачити нові перспективи, що відкриваються, тому що технічні можливості для здійснення технологічних змін переважно створюються за межа­ми галузі, у якій вони функціонують. Тому інформаційне забезпечен­ня при виборі технологій відіграє найважливішу роль.

Іншим найважливішим компонентом даної перемінної є взаємо­залежність робіт в організації. Дана характеристика визначає ступінь, за яким здійснюється взаємодія між різними працівниками, групами і підрозділами, відповідно до поставлених цілей.

Взаємозалежність на виробництві може виявлятися в трьох ви­дах: послідовна, пов'язана і групова.

Послідовна (конвейєрна, потокова) взаємозалежність вияв­ляється тоді, коли технологія побудована за таким принципом. Перш ніж інший працівник приступить до роботи, перший повинен виконати ряд операцій, що дозволяють зробити це. У цьому випадкурезультат закінчення роботи одного працівника є вихідним положен­ням для початку трудового процесу іншого.

Пов 'язана взаємозалежність являє собою ситуацію, коли кі­нець роботи одного виконавця стає початком роботи іншого, і навпа­ки. Такий тип взаємодії вимагає особливої чіткості і наступності у виконуваному процесі.

Групова взаємозалежність виявляється при одночасній участі всіх сторін у даній дії і ніби містить у собі попередні взаємозалеж­ності разом. Груповий підхід вимагає від учасників великого ступеня співробітництва і взаємодії, ефективних комунікацій і вміння прий­мати групові рішення.

Особливу значущість взаємозалежність здобуває між різними підрозділами компаній, спрямованими на досягнення єдиної мети. Причому місце розташування цих підрозділів, їхня спеціалізація, об­сяги робіт і керування можуть бути всілякими, що диктує ту чи іншу структуру фірми.

Структура організації — це логічні взаємини рівнів керування і функціональних зон (галузей), побудовані в такій формі, що дозво­ляє найбільш ефективно досягати цілей компанії.

Рішення про вибір структури організації майже завжди прий­мається керівництвом вищої ланки. У малих фірмах структурне чле­нування організації і її взаємозв'язки встановлює керівник, які, як правило, формуються відповідно до його стилю і прийомів керуван­ня. Зміни структур в організаціях найчастіше відбуваються при ви­борі нових технологій і пов'язані, в першу чергу, зі стратегічним пла­нуванням і його реалізацією.

На формування тієї чи іншої структури значний вплив робить спеціалізований поділ праці, тобто закріплення даної роботи за фахівцем, що краще усіх здатний її виконати з погляду організації як єдиного цілого.

Не вдаючись до подробиць, пов'язаних зі спеціалізацією (дане питання розглядалося раніше й в інших дисциплінах), відзначимо лише ту обставину, що у всіх сучасних організаціях має місце гори­зонтальний поділ праці як першооснова спеціалізації. Необхідність поділу праці в організації за функціональними зонами не тільки по горизонталі, а й по вертикалі визначає основну структуру організації і в значній мірі — можливості її успішної діяльності.

Структурне членування організації показує, що на кожнім ієрархічнім рівні можуть бути свої горизонтальні багаторівневі зв'яз­ки, що мають свій ієрархічний (зокрема, горизонтальний і вертикаль-ний) розподіл. Зміни в структурі на більш високому ступені (рівні) автоматично спричиняють зміни нижчих рівнів ієрархії, що, в свою чергу, змінює якісний стан горизонтальних зв'язків рівня.

Ієрархія пронизує всю організацію. Особа, що знаходиться на вищому ступені керування, може мати у своєму підпорядкуванні декількох керівників середньої ланки, що представляють різні функціональні галузі. Ці керівники можуть мати, в свою чергу, трохи підлеглих їм лінійних керівників і т.д. Структурне членування може бути і складніше, і простіше. Усе залежить від потужності фірми, об­сягів виконуваних робіт і обсягу керування.

Необхідність у координації, що існує завжди, стає актуальною при чіткому розподілі по горизонталі і вертикалі. Без чітких, надійних комунікацій і відповідної координації люди не зможуть ви­конувати роботу спільно, тому що різні рівні ієрархії, функціональні зони й окремі особи можуть легко зосередитися на забезпеченні своїх власних інтересів, а не інтересів організації в цілому.