Гірськолижні спуски

Перша спроба спуститися з вершини за допомогою гірських лиж була зроблена в 1969 році японцем Міурою. Вона закінчилася не так, як він планував. Міура ледь не впав у прірву, але дивом зумів врятуватися і залишився живий.

У 1992 році по схилу Джомолугми на лижах спустився лижник, француз П'єр Тардевель. Він з'їхав з південної вершини, розташованої на висоті 8571 м, і подолав три кілометри за три години. Через чотири роки італійський лижник Ханс Каммерландер спустився з висоти 6400 м по північному схилу. Він був біля підніжжя "Даху світу" через 17 годин.

У 1998 році француз Кирил Десремо зробив перший спуск з вершини на сноуборді.

У 2000 році словенець Даво Карнічар з'їхав з Джомолунгми на гірських лижах.

У 2001 році австрієць Штефан Гатт спустився з Джомолунгми на сноуборді.

Польоти над вершиною в повітрі

У 2001 році подружня пара з Франції, Бертран і Клер Берньє, злетіла вниз з вершини на планері.

У травні 2004 року італієць Анджело Д'Арріго вперше в історії повітроплавання здійснив політ на дельтаплані над вершиною найвищої гори світу.

14 травня 2005 льотчик-випробувач фірми "Єврокоптер" Дідьє Дельсаль (Didier Delsalle) успішно посадив вертоліт «Eurocopter AS 350 Ecureuil» на вершину гори. Це був перший випадок подібної посадки.

У 2008 році троє парашутистів приземлилися на вершину, вистрибнувши з літака, що летів на висоті трохи менше 9000 м (на 142 м вище найвищої точки гори).

Екологічний стан

Число туристів, які відвідували гору з боку Непалу в 2000-2003 роках, обчислювалася сотнями тисяч^[4]. Обсяги сміття, що нагромадилося на схилах гори, настільки великі, що Джомолунгму називають «найбільш високогірним звалищем у світі»^[4]. У 2007 році тільки китайський ділянку найвищої вершини світу відвідали 40 тис. туристів^[4]. За підрахунками екологів, після них залишилося 120 тон сміття - в середньому по 3 кг на кожного^[4]. У травні 2008 р. силами Тибетського автономного регіонального бюро з питань захисту навколишнього середовища в регіоні було зібрано 8 т відходів^[4]. У 2007 році Непальська авіакомпанія «Йєті Ейрлайнс» (англ. Yeti Airlines) зібрала 17 тон сміття на околицях села Лукла, яка є перевалочним пунктом для альпіністів, що йдуть до основного табору на Джомолунгмі^[4]. Для того, щоб прибрати таку кількість пивних пляшок, пластикових пакетів і алюмінієвих банок, кисневих балонів, мотузок і зламаних драбин, потрібно близько двох місяців. Так само вельми актуальним є питання поховання тіл загиблих альпіністів, особливо для місцевих жителів - шерпа^[5].

А́нди, А́ндські Кордильє́ри (ісп. Andes; Cordillera de los Andes) — найдовша (довжина біля 9000 км) і одна з найвищих (гора Аконкагуа, 6960 м) гірських систем земної кулі, яка облямовує з півночі та заходу всю Південну Америку; є південною частиною Кордильєр.

Анди тягнуться вздовж узбережжя Тихого океану, від Карибського моря до архіпелагу Вогняна Земля, проходять через Колумбію, Венесуелу, Еквадор, Перу, Болівію, Чилі й Аргентину. Ширина системи 200—800 км, середня висота гір 3600 м.

Це молода гірська система, тут знаходиться велике число діючих вулканів, що складають Андійський вулканічний пояс: Санґай, Пурасе, Котопахі, Юяйяко (найвищий на Землі), дуже часті землетруси, на півдні системи численні льодовики. Межа вічних снігів складає від 600 м на півдні до 6300 м на півночі. Система багата природними ресурсами, у передових і передгірських прогинах добуваються нафта та природний газ (особливо в північних та центральних районах), також тут добуваються руди кольорових металів.

По Андах проходить міжокеанічний вододіл, в них беруть початок витоки та багато приток Амазонки, притоки Оріноко, Парагваю, Парани, Маґдалени, а також річки Патагонії. На західних схилах починаються річки басейну Тихого океану, здебільшого короткі. В Андах також знаходиться велике високогірне озеро Тітікака та багато менших озер. Для рослинності характерна висотна поясність.