Розподіл населення

Розріджение повітря на великих висотах понад 4 000 м вимагає певної фізіологічної адаптації організму. Проте зараз люди здатні постійно жити на висотах до 5 200 м (пастухи Перу) та тимчасово до 6 000 м (шахта Караско, Чилі).

Південна частина Анд від Патагонії до південної межі болівійського Альтіплано населена мало. Тут мешкають лише невеликі групи пастухів та фермерів, що живуть переважно на низьких схилах та передгір'ях. На північ, від Болівії до Колумбії, сконцентрована більша частина населення, тут розташовані всі головні міста гірської системи та більшість найважливіших міст андійських країн. Зокрема в Перу та Болівії значна частина начелення мешкає на висотах понад 3300 м.

Приблизно половина населення Болівії — індіанці, що розмовляють мовами аймара (на південь від озера Тітікака) і кечуа, решта — іспаномовні нащадки іспанських поселенців або змішані (метиси). В Перу мова аймара менш поширена, більшість населення розмовляє кечуа. Біля озера Тітікака мешкають залишки народу уру. Значне населення існує в межах високогірних парамо, де головним зайняттям є скотарство і гірнича справа. У більш низьких долинах головною економічною діяльністю є сільське господарство. Гірнича справа в Перу є майже виключно єдиним зайняттям на висотах понад 4000 м, проте більша частина населення на схилах вирощує овець, худобу, кіз, лам і альпак, все більша частина населення працює в промисловості і торгівлі.

Населення Еквадорських Анд переважно розмовляє мовою кечуа, меншу групу складають іспаномовні метиси. На півдні залишаються народи каньярі і сарагуро, а в центрі країни — саласакас. Головна економічна діяльність в цьому районі — вирощування кукурудзи, картоплі, бобів, також розвинуті виробництво кераміки та тканин.

В Колумбії значна частина населення мешкає на висотах між 1800 і 3200 м, індіанська частина населення невелика, переважно на плоскогір'ях Кордильєри-Орієнталь, Кордильєри-Сентраль та південних гір. На висотах від 1000 до 2200 м розташовані найбільші плантації кави^[8].

Культура

За одним стереотипом Анди є бідним регіоном, мешканці яких поколіннями працюють на бідних ґрунтах на висотах понад 3000 м над рівнем моря, намагаючись виростити убогі врожаї. Ніде, окрім Анд, люди на жили стільки тисяч років у таких жахливих умовах. За іншим — Анди сприймаються як батьківщина таких міст як Мачу-Пікчу, величних кам'яних палаців Інків в Куско і Уануко-Пампа і міст народу Чіму, таких як Чан-Чан, краса андійського текстиля і кераміки, що виставлені в музеях по всьому світу, відома турбота імператорів інків про добробут їх підданих і здебільшого покинуті великі іригаційні тераси, сконструйовані цими народами. Ці два погляди можна примирити тільки якщо припустити, що використання ресурсів значно залежало від державної системи і методів керування. Так, свого часу Андійський регіон був багатим та дав початок високим цивілізаціям, тут розвинулися сільське господарство, технології і соціальні системи, унікально пристосовані до особливих екологічних умов, в яких жили мешканці регіону^[9].

Значний вплив на культуру всього андійського регіону здійснили іспанці, що вплинули на багато аспектів життя регіону, принесли католицтво та африканських рабів (на крійній півночі регіону). Під впливом іспанців утворилася кастова система, де значну перевагу отримували нащадки іспанських колоністів, а серед індіанців ті, що мали іспанські прізвища та розмовляли іспанською мовою.

Багато виробів мистецтва і ремісництва характерні до цього регіону і легко відрізняються від виробів інших частин світу. Так, Анди відомі своїми ювелірними виробами, скульптурою, керамікою і текстилем. Розвиток всіх цих мистецтв нараховує багато тисяч років. Андійский текстиль зазвичай виготовлюється з вовни лам і альпак та характеризується яскравими кольорами та геометричними узорами або сценами місцевого життя. Деякі характерні елементи одягу були імпортовані з Європи або виникли нещодавно. Так, в Болівії дуже популірні капелюхи-котелки, що потрапили сюди з Британії. Відомий бриль панама виник в гірському еквадорському кантоні Каньяр лише в 20 столітті.

Дуже легко впізнається андійська музика. Поширені зараз стилі виникли з місцевих мелодій під впливом інків, під час панування яких поширилося багато нових інструментів, а потім і європейських колоністів. Особливістю андійської музики є використання великого числа різноманітних одноствольних флейт (таких як кена, тарка, пінкільйо) та флейт Пана (сіку, антара). Також використовуються барабани, гітари (зокрема чаранго), дзвіночки та деякі інші музичні інструменти. Ймовірно найвідомішим за межами Анд прикладом андійської музики є культурний символ Перу El Cóndor Pasa (політ кондора).

В багатьох андійських країнах проводяться яскраві свята і карнавали. Дуже відомими є, наприклад, Карнавал Оруро в місті Оруро (Болівія), що походить від традиційного свята народу уру та пізніше під впливою католицтва перетворився на свято на честь діви Марії. Іншим відомим свтом є реконструйоване головне свято інків Інті-Раймі, що найбільш активно святкується в Куско та відзначає день зимового сонцестояння.

Також характерною є андійська кухня. Традиційними культурами тут є картопля, помідори, кукурудза, кіноа, батати, ока, арахіс, банани, насіння амаранту, перець рокото, боби, рис. З тварин традиційними є морські свинки, лами, альпаки, лебеді, вівці. Серед традиційних страв можна назвати колумбійський картопляний суп ахіако та південноандійський суп касуела, висущене та тушковане м'ясо, смажені морські свинки (святкова перуанська страва), фарширований перець, смажені бульбові рослини та банани (в тропічних районах), кукурудзяна страва уміта та хліб марракета.