Злочини проти людяності

Злочини проти людяності — це нелюдські діяння, які вчинюються у межах масштабного або систематичного нападу на будь-яких мирних осіб. До таких діянь відносяться: вбивства, винищення, поневолення, депортація, катування, зґвалтування, зникнення людей, апартеїд, переслідування людей по політичним, расовим, національним, етнічним, культурним мотивам. Зло-чини проти людяності є такими незалежно від того, здійснюються вони під час війни чи у мирний час. Однак для того, щоб бути кваліфікованими як зло-чини проти людяності, які підпадають під юрисдикцію міжнародного кримі-нального суду, вони мають здійснюватися у межах широкомасштабного або систематичного нападу на мирних осіб. Розглянемо деякі з них — катування та апартеїд — більш докладно.

У загальному міжнародному праві загальна заборона катувань, нелюд-ського або такого поводження чи покарання, що принижує гідність, встанов-лена низкою міжнародних договорів, переважна більшість яких — про права людини. Єдиним міжнародним договором, яким визначено загальну правову модель складу злочину «катування» є Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводжен-ня та покарання, 1986 року, до якої приєдналася Україна 26 січня 1987 року. Європейська конвенція про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року (дата приєднан-ня України — 24 січня 1997 року) визнає це визначення та встановлює меха-нізм міжнародного контролю за дотриманням Конвенції.

З об’єктивного боку катування означає «будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюють сильний біль або страждання, фізичне чи мораль-не, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи зізнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа, у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу до чогось, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. У це поняття не включають біль або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від цих санкцій чи спричиняються ними випадково» (ст. 1). Цей злочин може бути скоєним лише навмисно.

Злочинність апартеїду визнана Конвенцією про запобігання злочину апартеїду та покарання за нього 1973 року. Але з огляду на склад злочину, ви-значений у Конвенції, апартеїд, поза сумнівом, є злочинним відповідно до зви-чаєвого міжнародного права. Прийняття Конвенції про запобігання злочину апартеїду та покарання за нього було пов’язане з появою держав — Південно-Африканської Республіки та Південної Родезії, які проводили політику расової сегрегації, спрямовану на знищення небілого населення цих країн. Міжнарод-не право розглядає апартеїд як тяжкий міжнародний злочин проти людяності, який становить серйозну загрозу для міжнародного миру та безпеки (ст. І).

Розгляд справ про вчинення цього злочину підпадає під юрисдикцію міжнародних кримінальних судових органів, на що вказують статті ІІІ і V Конвенції.

Правова кваліфікація політики та практики расової сегрегації та дис-кримінації, яку було проведено під час розробки тексту Конвенції, призвела до висновку, що вони мають різні прояви та підпадають під ознаки різних злочинів. Тому апартеїд за своїм складом є «синтетичним» злочином, який об’єднує ознаки двох інших тяжких міжнародних злочинів — геноциду та ра-сової дискримінації (ст. ІІ).