Організована злочинність

Боротьба з організованою транснаціональною злочинністю стає остан-нім часом одним із пріоритетів у міждержавних відносинах, як у рамках ООН, так і на рівні регіонального міждержавного співробітництва. Особлива небезпека організованої злочинності, пов’язана з виникненням злочинних організацій і співтовариств, їхнім швидким розвитком, структуруванням і перетворенням на транснаціональні, виявилися причиною розробки спеці-альних міжнародно-правових актів. В Економічній і Соціальній Раді ООН був підготовлений проект Рамкової конвенції ООН проти організованої злочинності. Міжпарламентською Асамблеєю СНД 2 листопада 1996 року прийнятий модельний Закон «Про боротьбу з організованою злочинністю». Чинні міжнародні договори в ряді випадків враховують факт здійснення зло-чину групою осіб.

Злочини за загальним міжнародним правом — це злочини, за вчинення яких встановлена особиста відповідальність безпосередньо на основі міжна-родного права незалежно від того, чи вважаються відповідні дії злочинними у державі, де вони скоєні. Такі злочини стосуються інтересів міжнародного співтовариства у цілому. Вони визначаються як злочини проти миру та без-пеки людства. До них відносяться агресія, геноцид, злочини проти людянос-ті, військові злочини.

Геноцид

Геноцид — це дії, які здійснюються з наміром знищити повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку шляхами:

1)         вбивства членів цієї групи;

2)         заподіяння тяжкої шкоди їх здоров’ю;

3)         насильницького перешкоджання дітонародження;

4)         примусової передачі дітей;

 5) або іншого створення життєвих умов, які розраховані на фізичне зни-щення членів цієї групи.

Сам термін «геноцид» був уперше уведений у обіг у 1943 році поль-ським юристом єврейського походження Рафаелем Лемкіним, а злочинність геноциду визнана Конвенцією про попередження злочину геноциду та по-карання за нього 1948 року, Статутом Міжнародного кримінального суду. Загальновизнано, що геноцид є злочином і відповідно до звичаєвого права. Міжнародне право розглядає геноцид як тяжкий міжнародний злочин проти людяності. Геноцид відноситься до міжнародних злочинів з дуже високим рівнем латентності. Влади держав, як правило, замовчують факти геноциду або не включають геноцид у кримінальне законодавство. Наприклад, в Ав-стралії офіційна практика насильницької передачі дітей аборигенів до «біло-го» середовища з метою асиміляції існувала біля ста років, з 1880 по 1970 року. Розгляд перших пов’язаних із цим судових позивів почався в 1999 року. Справи, пов’язані із притягненням до відповідальності за злочин геноциду, у національній судовій практиці зустрічаються вкрай рідко. Одним з небага-тьох випадків є судовий процес зі звинувачення у злочині геноциду червоних кхмерів у період їх правління в Камбоджі у 1976—1979 роках. У міжнародній практиці юрисдикцією із притягнення до відповідальності за цей злочин на-ділені всі п’ять існуючих міжнародні кримінальні судові органи: Міжнарод-ний трибунал із Руанди, Міжнародний трибунал з колишньої Югославії, що вже винесли кілька вироків, Міжнародний трибунал із Сьєра-Леоне, Міжна-родний трибунал із Лівану та Міжнародний кримінальний суд.

Суб’єктом злочину геноциду може бути як фізична особа, так і держава. Міжнародне право передбачає можливість застосування до злочинців уні-версальної кримінальної юрисдикції. Вивчаючи жахи, які відбувалися під час геноциду розумієш, чому у деяких державах встановлена відповідальність за заперечення факту геноциду.