Тероризм

Тривалий час загальне міжнародне право уникало терміна «тероризм» через певні політико-ідеологічні причини, хоча національне кримінальне за-конодавство багатьох держав давно та добре з ним знайоме. У той же час не можна сказати, що міжнародна спільнота була байдужою до окремих проявів тероризму. Ще у 1934 році Ліга Націй за пропозицією Франції, яка була стур-бована тоді вбивством на її території короля Югославії та власного міністра закордонних справ, прийняла заходів для розробки Міжнародної конвенції по запобіганню та покаранню актів тероризму. Конвенція була підписана у 1937 році у Женеві. Держави учасники зобов’язалися розглядати у якості злочинних актів тероризму, включаючи зговір, підбурювання та співучасть у подібних актах, а у деяких випадках — забезпечити видачу осіб, які є ви-нними у скоєні цих злочинів.

У низці договорів, прийнятих із початку 70-х років ХХ ст., містилися описи деяких складів злочинів, які за своїми ознаками були тероризмом, хоча цей термін у той час так і не було вжито. У середовищі соціально однорідних держав оцінка тероризму не викликала дискусій, і в 1977 році було укладено Європейську Конвенцію про припинення тероризму.

Головною ознакою сучасного підходу до міжнародного співробітництва у боротьбі з тероризмом є відмова розглядати тероризм як політичний зло-чин, або як злочин, пов’язаний із політичним злочином, або як такий, що ви-кликаний політичними мотивами.

Терористичні акти у Нью-Йорку та Вашингтоні 11 вересня 2001 року показали, що сьогодні навіть наймогутніша держава світу не в змозі власни-ми силами забезпечити безпеку своїх громадян. Досягти успіху можна лише шляхом широкого співробітництва держав. З цього приводу Рада Безпеки ООН прийняла рішення про санкцію щодо руху талібів. Рішення № 1373 від 28 вересня 2001 року зобов’язало держави прийняти наступних заходів:

забезпечити заборону фінансування терористів та їх озброєння, домогтися якнайшвидшого приєднання усіх держав до міжнародних конвенцій щодо боротьби з тероризмом та забезпечити їх повне здійснення. Запроваджений спеціальний орган для контролю за виконанням рішення.

Першим міжнародно-правовим актом, у якому був закріплений обов’язок держав установити кримінальну відповідальність за здійснення злочинів на борту повітряного судна, була Токійська конвенція 1963 року. У 1970 році в Гаазі була підписана Міжнародна конвенція про боротьбу з незаконним за-хопленням повітряних суден. Менше як за рік у Монреалі було відкрито для підписання ще одну — Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спря-мованими проти безпеки цивільної авіації 1971 року. На підставі цих догово-рів відбувається міжнародно-правова боротьба зі злочинами, спрямованими проти безпеки повітряних польотів цивільної авіації.

Міжнародно-правове співробітництво в боротьбі з злочинами проти без-пеки морського судноплавства ґрунтується на Конвенції з морського права як на загальному документі, який регулює міжнародне використання мор-ських просторів, а також на спеціальних міжнародних договорах, серед яких найважливішим є Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямова-ними проти безпеки морського судноплавства 1988 року, яка набула чинності для України 20 липня 1994 року. Саме ця Конвенція визначає загальні риси складів злочинів, які підлягають уніфікації в національному законодавстві.

Об’єктом злочинної діяльності проти безпеки морського судноплавства, як і будь-якого акту тероризму, слід вважати відносини з охорони суспільної безпеки. Конвенція жорстко обмежує сферу свого застосування, що має зна-чення для цілей міжнародного співробітництва з її виконання, але не пере-шкоджає державі розширити в національному законодавстві об’єктивний бік злочину. З об’єктивного боку злочинними є незаконні дії, визначені у ст. 6 Конвенції.

Суб’єктом злочину Конвенція називає будь-яку особу. Із суб’єктивного боку злочин може бути скоєно лише навмисно. Конвенція про боротьбу з не-законними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, містить також норми про правову допомогу в боротьбі із зазначеними в ній злочинами.

Таким чином, у принципі боротьба з міжнародним тероризмом повинна вестися кримінально-правовими методами у відповідності з міжнародними конвенціями. Відповідальність несуть фізичні особа. Якщо терористичні дії підтримуються державою, то вона несе за це міжнародно-правову відпо-відальність і до неї застосовуються контрзаходи, а у випадку необхідності і санкції за рішенням Ради Безпеки ООН.