Піратство

Міжнародно-правові норми про піратство спочатку виникли та розвива-лися як звичаєво-правові. Як вже зазначалося, пірати здавна були віднесені міжнародним правом до розряду hostis humani generis — ворогів усього люд-ства, що давало право позбавити пірата життя та потопити судно. Такі суворі заходи не завадили піратству зберегтися до наших днів і залишатися розпо-всюдженим злочином. У світі щорічно реєструється більше тисячі піратських актів, втрати від яких сягають 16 млрд дол. на рік. Деякі регіони у світі офі-ційно визнані небезпечними саме через піратів. Наприклад, морський шлях з Австралії до Південно-Східної Азії патрулюють спеціальні підрозділи кате-рів із боротьби з піратами. Подібна служба діє в водах архіпелагів Філіппін. Є нерідкими напади на кораблі в Південно-Китайському морі. З 2004 року проблема піратства у берегів Сомалі в Індійському океані та Аденській затоці набувала все більших розмахів і зараз перетворилася на загрозу міжнародно-му миру та безпеці. Згідно інформації ООН, тільки у 2008 році там було за-реєстровано більше 120 піратських нападів, захоплено 35 суден, у тому числі судно з українськими громадянами на борту — «Фаїна», та біля 600 людей. Особлива небезпека сучасного піратства в тому, що воно перетворюється на промисел міжнародних злочинних організацій.

Пропозиції з кодифікації норм про злочинність піратства та боротьби з ним виникали з початку ХІХ ст., але реалізовані були значно пізніше — у Конвенції про відкрите море 1958 року і в Конвенції з морського права 1982 року. Піратство — це «будь-який неправомірний акт насильства, затримки 1)         у відкритому морі проти будь-якого іншого судна чи літального апара-та, проти осіб чи майна, що знаходяться на їх борту;

2)         проти будь-якого судна чи літального апарата, осіб чи майна в місці, що знаходиться за межами юрисдикції будь-якої держави» (ст. 15 Конвенції про відкрите море 1958 року, ст. 101 Конвенції ООН з морського права 1982 року).

Піратством є також добровільна участь у використанні піратського суд-на, а також підбурювання, свідоме сприяння здійсненню дій, кваліфікованих як піратство.

З конвенційного визначення піратства випливають два висновки, ви-нятково важливі для його кваліфікації. По-перше, піратство не може бути здійснене за наказом органу державної влади на підставі наданих державою повноважень; піратство не може бути здійснене військовими чи іншими уря-довими суднами, за винятком випадків, коли «екіпаж підняв заколот і захопив владу над цим судном чи літальним апаратом» (ст. 16 Конвенції про відкрите море 1958 року). Піратство може бути здійснене лише в особистих цілях. У противному випадку вчинене діяння слід кваліфікувати як каперство згідно Ліонської угоді про засоби боротьби з піратськими діями підводних судів фа-шистських держав 1937 року. Історично каперами називали приватних осіб, які отримували від держави ліцензію (англ. Letters of Marque — каперське сві-доцтво) на захоплення та знищення суден супротивників і нейтральних країн в обмін на обіцянку поділитися з наймачем. По-друге, піратство не може бути здійснене в межах державної території. Якщо ж такі дії мали місце, вони не можуть бути кваліфіковані на підставі міжнародного права як піратство, але можуть бути кваліфіковані відповідно до національного законодавства.

Боротьба з піратством є обов’язком усіх держав. У відкритому морі чи в якому-небудь іншому місці, що знаходиться за межами юрисдикції держа-ви, будь-яка держава може захопити піратське судно, піратський літальний апарат чи судно, захоплене за допомогою піратських дій і таке, що перебуває під владою піратів, заарештувати осіб і захопити майно, що знаходиться на цьому судні чи літальному апараті. Судові установи держави, що зробила це захоплення, можуть винести постанови про призначення покарань і визна-чати, які заходи мають бути вжиті щодо таких суден, літальних апаратів чи майна, не порушуючи прав сумлінних третіх осіб. Захоплення піратського судна може бути здійснене тільки військовим кораблем.

10–11 грудня 2008 року у Найробі під егідою ООН відбулася міжнародна конференція, яка була присвячена боротьбі з піратством у берегів Сомалі, на якій були присутні представники 40 держав світу. 16 грудня за висновками конференція Рада безпеки ООН одностайно прийняла Резолюція № 1851, яка була сигналом для сомалійських піратів про те, що міжнародна спільно-та більше не має наміру обмежуватися направленням до Аденської затоки декількох військових кораблів. Проект резолюції було розроблено Вашинг-тоном за підтримки делегацій із Бельгії, Греції, Ліберії, Франції та Південної Кореї. Вперше в історії була прийнята резолюція, яка дозволяє проводити усі види операцій — на морі, суші та у повітрі — на території суверенної держави. Згідно документу, строк дії якого визначається в один рік, країни, які отри-мали відповідний дозвіл від влади Сомалі, мають право атакувати піратів, у тому числі за підтримки з повітря. Чи злякає це піратів, у рідній країні яких відбувається жахлива громадянська війна вже на протязі 20 років? Мабуть, що ні. Чи зробить це дієвішим реальний механізм боротьби з піратством, а не їх фінансування за допомогою системи викупів. Хотілося б у це вірити, але поки що екіпаж українського судна «Фаїна» та громадян України з німецько-го контейнеровоза «MV Hansa Stavanger», з голландського судна «Marathon», з судна «Sichem Peace» — і цей перелік можна продовжувати — визволяли-ся лише за допомогою викупу.