Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження

Задля того, щоб дитина могла стати свідомим учасником демократичних перетворень у державі, важливо виховува­ти в ній почуття гідності. Зокрема, він наголошував на ві­домому постулаті виховання: "Дитина накладає на нас ве­ликі моральні обов'язки - зберегти її природу чистою, та­кою, що прагне правди, краси і добра, якою вона з'явилася на світ Божий, не калічачи її волі!" [428, с 31-32].

Науково-педагогічному осмисленню проблеми форму­вання відносин між державою та правом, реалізації ідеї "права на виховання і правом виховувати", втіленню в практику заходів, спрямованих на ефективне правове виховання та визнання пріоритету прав дитини присвя­чені численні праці Я. А. Мамонтова. Важко переоцінити наукову цінність і практичну значущість його аргументо­ваних суджень щодо співвідношення понять право ди­тини на вільний розвиток і педагогічний ідеал. Як вва­жає науковець, "педагогічний ідеал повинен бути так по­будований, аби природний розвиток дитини та її індиві­дуальні ознаки не тільки не заперечувалися ним, а на­впаки, мали б у ньому свій найвищий вираз". Аналіз до­робку Я. А. Мамонтова дозволяє по-новому оцінити важ­ливість упровадження у шкільну практику нормативного навчального курсу "Права дитини" через його виняткову особистісно-суспільну значущість. На його думку, "у наш час право виховувати дітей не може визнаватися правом абсолютним, бо се був би поворот назад на багато, дуже багато віків! Неминучим корективом до сього права су­часною наукою визнається право дитини" [163, с 2-3].

Таким чином, незважаючи на розмаїття суджень віт­чизняних педагогів-класиків стосовно шкільної правової освіти, усі вони обстоюють тезу, що вона відображає пе­дагогічне втілення вимог суспільства до того, що має зна­ти, уміти і якими якостями володіти людина з розвине­ною правосвідомістю. Разом із цим, історико-педагогічна спадщина, творчість видатних українських педагогів минулого сприяє успішному розв'язанню проблем шкіль­ної правової освіти на сучасному етапі.

19

Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)

шввшаі^пі^^п^авмші^нвваивншваввяявавіі^яшввав

У сучасній українській історичній науці питання станов­лення та розвитку шкільної правової освіти в Україні не бу­ло об'єктом окремого наукового дослідження, хоча певні ас­пекти цієї проблеми вивчалися українськими науковцями:

> представниками юридичної науки

Ю. С. Шемшученком, [430, с 2-12; 431, с. 56-58; 432, с. 1; 433, с. 10-62; 436, с. 4-8], В. I. Андрейцевим [7, с. 37-48], В. Д. Сущенком [350, с. 21-25], С. В. Савченком [331, с. 661-665], Г. О. Мурашиним [204, с. 674-676], В. Н. Денисовим, П. М. Рабиновичем, В. С. Семеновим, I. Б. Усенком, Л. Г. Заблоцькою, 1.1. Котюком [82, с. 2-25; 370, с. 8-17; 146, с. 50-55], О. I. Пометун [348, с. 5-8; 259, с. 32-34; 260; 261, с. 6-9], В. Ф. Опришком [233, с. 21-30], О. М. Мироненко [194, с. 37-49],

>українськими істориками - Б. І. Андрусишиним [10, с. 96-105; 11, с. 692-694; 12, с. 3-13], А. М. Боровиком [33; 34, с. 3-5; 35], О. В. Єгоровою [100, с. 3-5], О. М. Левчишеною [165] та ін.

Увага дослідників різних галузей знань до проблем шкі­льної правової освіти очевидна. Адже процес правового навчання проходить у межах школи з використанням нові­тніх педагогічних технологій та базується на досягненнях попередників, тому об'єктивно дослідити ці процеси в ком­плексі можуть історики, юристи, педагоги. Крім того, варто наголосити, що шкільна правова освіта була та залишаєть­ся складовою правової освіти української держави.

Разом із цим, досліджуючи зазначену нами проблему, не слід забувати і про те, що шкільна правова освіта не була якоюсь відокремленою освітньою ланкою, її розвиток про­ходив у контексті розвитку всієї шкільної освіти та всієї си­стеми освіти держави. Оскільки стан освіти нашої держави впливає безпосередньо на загальний розвиток громадян і суспільства загалом, то й увага до цієї проблеми представ­ників юридичної та педагогічної науки цілком очевидна. Представники історичної науки чомусь менше уваги при­діляли цьому, без сумніву, актуальному питанню.

У першому розділі ми зробимо спробу дослідити історі­ографію досліджуваної проблеми, визначити історіогра-

20

Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження

фічні школи, які сформувалися упродовж окресленого нами історичного періоду та їх представників.

Аналіз наукового доробку сучасних українських учених варто розпочати з представників історичної наукової школи дослідження проблем шкільної правової освіти.

Проблеми юридичної освіти в університетах України XIX - початку XX ст. розглянуті у працях О. В. Єгорової [99, с 94-99]. Дослідниця визначила, що вища юридична освіта в Україні XIX ст. - 1917 р. на українських землях, які вхо­дили до складу Російської імперії, була репрезентована Ха­рківським, Київським і Новоросійським університетами. Вона пройшла у своєму розвитку чотири етапи, що визна­чалися чотирма статутами університетів (1804, 1835, 1863, 1884 pp.), які й виражали політичний курс уряду Російської імперії щодо освіти і науки. Статути були головними важе­лями, що регулювали організаційні засади юридичної осві­ти, її зміст, спрямованість відповідних філософських або правових засад розвитку правознавства. О. В. Єгорова до­слідила, що протягом XIX - початку XX ст. в навчальному процесі юридичних факультетів України використовували­ся лекційні та практичні заняття. Головним видом аудито-рної роботи у зазначений період були лекції. Зміна методо­логічних настанов у навчальному процесі відбувалася за­лежно від етапів розвитку юридичної освіти. Історичний підхід у побудові навчання та морально-політичне спряму­вання юридичної освіти першого періоду визначили голо­вну роль у ній історичного та філософського методів викла­дання курсів. Позитивний характер юридичної освіти дру­гого періоду зумовив переважання в лекційних матеріалах переважно догматичного методу. Орієнтація вчених на те­оретичні підвалини університетської діяльності реформа­торської доби Олександра II та розповсюдження ідей істо­ричної школи права сприяли впровадженню у навчальний процес теоретично-обгрунтованих наукових методів. Осно­вою методичної бази лекційних матеріалів юридичних фа­культетів Харківського, Київського й Новоросійського уні­верситетів стають історичний і порівняльний методи. Ви­кладацьку діяльність четвертого періоду вирізняло викори-

21

Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки)

стання ґрунтовно розроблених теоретико-методологічних засад різних галузей права. Лекційні курси характеризува­лися наявністю в них історичних і порівняльних компонен­тів, а також упровадженням соціологічних підходів до ви­вчення права. Окремими правознавцями розроблялася ме­тодика дослідження народного господарства. Негативним чином на розвиток юридичної освіти впливала ретельна перевірка матеріалів освітніми адміністраторами, через що політекономічні та державознавчі курси позбавлялися важ­ливих відомостей про сучасні політико-правові течії [100, с 15-16; 101, с. 104-105].

Спроба дослідити історію становлення юридичної освіти і науки на території України до проголошення незалежною ті, а в їх контексті і побіжно проблеми шкільної правової освіти була здійснена представниками правової наукової школи дослідження. Зокрема, слід зазначити працю авто­рського колективу під керівництвом Ю. С. Шемшученка "Юридична освіта і наука на Україні". Це одна із концепту­альних, комплексних, теоретичних праць новітньої україн­ської доби після проголошення незалежності [436, с. 4-8]. У цьому дослідженні ґрунтовно висвітлено стан юридичної освіти і науки з другої половини XIX ст. до проголошення України незалежною державою у 1991 р. Автори дослі­дження юридичну науку й освіту тісно пов'язували з таки­ми політичними категоріями, як держава і право. Вони за­значали, що держава є головним замовником правознав­чих досліджень і юристів, які готувалися у вищих і середніх спеціальних закладах. Держава забезпечувала розвиток юридичної науки й освіти необхідними фінансовими та іншими засобами. Крім того, на їхню думку, це не означало їхньої повної залежності від держави. Вони розвивалися не лише за волею держави, а й за своїми внутрішніми зако­номірностями. Це було об'єктивною передумовою прогре­сивного розвитку юридичної науки й освіти. Опора на ці закономірності - головна запорука підвищення ефективно­сті та практичної віддачі юридичної науки й освіти. Більше уваги у цьому дослідженні приділено питанням юридичної освіти і підготовки юридичних кадрів для народного гос-

22

Історіографія, джерельна та методологічна база дослідження

подарства радянської України. Питання становлення шкі­льної правової освіти зазначеного періоду автори цієї нау­кової праці обходять своєю увагою, очевидно тому, що предметом їх дослідження була юридична освіта, яку отримували у вищих та спеціальних юридичних навчаль­них закладах, а не в середніх школах, де в різні історичні періоди упроваджувалися елементи правової освіти учнів.

Крім дослідження наукових проблем юридичної освіти України, Ю. С. Шемшученко розробляв й інші питання, по­в'язані із цією важливою галуззю знань життєдіяльності людства, зокрема і наукові проблеми та шляхи розвитку правової освіти в Україні у перспективі [433, с 44-45]. Учений довів, що забезпечення правопорядку в країні тісно пов'язане з підвищенням правосвідомості громадян. Конк­ретним засобом для цього була правова освіта. Дослідник вважав, що нею мали бути охоплені всі верстви населення й особливо молодь. Саме у молодому віці повинні формува­тися знання про державу і право, права й обов'язки люди­ни, механізм їх забезпечення і реалізації тощо. Він наполя­гав: правова освіта є поняттям широким, що передбачає правову освіту населення, вивчення права у спеціальних юридичних вищих і середніх закладах, підвищення квалі­фікації та перепідготовку юридичних кадрів тощо.

Ю. С. Шемшученко один із перших почав науково об­ґрунтовувати необхідність проведення державою низки заходів, спрямованих на поліпшення правової освіти у країні, серед яких:

> розробка нової програми правової освіти населення; >державної програми розвитку юридичної освіти;

• нових програм з "Основ правознавства" для 8-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів з викла­данням за принципом безперервності навчання;

• видання нових підручників і посібників з "Основ правознавства" й іншої юридичної науково-популярної літератури;

> обґрунтування потреби у юридичних кадрах [433]. Проблеми підготовки наукових юридичних кадрів в

Україні та їх роль і місце на сучасному етапі нашого дер-

23