1.2 Управлінська праця в організації

На сьогодні найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою процес менеджменту складається з чотирьох взаємопов'язаних функцій; планування, організації, мотивації та контролю.

Планування. Функція планування передбачає вироблення рішень про те, якими повинні бути цілі, завдання організації і що повинні зробити члени організації, щоб досягти їх. Отже, функція планування – це управлінська діяльність, спрямована на визначення мети та засобів її досягнення.

Важливість функції планування зумовлюється вигодами, які отримує організація від здійснення цього виду управлінської діяльності:

- координуються зусилля персоналу шляхом визначення спільної мети для організації в цілому та її підрозділів;

- здійснюється планомірна підготовка організації до змін;

- керівництво долає умови невизначеності шляхом здійснення комплексу заходів прогнозування змін зовнішнього середовища;

- змінюється система мислення керівників (менеджери діють активно, стимулюючи розвиток вигідних для організації подій, заперечуючи пасивність та позицію очікування).

Організація. Організувати – означає створити певну структуру. Організація як функція менеджменту – це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати для досягнення спільної мети.

Необхідною умовою створення структури є виконання робіт в межах функції планування, адже чітке визначення місії організації, цілей та завдань, вироблення стратегії діяльності формують базу для побудови структури. Отже, функція організації у менеджменті повинна забезпечувати перехід від стратегії до структури.

Функцію організації у менеджменті розглядають як процес створення об'єкта управління (виробничої структури) та суб'єкта управління з регламентацією їх функцій, робіт і операцій, прав та обов'язків, а також підбір та розташування кадрів, формування штату працівників.

Мотивація. Поведінка людей завжди мотивована. Мотивацію визначають як силу, що спонукає до дії. Мотив – це внутрішнє спонукання, імпульс або намір, який змушує людину щось робити або поступати певним чином.

Одне з найбільш популярних визначень менеджменту розглядає його як вміння виконувати роботу, використовуючи знання, інтелект, досвід інших людей. І завданням функції мотивації є створення такої мотиваційної системи, за якої персонал продуктивно виконує роботу відповідно до делегованих йому обов'язків згідно з планом організації.

Контроль. Контроль – це процес забезпечення досягнення організацією своєї мети. Якщо не доводити мету до своїх підлеглих, то нема чого і контролювати. Це стосується не лише контролю за результатом, але й контролю за процесом, причому останній найважливіший. Без контролю в організації починається хаос і об'єднати діяльність людей стає неможливо.

Функція контролю в організації передбачає:

По-перше, постановку мети впливу. Конкретний бажаний результат людської діяльності називається метою. Отже, кожний процес управління здійснюється для досягнення певної мети. Тому процес управління передбачає, перш за все, постановку мети, заради якої він буде виконуватися. Кожному з процесів управління притаманна своя мета, а неправильно поставлена мета робить процес управління неефективним, а іноді і шкідливим для успішної діяльності організації.

По-друге, оцінку ситуації. Ситуація – це стан керованої підсистеми або окремого об'єкта, який оцінюється відносно мсти. Ситуація в процесі управління виникає під впливом зміни характеристик внутрішніх змінних організації або факторів зовнішнього середовища, в якому працює організація.

У менеджменті ситуація має важливу особливість: численні ситуації, що впливають на організацію, як правило, взаємозв'язані. Одна ситуація викликає за собою багато інших. Тому перший процес управління, який виробляє реакцію на вплив ситуації, викликає появу інших процесів управління, а ті, в свою чергу, включають нові процеси, тим самим створюючи постійні управлінські цикли.

Ситуації в процесі управління створюють проблеми, які повинні вирішуватися менеджерами.

Визначення проблеми. Перелік проблем визначається зіставленням бажаного (поданого в системі цілей) і реально існуючого (визначеного ситуацією) стану системи. Проблема передбачає виявлення основних протиріч між умовами роботи організації, породженими ситуацією, й умовами, необхідними для досягнення організацією своєї мети. Установлення характеру управлінської ситуації дозволяє виявити можливі напрями діяльності менеджера в усуненні відхилень фактичного стану організації від бажаного.

Вибираючи можливі напрями виходу із ситуації, що склалася, менеджер зобов'язаний пам'ятати про взаємозв'язок управлінських ситуацій. Тому при вирішенні проблеми необхідно використовувати системний підхід. Простого переліку змінних, що викликали конкретну ситуацію та найбільше впливають на успіх організації, недостатньо для вибору кращого рішення. Для цього необхідно установити взаємозв'язок між змінними даними і виробити комплексну реакцію на усунення небажаних впливів.

Управлінське рішення. Конкретно вплив на ситуацію здійснюється через рішення. Рішення – це заключний, відповідальний етап в процесі управління. Саме цей етап приводить до дії людські, матеріальні та фінансові ресурси. Рішення акумулює в собі вдалі і невдалі сторони попередніх етапів процесу управління і відкидає неефективні напрями діяльності керованих об'єктів або дій менеджерів.

Актуальною проблемою сучасного менеджменту є активізація людських ресурсів для досягнення успіху організації.

Можна виділити такі параметри управлінської праці (рис. 1.3) та види управлінської праці (табл. 1.1).

Людина в організації виконує роль керівника (суб'єкта управління) та виконавця (об'єкта управління). Працівники організації виступають об'єктом управління тому, що вони е продуктивною силою, головним складником будь-якого виробничого процесу. Тому планування, формування, розподіл, перерозподіл і раціональне використання людських ресурсів на виробництві становить основний зміст менеджменту персоналу.

Основною концепцією управління персоналом організації в даний час є роль особистості працівника, взаємин, вміння формувати цілі та спрямовувати їх відповідно до завдань, що стоять перед організацією.

Основна мета менеджменту персоналу – поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації та трудової мотивації для розвитку здібностей працівників і стимулювання їх до виконання робіт більш високого рівня (рис. 1.4).

Рисунок 1.3 – Сутнісна характеристика видів розподілу

управлінської праці

Рисунок 1.4 – Рівні керівників у системі управління

Таблиця 1.1 – Визначення понять видів розподілу праці

Види розподілу праці	Визначення поняття
Функціональний	Виділення функцій, виконання яких закріплюється за певними працівниками апарату управління
Ієрархічний	Розподіл комплексів робіт з реалізації функцій, закріплення їх за певними управлінськими працівниками і формування їхніх повноважень
Технологічний	Розподіл процесу управління на операції зі збирання, передавання, зберігання і перетворення
Професійний	Диференціація управлінських працівників згідно з їх професійною підготовкою
Кваліфікаційний	Розподіл робіт за функціями управління і закріплення їх за управлінськими працівниками згідно з кваліфікацією
Посадовий	Розподіл управлінських працівників згідно з їх компетенцією (компетенція – сукупність прав, обов'язків і відповідальності працівника)