Переваги та недоліки матричних організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
1. Достатня увага кожному з стратегічних пріоритетів	1. Труднощі в утримуванні балансу між двома лініями влади
2. Можливість одночасного впровадження різних типів стратегічної ініціативи	2. Можливість нераціональних витрат часу на комунікації
3. Створення умов для прийняття рішення за критерієм найбільшої вигоди для організації	3. Проблематичність оперативного вирішення проблем через необхідність досягнення спільної думки з багатьма працівниками
Переваги	Недоліки
4. Заохочення кооперації, координації споріднених видів діяльності	4. Сприяння розвитку організаційної бюрократії та послабленню дієвого підприємництва
5. Значна активізація діяльності керівників і працівників управлінського апарату	5. Громіздкість та складність комунікаційного процесу
6. Розподіл функцій управління між керівниками, відповідальними за забезпечення високих кінцевих результатів (керівники проектних груп), та керівниками, відповідаль-ними за забезпечення повного використання ресурсів (начальники функціональних підрозділів)
7. Забезпечення гнучкості та оперативності маневрування ресурсами при виконанні декількох програм в межах однієї фірми;
8. Скорочення термінів створення нової техніки та технології, зменшення вартості робіт, підвищення якості створюваних технічних систем

Керівництво вищої ланки корпорації відповідає за довгострокове планування, вироблення політики, а також за координацію та контроль дій в межах всієї організації. Цю центральну групу оточує ряд фірм, які, як правило, є незалежними економічними одиницями. Ці фірми майже повністю автономні відносно оперативних рішень. Вони підкоряються основній компанії переважно з питань фінансів.

Переваги та недоліки конгломератних організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
1. Високий рівень децентралізації влади	1. Проблематичність дотримання загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи
2. Можливість швидкої диверсифікації з мінімальним порушенням існуючих у конгломераті зв'язків	2. Автономія підрозділів може блокувати досягнення вигод стратегічного поєднання
3. Наявність мінімальної залежності між фірмами, що входять до складу конгломерату

Розділ 7 процес стратегічного планування

Конкуренція на ринку – як війна. Вас ранять, ви зазнаєте втрат, ну а виграє краща стратегія.

Дж. Коллінз

Цілеспрямована людина знаходить засоби, а коли не може знайти, створює їх.

У. Ченнінг

Кожен воїн повинен розуміти свій маневр.

О.Суворов

Планування – це процес формування місії та цілей організації, вибору специфічних стратегій для визначення та отримання необхідних ресурсів та їх розподілу з метою забезпечення ефективної роботи організації у майбутньому.

Процес планування є інструментом, який допомагає в процесі прийняття управлінських рішень. Його мета полягає в забезпеченні нововведень та змін у достатньому об'ємі, щоб адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.

Планування – необхідна передумова успішної реалізації будь-якого ділового починання організації. Як загальна функція управління планування є процесом підготовки на перспективу рішень про те, що, ким, як, коли повинно бути зроблено.

Залежно від тривалості планового періоду (горизонту планування) розрізняють короткострокові плани комерційної фірми – до 12 місяців, у тому числі поквартальні; середньострокові плани – від одного до п'яти років; довгострокові плани – від п'яти до 10 років.

Динамічні технологічні зрушення, економічна нестабільність у світі, всевладні умови ринку з його конкуренцією сприяють збільшенню горизонту планування, використанню стратегічного планування.

В основі стратегічного планування закладена стратегія. Слово «стратегія» грецького походження і в перекладі означає “майстерність генерала”, яка допомагала великим полководцям досягати разючих перемог.

Для фірми стратегія – це детальний, всебічний, комплексний план, набір дій та рішень для досягнення мети фірми, що розробляється та приймається керівництвом.

Стратегію відрізняють довгостроковість та впровадження інновацій (нововведень). Основне завдання, яке вирішує стратегія діяльності фірми, – забезпечення впровадження інновацій та змін в організації шляхом розподілу ресурсів, адаптації до зовнішнього середовища, внутрішньої координації та передбачення майбутніх змін у діяльності.

Стратегія здебільшого розробляється найвищим керівництвом, але її реалізація передбачає участь керівників усіх рівнів управління.

Так, новий напрям розвитку корпорації «Крайслер» був задуманий та здійснений її головою Лі Якоккою. Популярність нових моделей, розширення діяльності по маркетингу та установлення стабільної прибутковості «Крайслера» можна віднести на рахунок успішного формування та реалізації стратегії.

Дослідження 500 провідних компаній списку журналу «Форчун» виявили ряд положень, які характерні для використання стратегій у плануванні.

1) Невеликий плановий відділ (менше 6 чоловік), який доповнюється плануванням на всіх рівнях управління.

2) Використовується стратегічне планування менш як на 10 років.

3) Щорічно стратегічні плани розробляються на зборах вищого керівництва корпорації.

4) Річний стратегічний план об'єднується з річним фінансовим планом.

У більшості фірм вважають, що робота з планування повинна удосконалюватися. Використання стратегічного підходу до діяльності фірми є результатом багаторічної еволюції поглядів промисловців на свою діяльність та ринок, змін зовнішнього економічного середовища, виключно високих темпів оновлення продукції. Досить сказати, що на ринку ЕОМ поява нової моделі приводить до того, що вже через 18 місяців конкуренти пропонують аналогічну, а вже через 36 місяців ця новинка замінюється принципово новою, більш довершеною моделлю.

Залежно від розвитку ринку комерційній діяльності фірм відповідає певна теорія управління організацією.

Товарна орієнтація ринку характеризується прагненням до покращення якості товарів без серйозного врахування потреб, смаків, бажань покупців. Базовою теорією управління фірмою за таких умов є бюджетний контроль, що базується на внесенні поправок в обсяг і структуру доходів – витрат виробництва та збуту залежно від поточної ситуації на ринку. В основі концепції бюджетного контролю лежить уявлення про загальну незмінність основних умов і закономірностей на ринку. Коректування діяльності здійснюється лише час від часу, якщо назріла необхідність.

Збутова орієнтація характеризується забезпеченням максимізації збуту за допомогою реклами та інших методів впливу на покупця з метою примусити його здійснити покупку. За такої орієнтації використовується довгострокове планування, що ґрунтується на уявленні про можливість прогнозувати забезпечення довгострокового приросту основних показників діяльності фірми. Процес планування передбачав визначення довгострокових змін обсягу продаж, рівня витрат, продуктивності праці та інших показників згідно з набутим досвідом та існуючими тенденціями, що зберігатимуться досить тривалий час. Довгострокове планування прилаштовує виробничу діяльність до змін на ринку, які мають відбитись на комерційній активності фірми, на найближчі 2-10 років.

Ринкова орієнтація діяльності фірм передбачає відбір товарів найвищої якості, що користуються найбільшим попитом і забезпечують максимум продаж саме цих товарів. У таких випадках використовується стратегічне планування.

Стратегічне планування вносить суттєві корективи в методи управління, відкидаючи можливість керування діяльністю фірми, виходячи з екстраполяції минулих тенденцій. Виникає необхідність вносити стратегічні корективи в поставлені завдання згідно зі змінами на ринку і аж до можливості прогнозування виходу на ринок інших товарів. Ця управлінська концепція робить акцент на умови ринку, особливо на умови конкуренції та збуту, як на критерій управління. Вона вже наближається до маркетингу, але в ній ринкові умови враховуються лише як фактори випадкових відхилень від виробленої стратегії, а стратегічний план прилаштовується до таких змін, але не передбачає заходів, що спроможні активно впливати на ситуацію ринку.

Періодичне коригування запланованої стратегії не може вирішити завдання відповідно до умов ринку виробничо-збутової діяльності фірми.

Провідні сучасні фірми використовують систему стратегічного управління, яка лежить в основі концепції маркетингу.

Маркетинг розуміють як цілісну систему організації та управління діяльністю підприємством, яка забезпечує максимальний збут її продукції, досягнення значної активності виробничої діяльності та розширення ролі ринку. Суть маркетингу можна сформулювати таким чином: «Виробляти те, що безумовно знаходить збут, а не намагатися нав'язати покупцю те, що вироблено». Основна мета маркетингу конкретного підприємства (фірми) - забезпечення максимальної рентабельності її функціонування, що може бути досягнено лише у разі відповідності продукції фірми ринковим вимогам.

Залежно від умов комерційної діяльності кожна фірма використовує відповідну теорію управління. Найпрогресивнішою є теорія стратегічного управління.