Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
0714718_7184F_shpargalki_vozrastnaya_psihologiy...doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
25.11.2019
Размер:
3.03 Mб
Скачать

10. Основні напрямки зарубіжної вікової психології.

11. Взаємозв’язок навчання, виховання і розвитку психіки людини.

У психологічній науці існує декілька підходів до вирішення цієї проблеми:

1. Навчання не впливає на розвиток. Воно підпорядковане законам розвитку, а не навпаки. Розвиток – процес, який здійснюється відповідно до природних законів і відбувається за типом дозрівання, а навчання – це зовнішнє використання можливостей, що виникають у процесі розвитку. Навчання залежить від розвитку, але розвиток ніяк не замінюється під впливом навчання. Навчання потребує наявності певного рівня зрілості окремих психічних функцій як своїх необхідних передумов. Воно немов би є надбудовою над дозріванням (Ж. Піаже).

2. Ототожнення процесу навчання і розвитку біхевіористами. Розвиток – це засвоєння нових навичок, які здобуваються в процесі навчання. Розумовий розвиток – послідовне накопичення умовних рефлексів. «Навчання» і «розвиток» - синоніми: дитина розвинута настільки, наскільки вона научена. (У. Джеймс, Е. Торндайк).

3. Розгляд розвитку і як дозрівання, і як навчання. Це взаємозалежні процеси. С. Л. Рубінштейн пропонує говорити про єдність розвитку і навчання. Розвиток не тільки зумовлюється навчанням, але й сам зумовлюється ним, дитина дозріває виховуючись і навчаючись. Розвиток і виховання означає, що ці процеси взаємозалежні, де причина і наслідки безперервно обмінюються місцями.

4. Висунення положення про провідну роль навчання в психічному розвитку (Л. С. Викотський). Процеси навчання і розвитку не збігаються. Між ними існує складний взаємозв’язок, який змінюється в процесі життя. Коли вища психічна функція формується в спільній діяльності з дорослим, вона знаходиться в зоні найближчого розвитку. Це сфера ще не дозрілих, а тільки дозріваючих психічних процесів. Вона визначається змістом тих завдань, які дитина не може вирішити самостійно, але вже вирішує за допомогою дорослого. Можливості навчання визначаються зоною його найближчого розвитку. Зона актуального розвитку визначається змістом тих задач, які дитина може вирішити самостійно. Навчання не повинно відриватися від розвитку дитини. Водночас навчання, опираючись на досягнутий дитиною рівень розвитку, повинно йти поперед його. Тільки те навчання буде правильним, яке знаходиться попереду розвитку. Отже, не будь-яке навчання, а лише правильно організоване, веде за собою розвиток. Педагогіка, за словами Л. С. Виготського, повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді вона зуміє в процесі навчання викликати до життя ті процеси розвитку, які зараз лежать у зоні найближчого розвитку.

12. Роль діяльності й спілкування в психічному розвитку дитини.

Соціальне середовище як умова та джерело психічного розвитку особистості

Суспільне оточення, в якому народжується індивід, і специфіку якого поступово засвоює, впливає на його розвиток своєрідними, історично закріпленими шляхами. Вироблені духовні надбання попередніх поколінь передаються нащадкам не через хромосомний апарат, а через спілкування дітей із старшим поколінням. Вони втілюються в знаряддях праці, у мові, витворах науки, техніки й мистецтва, у звичаях, нормах суспільної поведінки. Молодше покоління оволодіває цими матеріальними й духовними цінностями, залучаючись до пізнавальної та практичної діяльності.

Соціальне середовище, що впливає на дитину, - це передусім люди, їх взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності.

Соціальний фактор психічного розвитку - сукупність зовнішніх суспільних умов, з якими індивід взаємодіє в ході становлення своєї особистості

З розвитком дитини змінюються конкретні умови її життя, стає доступним те, що раніше не було таким. Соціальне середовище дитини не тільки розширюється територіально, а й збагачується своїм змістом. Спочатку колом взаємин для дитини є сім'я, близькі люди, які доглядають за нею. Пізніше в життя дитини входять вихователі й діти з дитячого садочка. Згодом основним середовищем стає школа, колектив педагогів і товаришів, шкільні й позашкільні малі групи, широке суспільне оточення. Впливи суспільного оточення здійснюються засобами радіомовлення, телебачення, кіно, газет, Інтернету та інших джерел інформації. Відповідно, залежно від ступеню контакту з індивідом соціальне середовище поділяється на мікросоціум (сім'я, друзі, педагоги - близьке оточення дитини) та макросоціум

Людина лише в суспільстві може досягнути того виняткового становища, яке їй призначила сама природа. Не будь цивілізації, людина була б найпримітивнішою і нерозумною істотою.

Г. Ітард

(країна з її суспільними та економічними особливостями, менталітетом, цінностями та регіон, місто чи село, де проживає дитина тощо).

Рис. 1.10. Сфери вияву соціального фактору

Між обома рівнями вияву соціального фактору існує тісний взаємозв'язок, наприклад, родина як представник мікросоціуму відображає ті цінності та тенденції, які є актуальними для країни. Мікросоціум має найбільш потужний вплив на формування особистості дитини, особливо це стосується сімейного виховання. Залежно від наслідків взаємодії індивіда з соціальним середовищем, воно може нести конструктивний, позитивний вплив на його психіку чи навпаки, деструктивний, нерідко одночасно і той, і інший. Так, телебачення може бути джерелом інформації для дитини пізнавального й розвивального змісту, а може спричинити агресивні поведінкові реакції. Родина та школа - це соціальні інститути, що здійснюють організований вплив на формування особистості дитини, в той час як ровесники та засоби масової інформації є агентами стихійного впливу.

Рис. 1.11. Аспекти впливу соціуму на психічний розвиток індивіда

Вплив соціального середовища на психічний розвиток індивіда забезпечує його соціалізацію. Паралельно з розгортанням соціалізації індивіда, він включається в процес індивідуалізації.

Соціалізація - процес засвоєння соціального досвіду індивідом, що забезпечує його інтеграцію в суспільство

Індивідуалізація - процес формування специфічних, неповторних ознак та властивостей особистості, що визначають її індивідуальність

Діти не люблять слухати своїх батьків, зате охоче їх наслідують.

Г.К. Честертон

По мірі дорослішання індивіда механізми засвоєння ним соціального досвіду змінюються, що зумовлює проходження таких стадій становлення особистості (за А.В. Петровським): o адаптація - пристосування дитини до вимог дорослого, ототожнення з ним та наслідування його поведінки; ця стадія є провідною впродовж дитинства,

o індивідуалізація - пошуки змісту власної особистості, індивідуальних ознак; дана стадія розгортається як провідна у підлітковому періоді,

o інтеграція - пошук та встановлення психологічної близькості з іншими людьми, що актуалізується в юності.

Рис. 1.12. Стадії становлення особистості

Питання не в тому, що впливає на особистість в більшому ступені - спадковість чи середовище, а в тому, як вони взаємодіють між собою в процесі розвитку людини.

Г. Крайг

Перехід від одного етапу до іншого відбувається поступово. Так, впродовж дитинства провідним процесом є адаптація, однак в кінці цієї епохи вже спостерігаються ознаки індивідуалізації. Коли підлітки шукають ознаки власної індивідуальності, вони все ще частково пристосовуються до вимог дорослих, тобто спостерігаються залишки адаптації.

Варто наголосити на тісних взаємозв'язках двох означених факторів - біологічного та соціального - у психічному розвитку людини. Спираючись на дію біологічного фактору як основи для психічного розвитку індивіда, соціальне середовище стає джерелом, яке наповнює змістом процес становлення особистості. Однак індивід - не пасивна істота, що підпадає під вплив цих факторів, а активний суб'єкт взаємодії з соціумом, "будівник" власної особистості.

Активність особистості як детермінанта розвитку психіки

Особистість, що формується, не є пасивним продуктом взаємодії біологічного та соціального факторів. Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини.

Активність особистості - умова і результат психічного розвитку індивіда, що виявляється в його діяльності

Засобом активності дитини, що виявляється в діяльності, відбувається двостороння взаємодія підростаючої особистості з соціумом. Впродовж дорослішання індивіда й ускладнення його психічної організації активність теж збагачується , як змістом, так і засобами її вираження. На різних стадіях розвитку дитини її активність виявляється на таких рівнях (за Г.О. Люблінською):

а) репродуктивний (копіювання дій дорослого в словах, іграх, манері поведінки),

б) виконавчий (виконання дитиною поставлених дорослим завдань і на цій основі вироблення нових вмінь),

в) самостійний (самостійна постановка завдань, пошуки та апробація способів їх вирішення).

Рис. 1.13. Рівні вияву активності дитини

В межах сивого соціального простору та віку індивід створює складну мережу стосунків, що визначається його інтересами, прагненнями та ставленнями до навколишньої дійсності та самого себе.

Я.Л. Коломинський

Спочатку свою активність діти спрямовують на дорослого, зумовлюючи зворотний вплив з його боку. Згодом, починаючи з переддошкільного віку, дитина спрямовує свою активність на самопізнання і самовдосконалення.

У міру формування мотивації та самосвідомості індивід стає вибірково сприйнятливим до впливів середовища, чутливим до того, що відповідає його життєвим прагненням, і байдужим до того, що не пов'язується з ними. Соціальне оточення змінюється для індивіда внаслідок його зростання, збільшення фізичних і розумових можливостей, становлення нових видів діяльності. Те, що приваблює в навколишньому світі дитину-дошкільника, втрачає актуальність для молодшого школяра. Психологічні потреби різні в підлітковому і юнацькому віці. Особистісна динаміка спостерігається й впродовж всіх періодів дорослості.

Вплив суспільного середовища на психічний розвиток індивіда залежить від розвитку його спрямованості та здатності сприймання, наслідування, від становлення його потреб і прагнень. Має місце вибірковість вияву та спрямованості активності особистості. Навіть в одній сім'ї діти-сиблінги, маючи одних батьків, розвиваються по-різному залежно від того, як складаються їх дійові взаємовідносини з навколишніми людьми, як значимі дорослі здійснюють виховання цих дітей. Відмінності активності індивіда позначаються на всіх аспектах його психічного життя - змісті та способах пізнання навколишньої дійсності і себе, регуляції емоцій та поведінки, побудові взаємин з іншими людьми, що, зрештою, стає підґрунтям для формування індивідуальності особистості.

Тлумачення поняття "сиблінги" - у словнику

Дані досліджень показують, що навіть у дітей-близнюків, які мають ідентичні генотипи і живуть в одній сім'ї, часто формуються різні емоційні, вольові, характерологічні риси внаслідок того, що в їх взаєминах одна дитина частіше виступає як ініціатор, лідер, а інша - як виконавець, підлеглий, і цей однобічний поділ функцій залишається поза увагою дорослих або й стимулюється ними

Не стільки сім'я соціалізує дитину, скільки дитина сама соціалізує оточуючих її близьких, підкоряє їх собі, намагається сконструювати зручний і приємний для себе світ...

Д.Б. Ельконін

В процесі дорослішання дитина, виявляючи свою активність у взаємодії з дорослими, не тільки розвивається сама, а й видозмінює стосунки у нові, більш складні форми і навіть трансформує психічний світ значимих близьких людей. Тобто активність дитини, будучи внутрішньо локалізованим фактором психічного розвитку, визначає впливовість дії зовнішнього - соціального середовища, і навіть за певних умов може модифікувати дію біологічного фактору.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.