9. Проблема розвитку психіки в працях вітчизняних психологів (Божович л.І., Виготський л.С., Костюк г.С.)

Аналіз базових вітчизняних концепцій психічного розвитку

Для Лева Семеновича Виготського, автора культурно-історичної теорії, психічний, в тому числі й інтелектуальний розвиток дитини, є вплетеним в соціальний і культурний контексти життя, а психіка людини має культурно-історичний характер.

Психічний розвиток людини - це перш за все процес її культурного розвитку, оволодіння, присвоєння культурно заданих засобів дій з предметами і володіння собою, своєю психічною діяльністю, в результаті чого розвиваються власне людські, вищі психічні функції й формується особистість. Проте дитина може стати особистістю лише в спільній діяльності з дорослим, засвоюючи вироблені людством цінності, зміст та способи діяльності. Навчання Виготський вважав головним рушієм психічного розвитку, виокремлюючи провідну роль організованого соціального впливу на формування особистості. В ході навчальної взаємодії дитини з дорослим її психічний розвиток спирається на рівні когнітивного розвитку - актуального та потенційного.

Рівень актуального розвитку - сформована у дитини здатність самостійно, без допомоги дорослого розв'язувати поставлені задачі

Зона найближчого розвитку - відстань між актуальним рівнем самостійної діяльності дитини і потенційним рівнем її діяльності під керівництвом дорослих

Світ набуває для нас сенсу тільки завдяки засвоєнню значень, підтримуваних оточуючими нас людьми. Л.С. Виготський

Правильно організоване навчання дитини спирається на зону її найближчого розвитку і забезпечує розвиток вищих

Навчання не є розвиток, але правильно організоване навчання дитини веде за собою розвиток, а не пристосовується до його наявного рівня.

Л.С. Виготський

психічних функцій. Вищі психічні функції - логічна пам'ять, понятійне мислення, довільна увага - першочергово виникають у зовнішній предметній діяльності, спілкуванні дитини. І тільки потім вони переходить у внутрішній психічний план, стаючи змістом психічного розвитку дитини. Вивчаючи механізми психічного розвитку, Л.С. Виготський вводить поняття віку, соціальної ситуації розвитку, вікових криз та психічних новоутворень.

Одним з найважливіших напрямів розвитку концепції Л.С. Виготського стала розроблена Олексієм Миколайовичем Леонтьєвим теорія діяльності. За думкою вченого, психічний розвиток людини багато в чому складає процес розвитку її діяльності. Ним розроблена теорія провідної діяльності, як такої, яка стає центральною, основною на різних етапах розвитку і здійснює найбільший вплив на формування свідомості, особистості дитини на цьому етапі.

Данило Борисович Ельконін спробував об'єднати між собою два основні вектори розвитку дитини: взаємостосунки зі світом речей - пізнання і оволодіння предметним світом та взаємодію зі світом людей. Діяльність дитини всередині цих векторів являє собою єдиний процес, в якому формується особистість. В кожному віковому періоді один вектор домінує над іншим, а в межах наступного вікового періоду вони ніби змінюються місцями, що відображає чергування змісту провідної діяльності.

Діяльність - активна взаємодія людини з оточуючою дійсністю, яка виражає ставлення до світу і сприяє задоволенню потреб.

О.М. Леонтьєв

Рис. 1.18. Чергування змісту провідної діяльності за Д.Б. Ельконіним

За думкою Д.Б. Ельконіна, в становленні особистості є періоди, в яких відбувається домінуючий розвиток потребово-мотиваційної сфери і як результат цього засвоєння задач, мотивів і норм стосунків, і періоди переважаючого розвитку інтелектуально-пізнавальних сил, результатом чого стає засвоєння суспільно вироблених дій з предметами.

Дослідження Лідії Іллівни Божович були пов'язані з процесом формування особистості дітей, який вона розуміла як розвиток незалежності від оточуючої ситуації, коли поведінка людини визначається не зовнішньою ситуацією, а внутрішніми мотивами. Так, вчений вказує на провідну роль переживань в психічному розвитку, а потребу у враженнях тлумачить як джерело виникнення індивідуального психічного життя дитини та базу для розвитку інших психічних функцій.

Психічний розвиток, за думкою Л.І. Божович, супроводжується переживанням ряду вікових криз, в кожній з яких фігурують особистісні компоненти:

Рис. 1.19. Зміст особистісних компонентів вікових криз за Божович

Згідно позицій корифея української психології Григорія Силовича Костюка, онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, джерело якої - генетичний апарат людини, а онтогенез особистості - соціальною спадковістю. Ці дві детермінанти тісно пов'язані в процесі становлення особистості.

Соціальна спадковість - сукупність культурних досягнень людства, накопичених в процесі його історичного й суспільного розвитку

Психічний розвиток, згідно позиції Г.С. Костюка, характеризується якісними змінами особистості дитини в цілому, що знаменують собою її прогресуючий рух від нижчих до вищих рівнів структур психіки. Розглядаючи психічний розвиток і навчання в діалектичному взаємозв'язку, вчений підкреслював, що психічний розвиток не зводиться до простого нагромадження навчальних надбань, а являє собою цілісні прогресивні зміни особистості, її поглядів на довкілля, почуттів, здібностей.

Онтогенетичний прогрес психіки виявляється через її кількісні та якісні зміни. Стосовно кількісних змін у психіці, то вони підготовлюють якісні, але самі їх не забезпечують. Структурне удосконалення, що складає зміст цих якісних змін, розкривалося Г.С. Костюком як діалектична єдність.

Рис. 1.20. Зміст якісних змін психічного розвитку за Костюком

Рушійні сили психічного розвитку Г.С. Костюк вбачав у характерних для суб'єкта внутрішніх суперечностях. До числа базових суперечностей він відносив:

o розбіжність між виникаючими в суб'єкта новими потребами і наявним рівнем володіння засобами їх задоволення;

o невідповідність досягнутого людиною рівня особистісного розвитку займаному нею місцю в системі суспільних відносин, виконуваним нею функціям;

o суперечність між тенденціями до інертності та стереотипізації, з одного боку, і до рухливості, мінливості особистості з іншого.

Педагогічні впливи, відзначав Г.С. Костюк, повинні сприяти, з одного боку, розв'язанню суб'єктом його внутрішніх суперечностей у потрібному для суспільства напрямку і, з іншої, виникненню нових внутрішніх суперечностей, без яких неможливий подальший розвиток. Актуалізація внутрішніх суперечностей спонукає особистість до саморуху. Підтверджуючи ідеї Л.С. Виготського щодо випереджаючого характеру навчання стосовно психічного розвитку, Костюк уточнював, що навчання не лише сприяє розвитку, а й залежить від нього. Базуючись на здобутках психічного розвитку, навчання веде за собою розвиток.

Виховання ставить перед особистістю нові цілі й задачі, що усвідомлюються і приймаються нею, стають цілями і задачами її власної діяльності.

Г.С. Костюк