11. Основні принципи рухів у contemporary dance.

Основні принципи роботи тіла в техніці contemporary dance. Особливості руху. Вісь руху. Центр ваги.

Положення корпусу, рук, ніг, стопи, голови у contemporary dance, їх наукове обґрунтування. Звільнення тіла від зайвої напруги. Значення роботи суглобів. Дихання як складова руху. Усвідомлення положення власного тіла у просторі. Координування рухів тіла. Особливості виконання рухів,запозичених з класичного танцю, модерн-джазу.

12.Модерн-хореографія країн снд.

Сучасна хореографія в умовах постмодерністської поетики має свої тенденції розвитку, свою специфіку на теренах СНД.

Одним з перших в Росії розпочав свою діяльність в галузі сучасного танцю М.Огризков,керівник московської студії «Свободный балет» . Серед хореографів-модерністів широко відомий Є.Панфілов, керівник пермського театру сучасного танцю. Автор понад 70 постановок детально знайомився з різними напрямами зарубіжного модерну і постмодерну, але створив свій власний стиль, що ґрунтується на синтезі різноманітних пластичних систем, у тому числі й класичного танцю.

Нетрадиційні для мистецтва танцю жанр абсурду репрезентує О.Пепеляєв, керівник московського «Кінетичного театру». Літературну основу його спектаклю складає інтелектуальна проза постмодерністів. Прагнення театру до деідеологізації повною мірою відповідало настроям молодого глядача, серед якого вистави театру мали великий успіх. Містифікація,непередбачуваність,поєднання комедії й трагедії, піднесеного з низьким сприймалися як своєрідний інтелектуальний кіч. Постановки Пепеляєва правомірно було б назвати інтелектуальною грою,якби не живі почуття,спричинювані щирістю та незаангажованістю дійства.

Але найбільш визнаною постаттю серед хореографічного бомонду є нині Т.Боганова,керівник групи «Провінційні танці» (Єкатеринбург). Її мистецьке кредо – протистояння тоталітаризмові, фальшивому пафосу,конформізму,звернення до реальної людини й життя без прикрас. В основі її постановок – подолання хрестоматійного глянцю у погляді на різні сфери життя («Похідна»), побутові історії («Не відбулося», «Чоловіки у чеканні»). В останній спостерігаємо вплив західного модерну: штучність сконструйованого хореографом світу, пластику маріонеток, алогічний світ людей-манекенів.

Недвозначно відчутним є вплив на творчість Т.Боганової німецької школи модернізму, з якою вона деякий час співпрацювала. Здається, цей досвід був для хореографа певним кроком убік, якщо не назад, адже в пошуках на слов’янському матеріалі Т.Боганова як хореограф пішла набагато далі.

Це засвідчили наступні постановки, особливо здійснена спроба осмислити шедеври інтелектом сучасної людини («Свадебка»). За цю постановку Т.Боганова стала домінантом премії «Золота маска» – 2000.

Найбільші досягнення російського балету в сучасній хореографії належать Борису Ейфману. В його творчості поєдналися дві провідні тенденції російського балетного мистецтва: прагнення до виразного танцю,характерного для М.Петіпа, та образо творчі тенденції,властиві постановкам М.Фокіна.

Творчість Б.Ейфмана глибоко занурена в традиції вітчизняного балету й відкрита для інтеграції з кращим досвідом сучасної зарубіжної хореографії.

13.Сучасна сценічна хореографія – вид танцювального мистецтва,яке не дотримується базових принципів класичної хореографії (наприклад, вигорнутість, натягнута стопа, округлі положення рук, специфічний апломб,рівний тулуб, витягнута шия та осаджені лопатки тощо) і є синтезам кількох мистецтв. При цьому сучасна сценічна хореографія може містити фольклорні форми, але не має прямого відношення до побутових сучасних танців, що формуються в масовій культурі сьогодення; до бального та спортивного танців (наприклад, данс-аеробіка), що розвиваються своїм шляхом.

Остаточне оформлення сучасного хореографічного мистецтва відбулося у ХХ ст. й супроводжувалося відмовою від традиційних балетних форм,розпадом еталонів класичного танцю, взаємозапозиченням різними видами танцю альтернативних лексичних прийомів, зверненням до поза танцювальних виразних засобів.

Хореографія другої половини ХХ століття увібрала в себе і взяла на озброєння інші, не властиві класичному танцю елементи практики східних єдиноборств,медитаційних технік тощо. Багато хореографів черпають із скарбниці фольклорних традицій: індійські та камбоджійські мотиви (М.Бежар), танцювальне мистецтво австралійських аборигенів (І.Кіліан).

Розглянуті процеси свідчать про формування та розвиток синтетичних жанрів сценічного хореографічного мистецтва, іманентних естетиці постмодернізму, репрезентованої майстрами сценічної хореографії: Дж.Ноймайєром, Ж.Гранметром, М.Еком, П.Бауш та інш.