Тема 6. Міжнародно-правове регулювання міжнародної купівлі-продажу

При укладенні зовнішньоторговельного контракту сторони повинні обумовити, право якої держави застосовуватиметься для регулювання форми угоди і прав та обов'язків сторін. За українським законодавством права й обов'язки сторін за зовнішньоторговельним контрактом визначаються правом країни, обраної сторонами при укладенні контракту або в результаті подальшого узгодження. За відсутності такої угоди до контракту застосовується право країни, де засновано, розташовано штаб-квартиру чи основне місце діяльності сторони, котра є: продавцем у контракті купівлі-продажу; комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації); довірителем - у договорі доручення; перевізником - у договорі перевезення.

Договір купівлі-продажу - це договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) У власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Форма договору купівлі-продажу визначається згідно з загальними правилами ЦК про форму правочинів.

Зміст договору складають ті умови, із приводу яких сторони досягають угоди. Істотними умовами, зокрема, є предмет і ціна.

Предмет договору — майно, що продавець передає або зобов'язується передати покупцеві. Продавець передає або зобов'язується передати майно (товар) покупцеві, але має право вимагати від нього сплати певної грошової суми, а покупець у свою чергу зобов'язаний сплатити цю суму, але має право вимагати передання йому проданого майна.

Поряд із загальними правилами існують певні особливості при укладенні окремих видів договору купівлі-продажу.

Завдання уніфікації полягає у створенні єдиних норм, які б однаково застосовувалися у всіх державах.

Види уніфікованих норм й види уніфікацій

За предметом правового регулювання норми поділяють на 3 види:

• уніфіковані матеріальні норми – певна поведінка (права та обов’язки), яка закріпляється найчастіше у Конвенціях [– Конвенція про міжнародну купівлю-продаж товарів (1980); Всесвітня Конвенція про авторське право 1952р., Інкотермс 1990р].

• уніфіковані процесуальні норми. Задача: усунути різницю та прогалини, які є у нормах національного процесуального права і, таким чином, полегшити діяльність суду\арбітражу, посилити захист майнових прав та юридичних осіб за кордоном.

Значення процесу уніфікації полягає в тому, що створюється єдине регулювання цивільних та інших відносин, ускладнених іноземним елементом, зокрема, зовнішньоторговельні угоди. Враховуються особливі міжнародно-економічні зв’язки, які не завжди можуть бути відображені у нормах внутрішнього права.

До основних джерел правового регулювання відносяться:

1) міжнародні договори;

2) національне законодавство;

3) звичаї.

На міждержавному рівні головна роль належить Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

В практиці міжнародної торгівлі використовуються такі джерела правового регулювання міжнародної торгівлі:

- Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 г);

- Конвенція ООН про давність позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.);

- Конвенція про право, яке використовується в договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1985 р.) та ін.

Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція була розроблена комісією 00Н про право міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою визначення єдиних норм, що регулюють міжнародні торгові договори.Складається з чотирьох частин і 101 статті, в яких докладно визначається порядок підписання договору міжнародної купівлі-продажу

Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів — міжнародно-правовий документ, прийнятий у 1974р. Проект Конвенції розроблений Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). У 1980 році документ було доповнено Віденським протоколом, який вніс до нього поправки та зміни відповідно до Конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року. Україна є учасницею цієї конвенції з 14 липня 1993р. Документ встановлює єдиний для договорів міжнародної купівлі-продажу товарів строк позовної давності — 4 роки. Право на позов, що випливає з невідповідності товару умовам договору, виникає від дня фактичної передачі покупцеві або відмови покупця прийняти товар. По закінченні строку позовної давності вимоги продавця або покупця, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу або пов'язані з його порушенням, не задовольняються.

Сторони договору міжнародної купівлі-продажу товарів можуть не дотримуватися Конвенції, якщо прямо і недвозначно зафіксують це у договорі.

Що стосується національного законодавства, слід зазначити, що практично у всіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, що регулюють відносини міжнародної купівлі-продажу. В одних країнах - це торгові кодекси інших - спеціальні законодавчі акти про міжнародну купівлю-продаж (Великобританія та ін.) В Україною відносини міжнародної купівлі-продажу регулюються Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність". Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній. Значний вплив на зміст зобов'язань сторін за контрактом купівлі-продажу здійснюють прийняті в міжнародній практиці звичаї і пристойності. Вони відіграють вирішальну роль при вирішенні суперечок в арбітражі.

В залежності від розробника виділяють індивідуальні та типові контракти міжнародної купівлі-продажу товарів. Типовий контракт - це розроблений у відповідності до встановлених правил документ, який містить ряд уніфікованих умов, прийнятих в практиці міжнародної торгівлі, тобто ніби наперед узгоджених, типових умов. Другу частину типового контракту складають статті, умови яких вимагають узгодження. Це статті, які містять умови про предмет контракту, ціну товару, його якості, термінах поставок, умовах платежу та ін.Типові контракти на світовому ринку можуть використовуватися в різних формах. Як правило, вони складаються на бланках, виготовлених в типографії.

Типові контракти купівлі-продажу товарів розробляються торговельними палатами, монополістичними об'єднаннями, великими фірмами, Європейською економічною комісією ООН. При розробці міжнародних контрактів керуються Конвенцією ООН про міжнародні договори купівлі-продажу товарів та Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів ІНКОТЕРМС.

Найбільш поширеною формою являється такий типовий контракт, в якому викладаються й формулюються належним чином статті, що містять в собі загальні умови купівлі-продажу. Використання типового контракту може здійснюватися двома способами:

1) беззаперечне приєднання одної зі сторін до умов кінцевої форми типового контракту, яку запропонувала інша сторона

2) використання типового контракту як зразка, який може бути змінений у відповідності до конкретної угоди.

Частіше всього типовий контракт , розроблений одною із сторін угоди, береться за зразок і на його основі шляхом узгодження кожної статті, кожної умови контракту розробляється індивідуальний контракт, який підписується сторонами.

Типові форми контрактів являються обов'язковими для сторін тільки за їх згодою. Звичайно зміст таких угод ґрунтується на праві і практиці країни-розроблювача. І це необхідно враховувати українським підприємцям, які укладають контракт з іноземним партнером.

Різноманітні форми зовнішньоекономічної діяльності представлені різними видами міжнародних договорів. Але для всіх видів договорів роль базового виконує договір міжнародної купівлі-продажу товарів, що в міжнародній комерційній практиці називається контрактом.

Міжнародний договір купівлі-продажу – основний комерційний документ, що оформляє зовнішньоторговельну угоду, в якому містяться домовленості сторін про поставку товару: зобов’язання продавця-експортера в обумовлені строки передати у власність покупця-імпортера товари узгоджених кількості і якості та зобов’язання покупця-імпортера прийняти та оплатити поставлені товари.

Структура контракту міжнародної купівлі-продажу, як правило включає в себе наступні статті:

1. преамбула;

2. предмет контракту (найменування товару);

3. кількість товару;

4. якість товару;

5. термін і дата доставки;

6. базисні умови доставки;

7. ціна та загальна вартість контракту;

8. упаковка й маркірування;

9. порядок здачі-прийому;

10. умови платежу;

11. транспортні умови (порядок відвантаження);

12. умови про гарантії;

13. рекламації;

14. штрафні санкції і повернення втрат;

15. форс-мажор або обставини непереборної сили;

16. арбітражна замітка;

17. інші умови контракту;

18. юридичні адреси сторін;

19. підписи продавця й покупця.

Зміст контракту, тобто набір умов та їх послідовність, визначається сторонами угоди. Формулювання статей вони вибирають самостійно, в залежності від предмету договору, торгових звичаїв, наявності міжнародних угод, а також від тривалості взаємних ділових контактів.

Текст контракту починається з преамбули, в якій дається повна юридична назва сторін, вказується номер контракту, місце і дата його підписання, визначення сторін, що підписують угоду ("продавець", "покупець", "постачальник", "замовник" і т.д.); країна в якій вони зареєстровані як сторони зовнішньоторговельного договору. Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купівлі-продажу виступають продавець і покупець. Сторонами договору купівлі-продажу можуть виступати будь-які учасники цивільних відносин у межах встановленої дієздатності, тобто:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) держава Україна;

4) Автономна Республіка Крим;

5) територіальні громади;

6) іноземні держави та інші суб’єкти цивільного права.

Якщо сторонами договору купівлі-продажу стають суб’єкти господарювання і не господарюючі суб’єкти-юридичні особи, такий договір купівлі-продажу називається господарським (ч.4 ст. 263 ГК України).

Права та обов'язки сторін міжнародного договору купівлі-продажу визначаються правом місця його укладання. Це положення діє тоді, коли інше не визначено угодою сторін. Сторони можуть вибрати будь-яке право, зазначивши його у контракті або ж зробивши

За законодавством України права та обов’язки у договорі купівлі-продажу можна поділити на:

- права та обов’язки продавця;

- права та обов’язки покупця.

Кожна угода міжнародної купівлі-продажу має самостійне юридичне значення. Зобов'язання продавця за договорами міжнародної купівлі-продажу, зокрема, щодо поставок товарів і передачі документів, кількості і забезпечення якості товарів, і навіть зобов'язання покупця, зокрема щодо цін, і прийняття товарів визначаються частини Ш " Купівля-продаж товарів " Віденської конвенції ООН 1980 г.Продавець, поставляючи товар, зобов'язаний прийняти необхідні заходи у тому, щоб товар був у наявності /куплений чи зроблено/, відповідав всім заявленим характеристикам /за якістю, кількості, упаковці, маркеровке/ та санітарним вимогам договору. Продавець зобов'язаний також покупцю все які стосуються товару документи - страхового поліса при страхуванні товару» сертифікат якості, підтверджує відповідність товару умовам договору, і. т.п.

Крім вимог про розірвання договору чи відшкодування збитків покупець проти неї вимагати уцінки товару у випадках, коли продавець поставив товари, невідповідні договору . Для цього в Конвенції передбачено вимога, відповідно до яким продавець і покупець повинні заздалегідь обмовляти терміни, протягом яких покупець може сповіщати продавця про невідповідність товару.

Продавець, відповідно до статтями Віденської конвенції, може вимагати від покупця:

- прийняття поставок товарів відповідно до вимогами договору ЄС і справжньої Конвенції

- сплати ціни, причому у день, поставленого за договором чи то, можливо визначено

- відшкодування збитків разі порушення покупцем договірних зобов'язань

- виконання покупцем інших за договором, за умови

Публічний порядок в сфері міжнародної купівлі-продажу. Загальноприйнято розрізняти «позитивну» і «негативну» конструкції публічного порядку. Позитивна концепція передбачає наявність у національному правопорядку певного кола імперативних норм, які не можуть порушуватися при застосуванні іноземного права або виконанні іноземного рішення. Негативна концепція виходить з неприйнятних, з точки зору національного правопорядку, властивостей іноземного закону або іноземного судового (арбітражного) рішення, внаслідок чого іноземне право не може бути застосоване, а рішення визнане і виконане.

У переважній більшості випадків застереження про публічний порядок фіксується в законодавстві і міжнародних договорах саме в «негативному варіанті». У такому ключі сформульовані положення пункту 2 (b) ст. V Нью-Йоркської конвенції 1958 року і п. 2 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» 1994 року. В цілому ці статті містять вичерпний перелік підстав для відмови у визнанні та виконанні іноземного арбітражного рішення: недійсність арбітражної угоди, недієздатність боку в арбітражній угоді, неповідомлення сторони про арбітражний розгляд, неарбітрабельность спору і т.п. Фактично включені в ці статті норми про публічний порядок є єдиною можливістю відійти від встановленого списку і відмовити у виконанні рішення з яких-небудь інших підставах. Втім, підстави ці також не безмежні, вони повинні вкладатися в рамки «публічного порядку», як він розуміється законодавцем і судом.Тема