Тема 3. Суб’єкти міжнародного торговельного права

При визначенні суб'єктів слід врахувати, що міжнародне торговельне право належить до галузі міжнародного економічного права, яке в свою чергу є підгалуззю та має природу міжнародного публічного права. Враховуючи це, суб'єктами відповідно можуть виступати в основному держави (а також міжнародні організації та окремі митні території). Міжнародне торговельне право безпосередньо не стосується приватних чи юридичних осіб, хоча саме вони є чи не основними учасниками міжнародних торговельних операцій. Міжнародне торговельне право регулює лише поведінку держав щодо цих операторів.

Суб'єкти торгового (господарського) права. Законодавство західних країн по-різному класифікує суб'єктів господарської діяльності. У комерційних і торгових кодексах одних країн їх називають комерсантами, в інших — підприємцями, причому застосовуються різні ознаки класифікації.Тобто зазначається професійний характер підприємницької діяльності комерсанта. Відповідно до законодавства ФРН комерсантами є суб'єкти, що займаються торговельним промислом, під яким розуміють будь-яку підприємницьку діяльність, що охоплює все коло обігу капіталу в галузі виробництва та продажу товарів. Отже, статус комерсанта визнається за особою, діяльність якої характеризується такими двома ознаками:

• укладення угод і здійснення інших господарських операцій;

• здійснення підприємницької діяльності від свого імені, тобто як самостійний господарський суб'єкт.

Комерсантами можуть бути як індивідуальні, так і колективні особи. До індивідуальних належать фізичні особи, які є окремими підприємцями. Сфера їх діяльності — переважно ті сектори економіки, де не потрібен великий капітал (сфера обслуговування, роздрібна торгівля тощо). Колективні комерсанти — це різноманітні об'єднання підприємців, що мають різні організаційно-правові форми і здебільшого є юридичними особами.

До категорії торгових представників або агентів належать ті особи, які здійснюють свою торговельну діяльність на основі доручення власника і пов'язані з ним відносинами трудового найму. Обсяг наданих службовцю повноважень може бути різним. Найхарактернішим є надання відповідним службовцям широкого кола повноважень за збереження за власником підприємства права контролювати їх діяльність.

Особливу групу службовців, що беруть участь в оперативній роботі торговельних підприємств, становлять комівояжери — особи, які повинні їздити на зазначені підприємцем ринки і приймати замовлення на його товари, демонструючи при цьому зразки продукції, що виробляє підприємець. Комівояжер, окрім заробітної плати, отримує винагороду, а також покриття всіх витрат, пов язаних з відрядженнями. Комівояжери мають право отримувати гроші за придбані або замовлені товари, а також встановлювати строки пла¬тежів. В окремих країнах для здійснення своєї діяльності комівояжер повинен отримати особливий дозвіл.

Існує ще одна група торгових агентів, які не пов'язані трудовими відносинами з підприємцями, але виступають від їх імені і укладають угоди за їх рахунок.

Про самостійність торгового агента говорить те, що за послуги він отримує винагороду у вигляді обумовленого відсотка від вартості укладеної угоди, а також реєструється як особа, котра здійснює самостійно підприємницьку діяльність та веде торгові книги. Для постійного представництва торговий агент повинен мати доручення, яке видається на певний або невизначений термін. Дійсність та обсяг повноважень, що надаються торговому представнику для укладення угод, визначаються за законами тієї країни, де він має постійне місце проживання або здійснює свою основну діяльність.

Брокер — це особа, яка здійснює посередництво, тобто виконує підготовчі дії, необхідні для укладення договору. Брокер не володіє товарами і не уповноважений отримувати платежі, він лише готує проект договору і надсилає його сторонам для підписання.

Агент з виключними правами має виключне право на продаж товарів принципала на визначеній території. Агенту виплачується винагорода за продаж, який здійснено на закріпленій за ним тери¬торії, незалежно від того, хто продав товар, навіть якщо це було зроблено зусиллями інших осіб, у тому числі і принципала.

Аукціоніст — агент, якому принципал передає товари для продажу з аукціону і який має право на отримання проданого товару.

Інші види суб'єктів торгового (господарського) права зарубіжних країн. У західних країнах існує спеціальне законодавство, яке визначає правове становище суб'єктів господарювання. Законодавство західних країн найдетальніше регламентує діяльність компаній. У комерційних і торгових кодексах велика увага приділяється саме статусу компаній або корпорацій. "Підприємство" деякі юристи зарубіжних країн пропонують замінити поняття юридичної особи, оскільки, на їх думку, це поняття більше відповідає економічному та юридичному становищу суб'єктів господарської діяльності. Цьому сприяє дедалі ширше застосування цього поняття за кордоном у законодавстві, судовій практиці та в міжнародних відносинах.

В літературі, особливо західної, обговорюється питання про міжнародну правосуб'єктність транснаціональних корпорацій (ТНК), які поряд з державами і міжнародними організаціями часто розглядаються як суб'єктиміжнародного торговельного права. Пояснюється такий стан тим, що ТНК стають все більш важливими суб'єктами міжнародних економічних зв'язків. ТНК з їх інвестиційної мобільністю, широкою системою зв'язків, в тому числі і з урядами, з великими можливостями організації наукомісткого, високотехнологічного виробництва є важливим фактором розвитку світової економіки. Вони здатні впливати і на національну економіку приймаючих країн, ввозячи капітал, передаючи технологію, створюючи нові підприємства, навчаючи місцевий персонал. В цілому ТНК відрізняються від держав більш ефективною, менш бюрократичною організацією, і тому вони нерідко успішніше вирішують економічні проблеми, ніж держава. Це - група компаній, створених за законами різних держав, що є самостійними юридичними особами і здійснюють діяльність на території різних держав, але перебувають у відносинах взаємозалежності, при якій одна з них (головний, або сверхтранснаціональная, корпорація) займає домінуюче положення і здійснює контроль над усімаіншими. Тнк є суб'єктами національного права, а не міжнародного. При цьому використовуються два підходи: вони є суб'єктами права або держави, в якій вони зареєстровані, або держави, на території якого вони мають осілість (місце знаходження адміністративного центру чи місце основної господарської діяльності). Звідси випливає, що діяльність ТНК регулюється національним правом. Принцип підпорядкування ТНК національному праву зафіксований в Хартії економічних прав і обов'язків держав: кожна держава має право «регулювати і контролювати діяльність транснаціональних корпорацій в межах дії своєї національної юрисдикції і вживати заходів до того, щоб така діяльність не суперечила її законами, нормами і постановам і відповідала його економічній і соціальній політиці. Транснаціональні корпорації не повинні втручатися у внутрішні справи приймаючої держави».

до типових проблем належать несумісність різних національних систем права неспроможності; юридичні та процедурні перешкоди для визнання статусу кризового керуючого, що необхідно для представництва колективних інтересів, а також відстоювання вимог кредиторів щодо майнових активів неспроможного боржника, які перебувають за кордоном; численні можливості для реалізації егоїстичної поведінки кредиторів, а так само боржника.

Коло юридичних проблем, які виникають за такої ситуації, має назву «транскордонна неспроможність». Слід зазначити, що до цього часу не створено належного міжнародно-правового механізму врегулювання цих проблем. У той самий час у процесі інтенсивного формування перебуває нормативна система, що має теоретично опрацьовувати і визначати інструменти універсального механізму врегулювання тих проблем неспроможності, які виходять за межі національної юрисдикції. Ця нормативна система на сьогодні становить спеціальну підгалузь міжнародного приватного права і отримала назву «транснаціональне право неспроможності».

Сучасний стан розвитку міжнародної торгівлі, учасниками яких виступають як транснаціональні корпорації, так і суб'єкти національного права різних країн, потребує створення ефективних механізмів з розв'язання складних проблем, що виникають із невиконання такими гравцями світового ринку договірних зобов'язань. Особливі складнощі виникають у разі неможливості боржниками виконати свої майнові зобов'язання за недостатності наявного майна. Кількість справ про визнання транснаціональних корпорацій неспроможними останнім часом значно збільшується.

Для позначення справ, пов'язаних із неспроможністю суб'єктів права, які ведуть свій бізнес у більше ніж одній країні, використовується термін транскордонна неспроможність (Cross-Border Insolvency). Світова практика з розгляду судових справ про визнання боржників неспроможними, в яких присутній іноземний елемент, свідчить про те, що національне законодавство у цій сфері регулювання суспільних відносин, навіть достатньо розроблене, не здатне розв'язати проблеми, пов'язані із транскордонною неспроможністю.

Значну роботу у сфері розроблення уніфікованих законодавчих ініціатив виконала Комісія Організації Об'єднаних Націй з права міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ. У 1997 р. затверджено Модельний закон про транскордонну неспроможність і Керівництво для законодавчих органів з питань його прийняття. Переоцінити важливість цього документа важко.

Не стоять осторонь від процесів уніфікації законодавства про неспроможність, включаючи й розроблення єдиних правил зі здійснення провадження у транскордонних банкрутствах, і універсальні міжнародні організації, серед яких особлива роль належить Світовому банку. Принципи і Рекомендації з питань впровадження ефективного банкрутства та забезпечення захисту прав кредиторів, розроблені Світовим банком у квітні 2000 p., можуть бути використані країнами, які здійснюють реформування національного законодавства про банкрутство, для створення справедливого режиму банкрутства. У зазначених документах враховані сучасні тенденції у сфері розвитку механізмів для врегулювання проблем заборгованості шляхом використання процедур банкрутства.

Особлива роль у сфері розроблення міжнародних правил зі здійснення провадження у транскордонних банкрутствах належить спеціалізованим організаціям. Експерти, запрошені Міжнародною асоціацією фахівців з питань реструктуризації, неспроможності і банкрутства, здійснюють постійні дослідження у зазначеній сфері. Досить поширеною формою проведення таких досліджень є розроблення обзорів по країнах. У структурі Міжнародного інституту з питань неспроможності створено комітети, які досліджують питання транскордонної неспроможності у різних регіонах світу та окремих країнах. Ряд комітетів здійснюють дослідження різних аспектів неспроможності, включаючи й фінансування у випадках транскордонної неспроможності, обов'язків фахівців у судових провадженнях, практику розгляду судами справ з транскордонної неспроможності, черговість окремих категорій кредиторів у справах про банкрутство тощо. Гаазька конференція з міжнародного приватного права тісно співпрацювала з ЮНСІТРАЛ при розробленні глави Керівництва для законодавчих органів з питань прийняття Модельного закону про транскордонну неспроможність, пов'язаної з колізійними правилами, що застосовуються у справах про неспроможність.

Враховуючи те, що Україна обрала шлях на входження до Європейського Союзу законодавство цього об'єднання держав має особливе значення для подальшої роботи щодо гармонізації національного законодавства України про банкрутство до норм і стандартів цього угрупування країн.