Тема 12. Міжнародні ліцензійні договори

Проблемами захисту прав інтелектуальної власності займаються такі міжнародні організації як Європейська патентна організація (ЄПО), Світова організація інтелектуальної власності (СОІВ), Світова організації торгівлі (СОТ).

Основними цілями Європейської патентної організації, створеної на основі Конвенції про видачу європейських патентів, підписаної в 1973 р. і ратифікованої в 1977 p., є: видача європейських патентів; розширення співробітництва між європейськими державами у сфері охорони винаходів, посилення патентного захисту та забезпечує патентний пошук.

Сферою діяльності Світової організації інтелектуальної власності, створеної в 1970 p., є промислова власність, що стосується захисту прав на винахід, товарні знаки, промислові зразки, а також авторські права, в основному на літературні, музичні, художні, фотографічні й аудіовізуальні здобутки. Головні цілі СОІВ - охорона інтелектуальної власності; розширення адміністративного співробітництва між об'єднаннями (союзами); поширення інформації; підтримка при одночасному одержанні прав на винаходи, товарні знаки, промислові зразки чи моделі в декількох країнах

В адміністративному підпорядкуванні СОІВ знаходяться такі угоди:

- Паризька конвенція про захист промислової власності,

- Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків або моделей (1925р.);

- Договір про реєстрацію товарних знаків, підписаний у Відні в 1973 p.;

- Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886 p.);

- Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх продукції (1971 p.); та ін.

Продукти інтелектуальної праці мають не тільки наукову, а й комерційну цінність. Серед них розрізняють:

— патент — свідоцтво, яке видається відповідною державною установою винахіднику, і засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу;

— ліцензія — дозвіл, який видається власником технології (лі- цензіаром), захищеної чи незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіатові) на використання цієї технології упродовж визначеного часу і за визначену плату;

— копірайт — ексклюзивне право автора літературного, аудіо - чи відеопродукту на показ і відтворення своєї роботи;

— товарний знак — символ (малюнок, графічне зображення, сполучення букв тощо) визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника;

— ноу-хау — надання технічних знань, практичного досвіду технічного, комерційного, управлінського, фінансового й іншого характеру, що представляють комерційну цінність, застосовувані у виробництві і професійній практиці і не забезпечені патентним захистом

До форм торгівлі продукцією інтелектуальної праці належить також торгівля науково-технічними послугами :

- інжинірингові;

- консультаційні;

- підготовки виробництва;

- забезпечення процесу виробництва;

- забезпечення реалізації продукції;

- обслуговування будівництва й експлуатації промислових, інфраструктурних, с/г та ін..об'єктів.

До міжнародно-правових актів, що стосуються укладення міжнародних договорів між державами, а також між державами та міжнародними економічними організаціями, належить Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. (вона стосується укладення лише міжнародних договорів між державами) та Віденська конвенція про право договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 р.

Важливе значення при укладенні зовнішньоекономічних договорів має тлумачення тих термінів, які в них використовуються. У Законі України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» у ст. 1 дається визначення найбільш типових термінів, які вживаються в процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, роз’яснюються такі терміни, як валютні кошти, демпінг, експорт, імпорт, квоти, ліцензії, митне регулювання та ін.

В сучасних умовах обмін науково-технічними знаннями все більше розширюється і стає необхідним як на рівні держави, так і на рівні підприємства. Підприємство, що має намір придбати технологію за ліцензією повинно вирішити такі важливі завдання:

1. Вибрати відповідну технологію.

2. Та зробити оцінку, а саме зробити техніко-економічне обґрунтування закупки ліцензії (встановити контакт з фірмою-власником технології, виявити наміри з приводу видачі ліцензії.). після укладається угода про секретність, яка дозволяє визначити межі використання інформації.

Після підписання попередньої угоди про секретність покупцю надається інформація, необхідна для вирішення питання про покупку технології і готується повне техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) проекту з використання вибраної технології. За результатами ТЕО робиться висновок про доцільність покупки ліцензії і можливості починати переговори з фірмою-власником технології про укладання ліцензійної угоди.

3. Скласти ліцензійний договір. В кінці переговорів остаточний текст договору, узгоджений сторонами, парафується, і сторони його затверджують.

Зміст міжнародних ліцензійних договорів полягає у встановленні науково-технічних зв’язків, спрямованих на впровадження результатів наукових досліджень і розробок у виробництво. Предметом міжнародного ліцензійного контракту являється запатентований винахід чи технологічний процес, технічні знання і досвід, товарний знак.

В кінці переговорів остаточний текст договору, узгоджений сторонами, парафується, і сторони домовляються про порядок і строки його затвердження.

В сучасних умовах глобалізації господарських відносин права інтелектуальної власності перетворюють на важливі складові інтелектуального капіталу компаній, визначаючи їх конкурентоспроможність на світових ринках. Протягом останніх двох десятиріч відбувся насправді грандіозний прорив в ключових галузях науки і техніки і, перш за все, в інформаційних технологіях та засобах зв‘язку.